Однак сила, котра керує реальністю, має зовсім іншу природу та інакшу форму.

Обличчя російського солдата – ось обличчя реальності. На сьогодні воно все ще повне приреченої рішучості. На нього не так вже й направлені софіти і телекамери, але саме там слід шукати відповідь на те, хто керує потаємними струнами світу, хто визначає долю планети. І поки що це потворне обличчя, обличчя огидної війни, котру росіяни ведуть проти віри, надії та любові, все ще обіцяє нам продовження марафону.

Групка пришелепкуватих забудовників, котра примхою долі опинилася на високих пагорбах, вірила в те, що людьми керує не лють і любов, а якісь потаємні і нікому не видимі нитки. Ця групка сподівалася, що тепер вони стануть цими ляльководами, вершителями доль, котрі грошима і брехнею пройдуть світ туди й назад.

Але виявилося, що у людини і сестри її війни – не така природа. Що навіть брати забудовників по цинізму – хазяї кремля – мислять і дихають зовсім по-іншому, хоча так само не вірять ні у що світле. Виявилося, що гроші – занадто мало для кремлівських, і що ті не зупиняться ні під яку обіцянку гешефту. Бо кров солодше за долари, карта влади завжди б’є карту грошей.

Розслабити, розділити і обманути – лише для цього запускають у всі роки війни ці мирні плани.

Приховати реальність, яка вимагає менше триндіти, а більше битися, вимагає перестати чекати чуда і нарешті почати жити і радіти. Перемога вже кілька разів приходила, але нас не було вдома.

***

Ну нарешті запалали танкери. Це важливіше за багато іншого.