Російська армія досягла нового «технологічного прориву»: вона використовує на фронті нові захищені від перешкод далекобійні FPV-дрони, що керуються через оптоволоконні кабелі завдовжки 50 км.

Джерелом цієї інформації став заснований у 2007 році американський портал новин Business Insider.

Про неї також повідомили українські джерела – заступник командира бригади «Любарт», підполковник Андрій Дяченко та перший віцепрем’єр-міністр – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Новину про вражаючі успіхи росіян в повітрі підхопили вітчизняні ЗМІ.

Чи справді ми є ми свідками чергового прориву у військовій справі, чи зможуть дрони на оптоволокні, невразливі для засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), літати на 100 і більше кілометрів, розповідає «Главком».

Коли почалося застосування FPV-дронів у військових цілях

Перше бойове застосування FPV-дронів (треба зазначити, це було зроблено українськими військовими) відбулося у квітні 2022 року. Спочатку використовувалися квадрокоптери китайського виробництва Mavic, а згодом – аналогічні українські безпілотники, на які підвішувалися постріли для радянського протитанкового гранатомета РПГ-7. Ідея виявилася настільки вдалою, що незабаром її підхопили росіяни, досить швидко налагодивши масове виробництво перспективного виду озброєння.

«Ідея створення безпілотників на оптоволокні – також наша. Вона обговорювалася у соціальних мережах, багато хто говорив, що це фігня. Але росіяни – вони не тупі, ідею стирили та втілили. Грошей у них більше, витратилися на експерименти – і все вийшло», – говорить в коментарі «Главкому» інженер-оптик та волонтер, працівник майстерні безпілотної авіації Ігор Антонов.

Перші повідомлення про те, що агресор почав використовувати FPV-дрони на оптоволокні, які літали на 5-10 км, з'явилися у серпні 2024 року. У галузі ударної безпілотної авіації почалася своя гонка озброєнь. А у квітні 2025 року українські виробники безпілотників заявили, що досягли дальності польотів на оптоволокні у 20 км.

Вже у липні міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у своєму телеграм-каналі, наголошуючи на розвитку вітчизняних оптоволоконних безпілотників, заявив про подолання планки в 40 км. Зараз же він вимушений констатувати, що ворожі FPV-дрони на оптоволокні можуть літати на 50 км. 

І це ще явно не межа.

Українська горизонталь проти російської вертикалі

Цікаво, що про такі досягнення росіян у сфері застосування FPV-дронів на оптоволокні (дальність – 50 км) в силах оборони України мало хто знає.

«Щоб летіли на 50 кілометрів – особисто я такого не чув. Дрони на волокні зараз – на 15-20 кілометрів, це стандарт. Загалом росіяни нас у галузі безпілотників переграють: у них економіка переведена на військові рейки, більше фінансування та працює вертикаль. Щось треба – одразу приймається рішення, воно швидко проходить згори донизу, виділяються необхідні фінанси», – пояснює в розмові з «Главкомом» Андрій, начальник служби РЕБ однієї із бригад ЗСУ. За його словами, в Україні все розвивається по горизонталі: безліч не пов'язаних між собою компаній самостійно співпрацюють із силами оборони України.

«Якщо говорити про FPV-дрони на оптоволокні, то з Китаю завозяться великі котушки кабелю, у нас фірми перемотують його на потрібну довжину. Все від обладнання залежить: погані верстати або недбала робота – погане намотування. Якщо навіть сировина хорошої якості, то якщо неякісно намотати – оптоволокно рветься. І все – нікуди дрон не долетить. Зараз що у нас, що у сусідніх бригад у FPV-дронах – дуже великий відсоток браку. Потрібен хороший та постійний постачальник», – розповідає офіцер РЕБ.

Наскільки оптоволокно міцне

Але навіть якщо буде найкраща сировина-оптоволокно, перемотана дуже ретельно на найкращих верстатах, це не дає жодної гарантії, що кабель витримає. Бо проти законів фізики не попреш.

Оптоволокно – це, насправді, скло, діоксид кремнію із різними добавками. Гаряча рідка скляна маса продавлюється через металеві пластини з отворами необхідного діаметра, як правило – від 0,08 до 0,4 мм. З ниток роблять склотканину, з найтонших ниток колись виготовляли скловату, яка використовувалася для ізоляції теплотрас.

Найкраще скловолокно виробляється у США, Великій Британії, Чехії, Тайвані. Гірше за якістю – у Китаї. В Україні та Росії воно не виробляється взагалі. Скловолоконний кабель для управління FPV-дронами, як правило, має товщину близько 0,25-0,27 мм (для порівняння – для лову карася зазвичай використовують волосінь діаметром 0,12-0,20 мм).

Зверху оптоволокно зазвичай покривають полімером чи лаками. Але не забуватимемо, що оптоволокно – це все-таки, в першу чергу, скло, а не нейлон, з якого робиться рибальська волосінь.

«Ми якось випробували FPV-дрон. Він мав пролетіти 20 км, але пролетів півтора й обірвався. В принципі оптоволокно – не надто міцний матеріал. Наприклад, якщо на оптоволокно підвісити вантаж, воно витримує близько 2 кг. Буде більше – порветься. Якщо ми тягтимемо обидва кінці в різні боки (як у змаганнях на перетягування каната), треба зусилля до 10 кг, щоб волокно порвалося. Але є інша історія. Якщо оптику ми звернемо в кільце, і також потягнемо в дві різні сторони, вона просто лусне. І там дуже маленька сила потрібна», – каже інженер-оптик Ігор Антонов.

Процес зльоту FPV-дрона на оптоволокні схожий на закидання спінінга, коли котушка розмотується, і волосінь плавно лягає на дно. Так само і з оптоволокном: дрон летить, котушка розмотується, склонитка лягає на поверхню. Але у випадку з дроном головне – щоб оптоволокно не лягало кільцями. По-перше, пропускна здатність сигналу різко погіршується.

«Тут аналогія з поливальним шлангом. Якщо він прямий, то струм води йде вільно, потужний напір. Згорнути шланг у петлю, а то й дві – все, натиск зникає», – пояснює інженер.

По-друге, в оптоволоконного кабелю, що впав петлею, більше шансів надломитися. Якщо впав на дерево: порив вітру і може бути розлом. На землі – пташка в петлі заплуталася і смикнулася, гілка випадково впала, їжачок повз пробігав або кабан, і так далі.

Проблеми далекої відстані

І ось тут – головне. Якщо при польоті на 15-20 км ймовірність виникнення у дронів зазначених проблем (згортання в петлю, перелом з тих чи інших причин) мінімальна, то у разі збільшення дальності польоту вона зростає мало не в геометричній прогресії. 

Котушка з оптоволокном довжиною 10 км важить у середньому близько 1,2 кг, на відстань 15 км – 1,5 кг, на 20 км – близько 2 кг, а на 50 км – уже близько 5-6 кг.

«Звідки у росіян взялася цифра 50 км? Спочатку бобіна із сировиною-оптоволокном, що виробляється на заводах, має довжину оптоволокна 50 км, так традиційно склалося. Уявіть собі 5-літрову пластикову баклажку для води – це приблизно буде така бобіна. Росіяни і вирішили не особливо паритися, не різати сировину на шматки 5, 10, 15 чи 20 км, а поставити бобіну цілком. І сказати – о, дивіться, які ми круті, який у нас прорив по дальності FPV-дронів», – каже Ігор Антонов.

Але, за його словами, щоб FPV-дрон ніс бобіну з кабелем довжиною 50 км на таку відстань, необхідні великі важкі акумулятори. Потрібні потужні рами (і не 10 дюймів по діагоналі, як у звичайних квадрокоптерів, а 15 дюймів). Плюс варто враховувати вагу самого дрону та боєприпасу. Одним словом, безпілотник буде великий і помітний, повільний і неповороткий – різкі маневри йому робити не можна, інакше оптоволокно лягатиме петлями і заплутуватиметься.

Знову ж таки, при польоті на великі відстані є велика ймовірність, що безпілотнику доведеться долати водні перепони. Кабель лягає на воду і йде за течією. Мало того, що скорочується корисна дальність оптоволокна – збільшується ймовірність його заплутування через хвилі.

«Теоретично можна зробити дальність польоту FPV-дрона на оптоволокні на 100 км та більше. Ставити спарені котушки: пролетів 50 км, приземлився, використану відклав, як личинку, і далі полетів. Але знову ж таки, з військової точки зору це безглуздо – величезний, неповороткий дрон. На такі дистанції найкраще використовувати безпілотники літакового формату», – вважає інженер-оптик.

Як боротися з FPV-дронами на оптоволокні

Головна перевага FPV-дронів на оптоволокні – вони є невразливими для засобів РЕБ, і їх можна знищити лише фізично – збити, або обірвати оптоволоконну нитку. Але водночас збити його набагато простіше, ніж дрони на радіокеруванні.

«У звичайних FPV-дронів крейсерська швидкість 120 км/год, коли вони заходять на удар – до 180 км/год. Швидкість FPV-дронів на оптоволокні, які мають до того ж низьку маневреність, – в середньому 50 км/год. Їх збити набагато простіше: автоматом, або краще дробовиком калібру 12 мм. Можна проаналізувати маршрути прямування та влаштовувати засідки. Дрон пролетів – волокно пальцями перекрутив, воно лопнуло. Але у нас, на жаль, зайвих людей, щоб влаштовувати засідки, немає», – розповідає Андрій, начальник служби РЕБ бригади ЗСУ.

Ігор Антонов порівнює змагання за дальність FPV-дронів на оптоволокні зі спортивною рибалкою: «Просто щоб показати – а ось дивіться, як ми можемо. А реальний результат практично нульовий».

Одним словом, усі ці російські «досягнення» щодо дальності польоту FPV-дрона на оптоволокні в 50 км – із серії танку «Армата», винищувача п'ятого покоління Су-57, крилатої ракети з ядерним двигуном «Буревісник» та торпеди «Посейдон». Тобто схожі на чергові «аналаговнєти».

Андрій Кузьмін, «Главком»