У кризовому менеджменті це перевірений і вельми дієвий фінт: довести демонізовану постать до максимальної позначки токсикозу – аби вона ввібрала в себе весь негатив за попередні 5 років і ще 5 наступні, пізніше це розгодоване ягня принести в жертву на капищі суспільної безпорадності, і в такий спосіб система одним крупним жертвоприношенням каналізує весь масив обурення й невдоволення, а тим часом перша особа (генератор і гарант катастрофи) ще й припише собі лаври борця за оновлення.

Кожен цар (правитель, тиран, автократ) має своє чорне альтер-его, яке на себе бере весь бруд, аби туніка Юпітера була білою й незаплямованою. Жертвувати ферзем – значить відкупитися за персональну відповідальність і перекласти її на каналізовану й списану фігуру. Спосіб давній, простакуватий, убогий, егоїстичний. Списати на Єрмака інституційний Чорнобиль, породжений капітаном команди КВН, – значить замилити людям очі, напустити диму, корчити з себе "я тут ні при чім" і грізнонасуплено забавлятися в "начувайтеся, бояри препаскуднії".

Тут дехто клявся-божився: "Єрмак піде лише зі мною". Оце воно. Оце інша розмова. Оце – достойно. Але не з нашим щастям і не з їхньою мегаломанією.

Збити Єрмака – пів справи. Навіть не пів, а чверть. Це мало що вирішує – якщо заглавний алгоритм лишається на вершині. Оскільки перша особа – невиправна за своїми заводськими характеристиками, то навіть без Єрмака вона забезпечить самовідтворення системи, але вже з новими прізвищами. Допоки гарант системи зевсує на Олімпі – він генеруватиме нових міндічів, єрмаків, цукерманів та прочих.

Відставка Єрмака означає одне: в царя звільнилася вакансія його рішали. Це – системний баг, а не просто ситуативна колізія. Наверху звикли саме до такої конфігурації: поточно-оперативне лайно спихати на праву руку, а всі аплодисменти споживати має лише майстер сцени. Ніким не обраний і нікому не підзвітний глава офісу саме тому й розрісся до антиконституційного центру влади – бо зелена Дуократія (парне правління) базувалася саме на цій моделі (передача влади правій руці). Нову модель – правильну, вирівняну, збалансовану, конституційну – цар не може породити, як би не старався. Його схиблена візія держуправління базується на наявності безвідмовного рішали-глиби, який закриває всю підводну рутину, поки номінальний капітан роздає вказівки й множить обіцянки.

Тому: хай живе новий Єрмак.