В останні дні йшлося про відновлення роботи станції під контролем МАГАТЕ з рівним розподілом генерації між Україною та РФ. Потому генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі заявив, що ЗАЕС не зможе просто повернутися до звичайного режиму роботи без спеціального статусу, узгодженого між Україною та Росією. Ця ідея так чи інакше обертається в інформаційному полі ще з весни, коли з’являлися пропозиції про функціонування станції під контролем США у рамках ранніх версій "плану Трампа".Але ЗАЕС — не єдиний особливий об’єкт з тих, що мають статус спецоб'єктів, стратегічно важливих для держави. Це і Каховська ГЕС, від майбутнього якої залежить екологічний ландшафт і система зрошення півдня України, а також частково доступність води для охолодження ЗАЕС. А ще Кінбурнська коса, від правового статусу якої залежить судноплавство між Чорним морем, Бугом та Дніпром.російська окупаційна техніка в'їжджає через ворота Запорізької атомної електростанції в Енергодарі, 1 травня 2022 року, фото: gettyimages"Споруди, що містять небезпечні природні сили": ЗАЕС, Каховська ГЕС, Кінбурнська коса Міжнародне гуманітарне право прямо визначає, що атомні електростанції, гідроспоруди та інші інженерні об’єкти, здатні спричинити масову загибель цивільного населення, належать до категорії "споруд, що містять небезпечні природні сили". Це закріплено в Статті 56 Додаткового протоколу І 1977 року до Женевських конвенцій, а також у Статті 15 Додаткового протоколу II, яка поширює цей режим на неміжнародні конфлікти. У правозастосовній практиці це означає, що об’єкти на кшталт атомних станцій і великих дамб перебувають під особливою правовою охороною, а їх виведення з ладу  або неналежне управління ними можуть бути кваліфіковані як воєнний злочин..На цьому тлі Запорізька атомна електростанція залишається безпрецедентним випадком. Це перша у світі ситуація, коли функціонально придатна АЕС із завантаженим ядерним паливом, хоч і переведена в стан зупину, перебуває під окупаційним військовим та адміністративним контролем. Жоден чинний міжнародний документ з ядерної безпеки — ні стандарти МАГАТЕ, ні керівні принципи Конвенції про ядерну безпеку — не передбачає сценарію, за якого діюча АЕС опиняється у статусі військового трофею. Це створює правовий та безпековий вакуум, який лише частково може бути компенсований спостережною місією МАГАТЕ.Ті самі норми, що стосуються атомних станцій, поширюються й на гідроспоруди, хоча проблематика водних ресурсів у світовій політиці сприймається радше як локальна у порівнянні з глобальним резонансом питань довкола ядерних об’єктів. До руйнування у червні 2023 року дамба Каховської гідроелектростанції підтримувала найбільше водосховище в Україні. Воно забезпечувало зрошення сільськогосподарських земель, питне водопостачання, судноплавство, роботу промислових підприємств та охолодження Запорізької АЕС. Це мало власну екологічну ціну, але ще більшу екологічну ціну мав підрив дамби російськими військами, який спричинив не лише масштабне затоплення, а й радикальну зміну гідрології Дніпра з наслідками для сільського господарства, водопостачання міст і значною мірою доступності води для охолодження ЗАЕС.У своєму нинішньому вигляді Каховська ГЕС виступає одразу в кількох площинах. Вона є об’єктом міжнародної відповідальності, визначальним фактором майбутнього водного режиму півдня України, а також політичним і технічним питанням відбудови, компенсацій та встановлення нового гідрологічного балансу регіону.зруйнована рашистами дамба Каховської ГЕС, фото: gettyimagesКінбурнська коса, попри невелику площу, має винятково важливе значення для Чорноморського регіону. Вона одночасно є частиною природоохоронних територій національного значення, ключовою ділянкою екосистеми Чорного моря та територією контролю над входом у Дніпровсько-Бузький лиман, який забезпечує навігацію між Чорним морем, портами Миколаєва й Херсона. Окупаційні війська перетворили цю частину території України на замінований військовий плацдарм, який руйнує природну інфраструктуру та блокує судноплавство. Альтернативна правова реальність: які підходи РФ застосувала до кожного об'єктаРосія намагається створити навколо цих об’єктів альтернативну правову реальність і використовує її як відправну точку у власних версіях умов припинення бойових дій. Після захоплення Запорізької АЕС у березні 2022 року росіяни, попри те що станція є міжнародно визнаною українською власністю у складі державної корпорації "Енергоатом", оголосили її федеральним унітарним підприємством під управлінням "Росімущества" — російського аналога Фонду державного майна України. Формально це означало, що АЕС розпоряджаються як державною власністю РФ. Водночас за міжнародним правом об’єкт, який містить у собі небезпечні природні сили, не може управлятися майновим агентством, тому операційний контроль над станцією було передано іншій юридичній особі — дочірній структурі "Росатому", яка відповідає за експлуатацію російських АЕС, але не володіє ними.Фактично Кремль не наважився тримати ЗАЕС на балансі "Росатому", як власні російські АЕС, хоча й намагається створити враження, що різниці в її статусі не існує. Якби станція була поставлена на баланс цієї корпорації, проблема окупації автоматично перейшла б у площину міжнародного комерційного арбітражу між "Енергоатомом" і "Росатомом". Росія не змогла б ігнорувати такий арбітраж через широку інтегрованість "Росатому" у міжнародний ядерний бізнес. Наслідки такого спору могли б бути для Росії ще катастрофічнішими, ніж арбітражі між "Нафтогазом" і "Газпромом".До Каховської гідроелектростанції, яка перебувала під окупаційним контролем, застосовано інший підхід. Спочатку станцію проголосили "об’єктом Херсонської області РФ", на цьому адміністративному рівні призначили "директора" і "персонал". У заявах окупаційних адміністраторів з’явилися формулювання про "тимчасове управління", що натякали на подальшу "націоналізацію" — за аналогією з окупованими у 2014–2015 роках частинами Донецької та Луганської областей. Наприкінці травня 2023 року Росія змінила федеральні правила розслідування аварій на небезпечних об’єктах і звільнила адміністрації окупованих територій від обов’язкових процедур промислової та гідротехнічної безпеки. Так було створено юридичну зону, у якій жодна аварія не вимагала формального розслідування. Через тиждень після цього дамбу було зруйновано.Таким чином РФ помістила Каховську ГЕС у "сіру зону" власних правил. На відміну від ЗАЕС, зрозумілої російської моделі контролю цією станцією так і не створено. Імовірно, росіяни не виходять у баченні майбутнього Каховської ГЕС за межі суто військових цілей.На Кінбурнській косі Росія повторює підходи, які вже застосовувала в Криму та на Донбасі щодо природних зон зі спеціальним статусом. У цьому випадку йдеться не про зміну форми власності, а про військовий об’єкт, замаскований під природоохоронну територію. Невідомо, наскільки це оформлено нормативно, але в інформаційному полі окупованих територій Кінбурнська коса подається як "особо охраняемая природная территория Херсонской области РФ". Це демонстративне глумління над міжнародним правом рано чи пізно може спливти на поверхню в одному з етапів обговорення умов припинення бойових дій.Міжнародний досвід повоєнного статусу особливих об’єктівВ історії сучасних воєн не так багато прикладів, коли об’єкти з небезпечними природними силами — атомні станції, великі дамби, водні маршрути — опинялися в умовах окупації або переходу під іноземний контроль. Однак ці поодинокі кейси демонструють, що після завершення бойових дій такі об’єкти ніколи не повертаються до нормального статусу автоматично. У кожному випадку держава-власник, міжнародні інституції та колишній окупант проходили через складні переговори, компенсаційні механізми та створення нових режимів експлуатації. Ситуації, коли такі об’єкти продовжували працювати в умовах окупації, у практиці взагалі відсутні.Перший показовий кейс — кувейтська інфраструктура після війни 1991 року. Після виведення військ Іраку з Кувейту нафтові об’єкти, термінали й частина енергетичної системи були повернуті з юридичним актом про реституцію власності. Одночасно була створена окрема міжнародна конструкція — Компенсаційна комісія ООН, яка тривалий час визначала обсяг збитків, присуджувала виплати й контролювала їх виконання. Це стало прецедентом у врегулюванні питань відповідальності за шкоду, завдану інфраструктурі під час війни.Другий кейс — руйнування та поділ гідроспоруд на Балканах у 1990-х. Після розпаду колишньої Югославії кілька дамб і водосховищ опинилися на межі нових кордонів. У більшості випадків сторони не могли просто розмежувати інфраструктуру по лінії демаркації, тому створювалися спільні комісії з управління водними ресурсами. Вони встановлювали правила використання дамб, розподіляли прибутки й витрати, погоджували технічні регламенти та визначали відповідальних за ремонт і модернізацію. Таким чином виникав режим, який не був ані суто міжнародним у розумінні механізмів ООН, ані винятково національним для однієї держави. Це була гібридна форма управління, що працювала роками.Третій кейс — контроль за судноплавними шляхами, який часто ставав частиною мирних угод. Найпоказовіша ситуація — врегулювання навігації по Шатт-ель-Араб, річці, що утворюється злиттям Тигру і Євфрату та формує кордон між Іраном і Іраком. Після багаторічної війни 1980-х сторони повернулися до міжнародно визнаних кордонів і створили в рамках мирного врегулювання двосторонній механізм координації навігації та безпеки руху. Судноплавні маршрути ніколи не були виключною інфраструктурою однієї держави, і саме це зумовлювало їхній особливий правовий режим.навігація по річці Шатт-ель-Араб, в районі іракського міста Басра, січень 2023 року, фото: gettyimagesЧетвертий кейс — колишні ядерні об’єкти Іраку під час міжнародної операції на початку 2000-х. У 2003 році МАГАТЕ встановило тимчасовий спеціальний режим доступу й контролю до об’єктів, що колись були частиною іракської ядерної програми, фактично зупиненої на той момент. Статус власності не змінювався, але для забезпечення безпеки було створено проміжний рівень міжнародного нагляду. Після стабілізації ситуації та відновлення гарантій доступу для інспекторів МАГАТЕ ці об’єкти були повернуті під повну національну юрисдикцію Іраку.Якими можуть бути моделі економічної діяльності під окупацієюІдеї відновити функціонування в окупації таких об’єктів, як Запорізька АЕС, Каховська ГЕС чи навігаційне використання акваторії навколо Кінбурнської коси, не мають жодних міжнародних аналогів. У всіх відомих випадках подібні об’єкти після завершення бойових дій поверталися законному власнику, і їх експлуатація в умовах окупації навіть не розглядалася як опція.Кінбурнська коса, фото: facebook/kinburnmovieЗа великим рахунком існують лише дві переговорні моделі щодо таких об’єктів. Перша передбачає повне блокування їхнього функціонування протягом усього періоду окупації після припинення бойових дій, разом із забороною будь-якої економічної діяльності, окрім гуманітарно обумовленої. Друга допускає можливість окремо узгодженого спеціального статусу на час окупації — з визначенням вузьких винятків для економічної діяльності, наприклад такої, що може приносити окупанту додаткові доходи через експорт корисних копалин чи агропродукції.У цьому сенсі дискусія про "спеціальний статус" ЗАЕС після припинення бойових дій є радше індикатором ширшої проблеми: питання про прибутки від економічної діяльності на тимчасово окупованих територіях України. Ця тема майже не згадується у розмовах про довготривалі моделі миру, але вона є ключовою для розуміння тривалості й вмотивованості окупації. Будь-яка "нормальність" економічної діяльності під окупаційним контролем неминуче подовжує саму окупацію.Об’єкти, що містять небезпечні природні сили, навряд чи повинні обслуговувати окупанта, навіть у пропорції "50 на 50". Їхній правовий статус і ризики, пов’язані з їх експлуатацією, мають робити окупацію для Росії не прибутковою, а виснажливою — такою, що покладає на агресора непід’ємну ношу.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.