«Це що таке?». Дана цитата Путіна ставить формат вивчення його спічу в Бішкеку як перелік риторичних питань для наших європейських партнерів. Бо США далеко. А тут все рідне, близьке.

1. Як називаються домовленості між агресором та третіми країнами про «визнання» (легалізацію) захоплення території жертви агресії, думку якої пропонується не враховувати? І що сталося вже за рік після хрестоматійної аналогії? Путін пропонує саме це. У найдрібніших деталях. Залишається буквально один перебіг до «китайського плану» зонування території України. З карколомними перспективами і в Європі, і на Далекому Сході.
2. Скільки разів перед нападом на Україну у 2014 році, а потім у 2022 році, Путін та його камарилья божилися, що не виношують злих намірів?
3. Скільки міжнародних та двосторонніх паперів з підписами Росії гарантували територіальну цілісність та суверенітет України на момент інтервенції?
4. І головне. Якщо ти віриш, що твоя армія успішно настає по всіх напрямках, а ситуація всередині контролюється, навіщо тобі йти на якісь угоди та в чомусь обмежувати себе? Особливо, коли перед тобою, як ти вважаєш, режим, що втратив легітимність.

Додай. Встанови свій. Насолоджуйся. Хіба ж не так? Коли ще випаде такий шанс?

Путін не бачить проблем у тому, щоб водити за носа США, поки він вірить у досягнення результату на землі, не побоюється реального посилення санкцій і нехтує готовністю Європи битися. Обміни полоненими, якісь гуманітарні речі на цей розклад не впливають.

Горизонт руху військ у поточному режимі – ще кілька місяців. За які, як звучить у його словах, може бути досягнутий воєнний перелом. Тобто до лютого якось не проглядається логічної основи для початку серйозних переговорів. Лютий означав у своїх коментарях і голова ГУР Кирило Буданов.

Так, у Росії наростають складнощі, але кілька місяців вони точно протягнуть. Місяць лише на свята випаде. У Путіна поки що взагалі немає мотивів щось змінювати. А пускати дим він чудово вміє. Україна постійно працює над створенням таких мотивів. Але можливості зростають поступово, це потребує часу. А запас міцності тане.

Наразі держави Європи торгуються про гарантії для себе. Міністр армії США, судячи з різних повідомлень, відверто залякує європейців (у т.ч. – ракетними ударами Кремля). Якщо вони здригнуться, втратить усвідомлення ролі України у забезпеченні їхньої безпеки, підвиснуть інвестиції у ВПК та допомога – у нас залишаться лише дуже погані варіанти.

Погані варіанти – шлях до того роздоріжжя, яке я описував днями. Із ризиком переходу значної частини українського потенціалу під контроль РФ. З'явиться новий баланс сил, який автоматично (!) перекреслить всі домовленості, що склалися, і всі гарантії. Путін регулярно робить цей трюк.

Хороші варіанти для всіх, окрім Путіна – лише у площині значного збільшення ролі Європи у прямому відображенні російської агресії. Не буде цього – доведеться вибирати з нав'язаного у російсько-американсько-китайському трикутнику. А там навряд чи чимось потішать. До зими – три дні.