Новопавлівський напрямок. Вересень. Підрозділи на передовій фіксують короткий спалах у густій посадці. За кілька хвилин у небо здіймається майже непомітна чорна хмара. Її бачать українські розвідувальні дрони.

Хмара — єдина ознака того, що в глибині лісосмуги може бути щось більше, ніж черговий бліндаж. Так починається операція, яка за кілька годин перетвориться на один із найбільш точних ударів важким FPV-дроном на цьому відтинку фронту.

Український екіпаж – троє військових Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил Збройних Сил України, які передані в підпорядкування до підрозділу БПЛА 35-ї бригади морської піхоти — отримують команду підняти свій дрон. Дистанція до передбачуваної цілі — 18,6 км . Техніка — важкий FPV на оптоволокні, майже метр завширшки, споряджений кумулятивним боєприпасом від РПГ.

Це один із тих дронів, що летять повільно, низько й вразливі до поривів вітру. Але мають одну перевагу — точність.

Екіпаж очолює старший сержант Повітряних Сил, 42-річний Павло, позивний "Паштет".

П'ять спроб. Один танк

Перший виліт — безрезультатний. Другий — теж. На третьому оператор бачить, що під гіллям, прикладеним вручну, ховається щось значно масивніше, ніж гаубиця.

Четверта спроба підтверджує здогадку: це Т-72 , добре замаскований і, ймовірно, нерухомий. Двигун не працює або зачеканий для стаціонарної вогневої точки.

П'ята спроба — вирішальна.Дрон Павла заходить у ту зону, куди найнебезпечніше заходити: корму , моторно-трансмісійну частину танка. Саме там кумулятивний заряд здатен завдати максимальних ушкоджень.

"Ми підлетіли й побачили, що гілля лежить рівно, отже ворог добряче замаскував, — згадує Павло. — Спочатку думали САУ, потім — буксировану гаубицю. Коли зрозуміли, що це танк, пройшли ще кілька кіл. П'ятий захід — і ми зайшли ззаду".

Вибух! На відео з дрона — чорний дим, який піднімається вгору, прорізаючи зелену смугу лісосмуги. За кілька хвилин черговий підтверджує: ціль знищено . Танк на вашому бойовому рахунку!

Пізніше Павло перегляне відео і впізнає роботу його екіпажу – модель Т-72 .

"Це була жирна ціль", — каже він коротко, так, як зазвичай говорять військові, що звикли рахувати техніку не у вигляді металу, а у вигляді зекономлених життів побратимів.

Людина, яка провела пів життя у формі

Історія Павла не почалася з дронів.Вона почалася задовго до того, на подвір'ї, де його прозвали Паштетом. Потім була строкова служба, контракт, АТО, ООС. Він пройшов шлях від солдата до старшого сержанта Повітряних Сил, працював планшетистом: наносив повітряну обстановку, відстежував ворожу авіацію, передавав дані для протиповітряної системи оборони.

24 лютого 2022 року зустрів на навчаннях у Дубно. За місяць – уже в Краматорську, під ракетними ударами, де ворог цілеспрямовано полював за нашими РЛС.

Звідти – в Зведену стрілецьку бригаду Повітряних Сил Збройних Сил України — на курси пілотів БПЛА.Далі - до підрозділів ударних FPV.

Після чого – до "Йокаїв". Їхні шеврони носити – почесно і так просто не дістати, каже Паштет.

У "Йокаїв" є правило: фірмовий вишитий шеврон отримує тільки той пілот, який має підтверджену ліквідовану ціль – задвохсотеного кацапа.

Екіпаж, де кожен крок може бути останнім

Екіпаж Павла складається з трьох людей:  пілот , штурман і сапер , який споряджає боєприпаси.

Саме сапер, каже Павло, працює у зоні найбільшого ризику: "Детонатори радянські, старі. І тому кожне споряджання – надризик для сапера".

Їхній дрон — важкий, повільний, але вирішальний для таких цілей, як замаскований танк, який не можна вразити іншим способом.

Від ударів — до доставки води

Попри вражаючі операції, Павло зізнається: найбільше нервував не тоді, коли вів дрон до своїх.

"Коли валиш окупанта — то буденне і ти це робиш з холоднокровністю, — каже він. — А коли несеш воду, їжу чи рацію в бліндаж, ти несеш відповідальність за своїх. Там не можна помилитися. Ти – їхня остання надія".

Один з таких вильотів – дві пластикові пляшки побратимам, вартість яких обійшлася ціною fpv – 20 тисяч гривень.

Вихід з Новопавлівського

Коли ситуація на напрямку загострилася, екіпажу довелося виходити пішки. 10 кілометрів під загрозою подвійної небезпеки ворожих FPV-дронів та артилерії.

"Люди втомлюються. Людей стає менше. А кожного треба навчити", — каже Павло спокійно, без пафосу, але з тією стриманою твердістю, яка часто зустрічається у військових, що бачили передову надто близько.

Попереду — нове навчання і нова робота

Сьогодні Павло прагне опанувати ще один напрям роботи – стати оператором глибинної розвідки "Лелека".

Його шлях — це шлях людини, яка не кричить про героїзм. Він просто робить свою роботу: точно, виважено, день за днем.

"Перемога — це коли мій син не знатиме тривог"

На запитання, що для нього означає перемога, Павло відповідає коротко й дуже по-військовому:

"Перемога — це спокій. Коли мій син не знатиме, що таке тривога.Ми воюємо, бо любимо тих, хто за нашими спинами".

У його голосі немає радості. Лише проста впевненість людини, яка бачила, як горить танк, замаскований у глибині посадки. І знає, що інколи один точний удар може змінити ситуацію на всій ділянці фронту.

Надія Балагурак – начальник групи комунікацій Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил Збройних Сил України