Михайло Грушевський, український історик, громадський і політичний діяч, академік, Голова Центральної Ради Української Народної Республіки та багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, автор понад 2 тисяч наукових праць.Походження та юні рокиГрушевський народився 17 вересня вересня 1866 року в містечку Холм, що на території сучасної Польщі.Його батько Сергій Грушевський здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював педагогом. Був автором відомого в дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати – Глафіра Захарівна Опокова, також походила з сім'ї священнослужителів. Дід Михайла Грушевського по мамі Захарій був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира. Згодом йому подарували дворянство.Через стан здоров'я батька, який викладав у Київській семінарії, сім'я переїхала на Кавказ. Після здобуття домашньої початкової освіти, Михайла Грушевського зарахували відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читав твори Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло написав свої перші оповідання, які надіслав до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінив.Навчався в Київському університеті Св. Володимира на історичному відділенні історико-філологічного факультету. На третьому курсі Грушевський написав наукову роботу "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", яку 1891 року було відзначено золотою медаллю. Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучився до українського руху.Львівський період і НТШУ 1894 році переїхав з Києва до Львова. Тут Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ). На початку 1897 року його обрали головою.У цей час він познайомився з Іваном Франком і разом вони привернули міжнародну увагу до україністики.Свою працею Грушевський зміг перетворити НТШ в академічну установу світового рівня – було створено багато бібліотек та музеїв. Він сприяв переходові української науки до організованого й систематичного вивчення історії України.Протягом 1897-1898 років Грушевський написав 1-й том своєї фундаментальної праці "Історія України-Руси". Невдовзі видав ще два томи праці. Російський уряд цю роботу заборонив.Для розвитку української літератури Грушевський разом з Франком заснував і видавав "Літературно-науковий вістник", крім того був одним з організаторів Української видавничої спілки.Як зазначала директорка Історико-меморіального музею Михайла Грушевського у Києві Світлана Панькова:"Він довів безперервність історії українського народу від часів Київської держави і донедавна, а також, що український народ, як і всі інші слов’янські народи, має своє власне коріння, а єдина російська історія і єдина руська народність – це лише міф".Як він сам казав: "Зрештою, "общерусскої" історії й не може бути, як нема "общерусскої" народності. Може бути історія всіх "русских народностей", кому охота їх так називати, або історія східного слов’янства.Перший арештВлітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді працювала Державна дума, і взяв активну участь у діяльності Української Фракції, Українського Клубу та в роботі редакції заснованого тоді "Українського вісника". Був одним із організаторів та редакторів газети "Рада".Увійшов до Товариства українських поступовців, нелегального позапартійного українського об'єднання. Політичну платформу Грушевський базував на принципах конституційного парламентаризму й автономії України. Російська влада була вороже налаштована до вченого. 28 листопада 1914 року Грушевського заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Утримували його у Лук'янівській в'язниці. Через короткий час відправили на заслання до Симбірська.Волю політику принесла лютнева революція у Петрограді.На чолі Центральної Ради1917 року в березні у Києві почалося формування Української Центральної Ради, Грушевського заочно обрали її головою. Згодом новообраний "спікер" повернувся з Москви до Києва. У Києві Михайло Грушевський намагався надати стихійному українському рухові організованості, ставив питання про культурне відродження українського суспільства, заснування національних шкіл, політичних товариств. З його поверненням багато хто пов'язував надії на припинення суперечок й об'єднання демократичних сил. Вже у червні того ж року, Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу Української Центральної Ради. Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності.25 жовтня або ж 7 листопада більшовики на чолі з Леніним здійснили збройний переворот у Петрограді та відмовилися визнавати УЦР, чим остаточно зруйнували надії Грушевського на перетворення Росії на федеративну республіку. А вже 7 або ж 20 листопада Центральна Рада проголосила III Універсалом створення Української Народної Республіки. Протягом свого керівництва Грушевський активно працював над питаннями автономії України, спочатку пропонуючи федерацію з ліберально-демократичною Росією. Його погляди змінилися після того, як більшовики спалили його будинок у Києві, тоді загинула його матір. Трагічний випадок вплинув на його політичну позицію і ставлення до більшовиків.Коли більшовики наступали на Київ, Центральна Рада під головуванням Грушевського у січні 2018 року ухвалила IV Універсал, проголосивши УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. Згодом Грушевський, разом з урядом УНР, залишив Київ і прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військової допомоги. На пропозицію Грушевського, на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений Тризуб. У березні 1918-го Грушевський повернувся до Києва, де розробляв Конституцію УНР. 29 квітня в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського. Еміграція і повернення в СРСРПісля державного перевороту Михайло Грушевський впродовж двох місяців тричі змінював місце проживання. Він відійшов від політики і займався виключно науковою діяльністю, зокрема брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак до її складу не увійшов. Навесні 1919 року Грушевський із сім'єю емігрував до Чехословаччини. Жив спочатку в Празі, потім у Відні, де займався публіцистикою та наукою. Згодом ексголова Центральної Ради зіткнувся з байдужістю європейських політиків до українських подій і, водночас, почав якоюсь мірою вірити в повідомлення про "більшовицьку українізацію". Тому Грушевський написав листи більшовицьким діячам Косіору та Раковському і запропонував їм співпрацю, якщо йому дозволять повернутися в Україну та вести наукову роботу. Більшовики хотіли покращити свою репутацію серед українського населення і погодилися на повернення авторитетного науковця. У 1924 році Грушевський з сім'єю повернувся до Києва. Працював професором історії в Київському університеті, був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Останні роки життя та смертьОднак "більшовицька українізація" протривала недовго. Наприкінці 1920-их років почався погром історичних установ та українознавчих студій, створених Грушевським. Колег та учнів історика заарештовували, а сам Михайло Сергійович із 1931 року був змушений жити в Москві. Із 1931 до 1933 року був під слідством."Коли він відмовився визнавати ті "свідчення", які з нього "вибили" слідчі погрозами ув'язнити його доньку Катерину, то 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом - з огляду на його... смерть. І все ж не виконали цього вироку одразу ж, а відтермінували його до 25 листопада 1934 року, коли Грушевський справді помер у Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула", – пише "Історична правда". В матеріалі йдеться, що операцію провів головний лікар місцевої лікарні, котрий навіть не був хірургом. А перед цим він же відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом.Тіло Грушевського перевезли до Києва, поклали в головній залі Української Академії Наук, а 29 листопада відбулися похорони. Похований Грушевський на Байковому кладовищі Києва.Єдина донька вченого Катерина була арештована у липні 1938-го року за звинуваченням в участі у "антирадянській українській організації". Була ув'язнена в Києві, Москві, визнана винною у сприянні антирадянській діяльності української націоналістичної організації. За документами КДБ померла вона 30 березня 1943-го в Новосибірську.Чи був Михайло Грушевський президентом України? Часто Михайла Грушевського називають президентом Української народної республіки. Це формулювання дійшло до найвищих історичних джерел, так наприклад у 2022 році на сайті президента України розмістили такий текст:"У День Соборності України, 22 січня, Президент Володимир Зеленський поклав квіти до пам’ятника видатному державному діячеві, Президенту УНР Михайлу Грушевському"Однак історики наголошують, що президентство Грушевського є історичним міфом, запровадженим істориком Дмитром Дорошенко. Цей міф прижився в публіцистичній і навіть науковій літературі (як-от енциклопедії), а, скажімо, в Луцьку є навіть проспект Президента Грушевського. Попри це, "Історична правда" наводить таку цитату голови уряду УНР Володимира Винниченка:  "Ані одна Конституція Української Революції - ані Центральної Ради, ані Трудового Конгресу (парламент періоду Директорії 1919 року - ІП) не мають у собі такого інституту, ні такої назви".Посади президента в УНР просто не існувало, як не було жодного акту, вчиненого Грушевським як президентом республіки. Справа в тому, що в тогочасних газетних публікаціях того часу, наприклад на шпальтах The New York Times, діяча називали "президентом Української Ради". Сам Грушевський послуговувався візитівкою, де був напис французькою мовою "President du Parlament D'Ukraine" (президент парламенту України), а згодом підписувався "колишній президент Української Центральної Ради". Тобто посада, що звучить українською як "голова" (саме так зазначено в протоколах Центральної Ради)  деякими мовами звучала як "президент парламенту". Тобто Грушевський був не головою УНР, а очолював виключно її парламент.