По-перше. План, який не враховує позицію України та Європи, це дорога без пункту призначення. Тобто, без результату. З моменту ініціювання адміністрацією Дональда Трампа переговорного процесу Європа разом з Україною та США пройшли значний шлях, бо йдеться про війну і безпеку у поствоєнний час на європейському континенті. Трамп казав, що Європа має більше ресурсів виділяти на власну оборону, Європа із цим погодилась, є тристоронній механізм PURL, то чому тепер Європа/Україна мають бути осторонь — невідомо. По-друге. Вимога скорочення озброєнь та армії України — це маячня. Погрожувати зруйнувати Українську державність як таку, щодня атакувати цивільне населення та цивільну інфраструктуру, ставити жорстку умову табу на членство України в НАТО і при цьому казати, що Україна не має права на власні сили оборони — це точно не про конструктив і не про притомність у сприйнятті реалій. Читайте також: Чи підпише Україна угоду Трампа?Адже усі (у тому числі США) погодились із тим, що одна із найнадійніших гарантій безпеки для України у майбутньому — це наші Збройні сили. Запрацювали двосторонні виробництва, Європа суттєво переглядає стратегію стримування, у якій обороноздатність України (особливо з урахуванням зростаючих гібридних атак проти Заходу) є однією із ключових складових безпеки регіону. У цьому сенсі цей пункт звучить так ніби немає цих реалій, чого, звісно, дуже хотілося б РФ, але вони є. По-третє. Питання двосторонніх поступок, про які знову сказав Марко Рубіо. Принципова різниця позицій України/Європи та Росії полягає у ключових підходах. Україна готова обговорювати лінію розмежування; і наша поступка полягає у тому, що де-факто частина наших територій знаходиться під окупацією, але ми готові припинити військові дії. Росія ж хоче обговорювати не лінію розмежування та зупинку військових дій, а по суті новий державний кордон (тобто, статус де-юре), при цьому видаючи ніби-то за "поступку" не захоплення нових територій. Зупинка військових дій — це не про перемогу, це саме про зупинку військових дій, що єдино можливе в умовах полярних позицій сторін. Перемога ж, переконана, буде у поствоєнний час, і залежатиме від того, як кожна з країн розвиватиметься. Росія ж хоче не просто уникнути відповідальності та перевести окупацію наших територій у гео/політичний результат, а й  навʼязати усім необхідність подальшого обпльовування міжнародного права, коли дійшли до формулювань "платити орендну плату" за окупацію. Від злочинця — до орендатора, так би мовити. Читайте також: Жодного реального проєкту мирної угоди, який міг би завершити війну, зараз не існуєІ, нарешті, по-четверте. Про таймінг. Якщо хтось думає, що зараз виник сприятливий момент натиснути на Україну з метою односторонніх поступок (маю на увазі збіг у часі з анти/корупційною темою), то це глибоко хибний підхід, за яким маячать російські не те що вуха, а роги із копитами. Бо це російська логіка, що у країні все одноосібно вирішує вертикаль, а точніше лідер на її вершині, а суспільство та вся політична палітра не мають ніякого відношення до прийняття рішень, які стосуються долі держави. Питання територій чи інших положень Конституції вимагають схвалення — як політичного, так і суспільного. Якщо такий план дійсно існує, то це точно не план руху до миру. У ньому немає жодного конструктиву та жодної позиції, яку б можна було вважати реальною переговорною. Як писав великий абсурдист Льюїс Керрол, "потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці".ДжерелоПро авторку. Олеся Яхно, українська журналістка, політологиняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.