Обіцяв написати про внутрішньополітичні сценарії. Про це зараз писати не модно, бо увага прикута до «мирних переговорів». Але від замовчування проблеми не зникають, а посилюються.

Незважаючи на те, що офіс президента та його медійні канали пропонують нам забути про корупцію й державну зраду та згуртуватися навколо лідера в час надзвичайно важких мирних переговорів (порада згуртуватися слушна, забути ні), – найглибша криза з лютого 2014 нікуди не поділася.

Ця мультикриза складається з п'яти (раніше я писав про чотири, один вимір недооцінив): політична, корупційна, управлінська, безпекова та економічна.

Корупційний вимір зрозумілий. Тисяча годин плівок ще попереду, ми дізнаємося чимало нового, і не лише в енергетиці. Політична криза проявляється в недієздатності парламенту – у критичний момент, коли треба ухвалювати бюджет та євроінтеграційні закони, від яких залежить фінансування України.

Безпекова криза має два виміри. По-перше, слабкістю України вже скористалася Росія, запустивши свої 28 пунктів. По-друге, Росія систематично користувалася корумпованістю високопосадовців, щоб розставити на ключові посади своїх людей, і вони здебільшого все ще там сидять.

Управлінська криза полягає в неспроможності системи управління давати відповіді на поточні виклики. Величезною кількістю проблем ніхто не займається, бо вони не проходять через вузький вхідний канал управлінської системи. А бюрократи, які не можуть нормально працювати в умовах політичної кризи, перемикаються у режим тихого страйку. Я вже не кажу, що для багатьох надзвичайно складних проблем просто не вистачає компетенції в умовах вузького кола довірених людей і принципової відмови від діалогу з професійними колами.

Економічна криза полягає у тому, що в нас нема грошей на наступний рік, починаючи з другого кварталу. Такої халепи за час повномасштабної війни ще не було. Тут потрібен дієздатний парламент та дієздатний суб'єктний уряд. В умовах такої мультикризи найгірше – це робити вигляд, що нічого не сталося. Але саме такий шлях обраний. Тепер сценарії.

Ключем до розв'язання всіх рівнів кризи є рівень політичний. Тут треба на щось спертися, і в нас немає іншої опори, окрім Конституції України. Шлях виходу з політичної кризи я вже описував багато разів: дієздатний суб'єктний парламент, в якому створена коаліція, що призначила дієздатний суб'єктний уряд. Так має бути за Конституцією.

Сценарний простір формується двома факторами:

1. чи вдасться створити парламентську коаліцію,
2. чи вдасться подолати політичну кризу.

1. Сценарій «Славна революція»

Є коаліція, криза розв'язана. Назва сценарію відсилає нас до подій 1688 року в Англії, яка знаменувала перехід до парламентського управління. Формується парламентська коаліція, яка призначає уряд національного порятунку (технократи без політичних амбіцій, яким нести тягар важких рішень). Всі причетні до корупції та державної зради особи звільнені.

Президент залишає за собою визначену Конституцією роль лідера нації в обороні та міжнародній політиці, даючи можливість уряду за підтримки парламентської коаліції взяти на себе відповідальність і швидко ухвалити низку необхідних, хоча й болючих рішень, від бюджету до розв'язання проблем Сил оборони. Правоохоронні органи працюють під парламентським контролем без тиску з боку офісу президента. Шанси на перемогу значно зростають, а президент отримує реальну перспективу увійти в історію лідером перемоги.

2. Сценарій «Протистояння»

Є коаліція, криза не розв'язана. Кілька народних депутатів виходять із фракції Слуга народу, коаліція розвалюється. Формується нова коаліція, призначається уряд національного порятунку. Але президент не погоджується з цим розвитком подій. Формується антагонізм між президентом та його офісом і підконтрольними правоохоронцями, з одного боку, та парламентом й урядом, з іншого.

Рішення парламенту блокуються, ключові члени парламенту та урядовці переслідуються. Для виходу з гострої політичної кризи може бути організований національний круглий стіл. Водночас той факт, що всі події розгортаються в політичній площині, запобігає вихлюпу кризи на вулиці. Адже краще гострі суперечки у парламенті, ніж на вулицях, тим більше в час війни.

3. Сценарій «Сповзання в катастрофу»

Інерційний сценарій (ми рухаємося цим шляхом). Все залишається без змін.

Криза заперечується, для її розв'язання нічого не робиться. Парламент нефункціональний, незалежно від того, чи формально існує коаліція, чи формально припинила існування (при неможливості формування коаліції президент мав би право розпустити парламент і призначити вибори, але це неможливо під час воєнного стану).

Жодні рішення не можуть бути ухвалені, включаючи бюджетні та євроінтеграційні (від яких залежить фінансування). Гострі проблеми з забезпеченням армії загрожують воєнною поразкою. Проблеми швидко досягають кожної сім'ї, невдоволення та зневіра наростають. Парламент не може виконати роль майданчика для врегулювання кризи. Цей інерційний сценарій виглядає найгіршим.

Закриваю коментарі для всіх, окрім друзів, бо стомився вичищати ботів та цитувати статтю 129 Кримінального кодексу тим, хто обіцяє розстріляти всіх опонентів.