Уявіть транзитний вокзал між життям і тим, що після. Замість табло з містами — варіанти вічності. Замість охорони — медіатори, які делікатно стежать, аби ніхто не виніс із собою старі ілюзії. Тут валюта — не час, а чесність. Саме в такому «лімбі сервіс-класу» Девід Фрейн розкладає на стіл головний трюк романтичної комедії: коли смерть забрала дедлайни, чи здатне кохання витримати відсутність виправдань? «Вічність» іронічно усміхається — і одночасно завдає точного удару по найвразливішому місцю: нашій схильності ідеалізувати минуле й прикрашати теперішнє. Тут смішно не тому, що жарти гучні, а тому, що ми впізнаємо себе — людей, які обирають серцем, а потім довго пояснюють розумом.

Про що фільм

Після смерті душі отримують тиждень, щоб визначити, де й з ким провести нескінченність. Джоан (Елізабет Олсен) опиняється в метафізичному «вузлі», де світобудова працює як каталог реальностей: від пляжної утопії до ретро-клубу. Поруч два різні «якорі» її життя — Ларрі (Майлз Теллер), із яким вона пройшла спільний шлях, і Люк (Каллум Тернер), перше кохання, зафіксоване у вічній молодості. Фрейн утримує тон на межі: легкий гумор, уважна психологія, без пафосу й моралізаторства. Розвага — так, але з неприємно чесним питанням: якщо час більше не тисне, що лишається від клятв і ностальгії?

Що працює

— Акторський трикутник. Олсен дає ту саму «теплу твердість», коли слабкість не відміняє рішучість. Теллер — земний, конкретний, із відчуттям прожитих років. Тернер — небезпечна принада пам’яті, де кожен кадр підфарбований ефектом «якби тоді».
— Світобудова. Продакшен-дизайн не тоне у VFX: простори читаються з першого погляду, а дрібні деталі (світло, фактура, музичні переходи) підказують, що це не «райський каталог», а тест на дорослість.
— Тон. Іронія не прикриває болю, а дозволяє його витримати.

Погляд критиків — укр переклад

— The Guardian: «Зачаровуюче післяжиття… цікавво».
— Variety: «Стильно знятий “любовний трикутник після смерті”, який спершу зачаровує, а згодом затягує».
— The Hollywood Reporter: «Видобуває з привабливої концепції і перчений гумор, і злегка затуманену сентиментальність».
— Deadline: «Яскравий і дотепний продакшен-дизайн».
— Awards Radar (TIFF): «„Вічність“ кумедна й тепла, з неповторною інтонацією».

Ключовий момент

Найсильніший жест — «репетиція вічності», коли персонажі заходять у міні-реальності, ніби у виставкові кімнати майбутнього. Візуально це гра, а драматургічно — лезо: сміх від фантазій різко стишується, коли стає зрозуміло, що кожен варіант має ціну, яку доведеться сплатити прямо зараз.

Кому сподобається

Глядачам, які цінують світобудову і характерну «людяність»; прихильникам романтичних фантазій від A Matter of Life and Death до сучасних варіацій про післяжиття (Defending Your Life, відчутно згадуваний у фестивальних оглядах). Тут важлива не перемога сюжету, а проживання вибору — з гумором і без сентиментальної підміни.