"Вислати строком на три роки в Північний Край. До місця заслання направити етапом". 9 березня 1933 року саме так прозвучав вердикт Особливої наради при Колегії ГПУ УРСР для 46-річного нащадка козаків Івана Щербини з села Ядлівка Бобровицького району Чернігівської області (на сьогодні це село Перемога Баришівської селищної громади Броварського району Київщини). Його затримали 8 грудня 1932 року. 

Цим рішенням було підведено риску під розслідуванням у справі № 104/35706, яке розпочали за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР, що передбачала відповідальність за антирадянську пропаганду та агітацію.

За що покарали

До селянина-одноосібника Івана Щербини застосували покарання у вигляді 3-х років заслання за проведення ним антирадянської агітації, спрямованої проти заходів із хлібозаготівлі, які проводила влада в селах. Нагадаю, ці події відбувалися в 1932–1933 роках...

Декілька слів про засудженого

Іван Щербина народився в селі Ядлівка 8 травня 1886 року в сім'ї козака Ісаака Демидовича та козачки Євгенії Мойсеївни. Саме так (козак і козачка) соціальне становище батьків Івана було записане під час реєстрації їхнього шлюбу в метричній книзі місцевої церкви.

Життя Івана склалося так, що одружений він був двічі. Перша дружина померла, й чоловік залишився сам із дочкою Феодорою на руках. Згодом він уклав шлюб із вдовою Дикун Ганною Кузьмівною з міста Гоголів, від якого народилися сини Іван і Борис та донька Марія.

Згідно з даними перепису населення за 1920 рік, українець Іван Щербина (на російський манер в документах його ім'я по батькові писали не як Ісаакович, а як Сакович) був писемний ("грамотний") і жив у селі Ядлівка Козелецького уїзду Чернігівської області. Мав коні (2 штуки), корови (3 штуки), вівці (7 штук), свині (3 штуки), кури (10 штук), віз, будинок. До більшовицького перевороту володів 15-ма десятинами землі, яку як селянин-одноосібник обробляв. Найманої праці хлібороб Іван не використовував.

Відповідно до довідки сільської ради, жив він самостійником, в колгоспі не був, служив у старій армії (ймовірно, мається на увазі царське військо), розкуркулений в 1930–1931 роках (все майно, зокрема й житло, було продане).

В анкеті обвинуваченого зазначено, що Іван Щербина – українець, закінчив сільську школу, хлібороб, куркуль, не судимий, на момент арешту проживав у селі Ядлівка з дружиною Ганною Кузьмівною, дітьми Феодорою, Іваном, Борисом, Марією та мамою Ївгою Мойсеївною.

9 грудня 1932 року селянину Івану пред'явлено обвинувачення за статтею 54-10 КК УРСР в тому, що як "колишній учасник банди Ромашка, член організації "Власників хліборобів" він останнім часом вороже налаштований до радянської влади, особливо після розкуркулення, проводив системну антирадянську агітацію, гуртуючи навколо себе куркулів, налаштовуючи їх проти усіх заходів, які проводилися в селах".

Також уповноважений Бобровицького рай(міськ)відділення Чернігівського обласного відділу ГПУ УРСР (на той час село Ядлівка відносилося до Чернігівської області) застосував до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час проведення розслідування 31 грудня 1932 року було отримано характеристику на Івана з місця проживання. В ній сільська рада повідомила, що він в сучасний час тримає зв'язок зі священником ("попом") і веде розкладальну роботу проти заходів радянської влади, щоб підірвати виконання планів із хлібозаготівлі на селі.

Крім того, в іншій довідці сільської ради від 15 січня 1933 року йшлося про те, що Щербині І. І. було доведено план хлібозаготівлі на 1932 рік, але він хліб заховав і вперто опирався виконанню всіх політкампаній.

Також у ході розслідування було допитано свідків.

У протоколах допиту йшлося, зокрема, про те, що Іван Щербина під час гетьманщини в 1918 році перебував в організації "Власників Хліборобів", а наразі в селі Ядлівка постійно проводить підривну діяльність проти кампанії хлібозаготівлі.

Свідок Радченко Т. Х стверджував, що під час прийняття плану хлібозаготівлі Щербина І. І. особисто йому казав, що в разі затвердження такого плану село залишиться без хліба, тому необхідно організовано виступити проти прийняття такого плану. Й, за свідченням свідка, обвинувачений вів подібну агітацію не лише на зборах, але й щоденно, що призвело до невиконання плану хлібозаготівлі, особливо на хуторі, де жили Щербини.

Свідки Калюк Ю. Т. і Красножон К. Д підтвердили, що чули від Івана Щербини на зборах про "залишення села без хліба".

Водночас свідок Красножон К. Д. ще й зазначив, що ніби обвинувачений після розкуркулювання налагодив зв'язок із місцевим священником і як член релігійної громади почав гуртувати навколо себе інших куркулів та антирядянськи налаштованих людей. Мовляв, він агітував: "Скоро війна, настане кінець радянській владі, всі селяни повстануть проти радянської влади, під якою наразі люди гинуть, в них забирають останній хліб".

Також свідки стверджували, що після розкуркулення обвинувачений постійно переховувався, оскільки підлягав відправці в заслання.

Свідок Опех В. Г., крім наведеного, стверджував, що під час громадянської війни Щербина І. С. був у гайдамаках, перетримував у себе на квартирі бандитів Ромашка, допомагаючи їм боротися проти радянської влади. Зазначав також, що внаслідок діяльності Івана в селі Ядлівка на кутку, де він жив, план хлібозаготівлі виконаний не був.

Підтверджував зазначені свідчення щодо хлібороба Івана й свідок Богатирьов Ф. В., називаючи його "куркулем-експортником" та стверджуючи, що під час жовтневого перевороту Щербина допомагав білим боротися проти радянської влади, а наразі, проживаючи на кутку "Помірок", агітує проти хлібозаготівлі, залякує активістів й через це план із заготівлі хліба в тому кутку не виконаний.

Схожі свідчення надав і свідок Радченко І. С., який, як вказано у протоколі допиту, жив на одному хуторі з Щербинами. Він зазначив, що Іван агітував за "організовану боротьбу з хлібозаготівлею, бо народ загине" та залякував актив села, обіцяючи "вкинути в колодязь голову сільської ради та секретаря партійного осередка". Вказане негативно відбилося на виконанні планів хлібозаготівлі в селі Ядлівка.

Загалом свідчення надали шість свідків. Спільним для всіх показань було твердження про невиконання плану хлібозаготівлі, про те, що обвинувачений агітував інших селян його не виконувати, та казав, що влада грабує народ, залишаючи без хліба, а тому хліб краще закопати.

Своєю чергою Щербина І. І. також був допитаний як обвинувачений. Під час допиту 10 грудня 1932 року він зазначив, що постійно проживає в селі Ядлівка, за родом діяльності – хлібороб, був розкуркулений, але від органів влади не переховувався й участі в антирадянській агітації не брав, не залякував сільських активістів.

Він також сказав, що зброї ніколи не мав, на квартирі в нього ніхто не бував і він рідко коли та до кого ходив, крім двох сусідів із прізвищами Щербина, з якими спілкувався з питань господарства, жодних політичних розмов не вів. Вказав також, що не визнає себе винуватим в антирадянській агітації.

За результатами розслідування було складено висновок про те, що необхідно звернутися з клопотанням (поданням) про направлення Івана Щербини в концентраційний табір строком на 5 років.

Прокурор Бобровицької дільниці за результатами розгляду відповідного подання склав висновок про необхідність його задовольнити, оскільки Іван, мовляв, займався агітацією проти заходів радянської влади, особливо проти хлібозаготівлі, а тому суспільно небезпечно залишати його у відповідній місцевості.

Про заслання Івана з родиною за межі України на Північ клопотав і районний виконком.

Висилати матір і дружину з чотирма дітьми ніхто не став, а голову сімейства Івана Щербину за результатами розгляду висновку прокурора і клопотання райвиконкому трійка вирішила визнати винуватим за статтею 54-10 КК УРСР і вислати на 3 роки на Північ. Але йому пощастило, бо він пережив заслання та повернувся додому до своєї сім'ї.

26 червня 1989 кримінальну справу № 104/35706 за обвинуваченням Щербини І. І. за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР закінчено, а його реабілітовано як незаконно репресованого за заявою синів Бориса та Івана, які жили в Київській області та, дізнавшись про можливість відновити чесне ім'я свого батька, скористались нею.

Отже, вище автор навів приклад того якими методами радянська влада в Україні (на Чернігівщині / Київщині) знищувала опір хліборобів, які не хотіли, щоб їхні сім'ї вмирали від голоду в далеких 1932–1933 роках.

Описана історія, на думку автора, є також свідченням того, що коли б селяни-хлібороби мали зброю та були більш організованими для самозахисту, то навряд чи радянській владі вдалося б знищити стільки мільйонів українців під час голодомору.

P.S. Інколи так хочеться вийти і просто, спрямувавши погляд за горизонт, побачити, що ж там є… Мрія власними очима побачити, що знаходиться за уявною лінією торкання неба і землі, яка розташована в зоні досяжності людського зору, сьогодні стосується прагнення звільнених від окупації націй дізнатися правду про історію свого роду та країни.

Бажання поглянути далі за горизонт власної обізнаності про минуле особливо актуальне для українців, які століттями жили під владою імперій, котрі намагалися стерти нам пам'ять про самих себе.

Про цю історію ніхто б і ніколи не згадав, коли б діти засудженого померли від голоду.

Завдяки своїй бабусі Марії (дочка Івана Щербини) – колишній вчительці української мови та літератури сільської школи на Волині в далеких 90-х роках XX століття – автор дізнався про прадіда. Пращура, якого через "відмову йти допомагати "совєтам" відбирати у свого сусіда корову для передачі її до колгоспу заслали на Колиму". Так про це заслання розповідала та сама маленька Марія, згадана в матеріалах справи, у якої в грудні 1932-го "совєти" на три роки забрала тата.

Саме ця родинна історія згодом спонукала автора звернутися до архівів і знайти відповіді.

З нагоди Дня пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років, який щороку відзначається в четверту суботу листопада, я вирішив поділитися з читачами результатами своїх спроб поглянути за горизонт. Адже кожен із нас маленькими кроками може досліджувати свій рід і долучатися до того, щоб Україна повертала собі свою історію.

Микола Глотов , суддя-спікер, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду