Джонатан Котт. Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone. – К.: Osnovy Publishing, 2025Звісно, не все з цієї книжки наразі актуально, і героїня вважає, що "якби необхідно було зробити вибір між The Doors та Достоєвським, я б, звичайно, обрала Достоєвського", адже все воно говорилося у далекому 1978-му, але наразі мова про інше. Насправді "Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone" включає також те, що не увійшло до повного тексту розмови, яка відбулася між відомою письменницею, режисеркою і громадською діячкою та її колишнім студентом. Сам він навчався в Колумбійському університеті, де викладала Зонтаґ, і було це в шістдесятих, коли "в кафе вечорами грала музика, і в повітрі витала революція", як співав Боб Ділан, але оскільки екзальтована дамочка вже тоді була зіркою, а її не менш шалений студент – лише юним і захопленим споглядачем, який перебував не в мріях про прекрасне, а лише в скромному гуртожитку, то зустрічі в далекому 1964-му не вийшло. І тільки коли Джонатан Котт переїхав до Лондона, де став першим європейським редактором журналу Rolling Stone, а далі, повернувшись до Нью-Йорка у 1970-му, став писати для нього статті, а у його візаві вийшла книга "Про фотографію", він нарешті зважився запропонувати їй інтерв'ю. Які були питання до відомої публічної інтелектуалки, яка ніколи не приховувала своїх думок з приводу всього актуального й незручного, і яка завжди стверджувала, що "стати минулим – це в одному з варіантів означає стати мистецтвом". У принципі, досить багато тем було озвучено під час цього тривалого рандеву. Про психологію раку у фільмі "Життя в борг" і у своєму особистому житті, про сором і вину у В'єтнамі, про пастку тіла і про Ніцше та Мопассана, які померли від сифілісу. А ще про хіпі, нелюбих через свій антиінтелектуалізм, співачку Патті Сміт і несподівано – про зірку 50-х Білла Хейлі та його "Комети". Таким чином, перед нами справжній портрет епохи, діалог про сенс мислення і творчості, про відповідальність інтелектуала перед суспільством і про те, як особисте життя переплітається з філософськими пошуками.Джон Гіґґз. Люби і дай померти. Джеймс Бонд, Beatles і британський характер. – К.: Лабораторія, 2025У цій книжці з тонким англійським гумором і не менш вишуканим смаком нам, проте, пропонують вибрати свою точку зору на класичну британську культуру. Адже автор дослідження "Люби і дай померти" так само описує вибір, який постав перед англійцями, розповідаючи про те, як Beatles і фільми про Джеймса Бонда змінили британську культуру, запропонувавши шпигунські трилери і патлатих хлопців замість червоних мундирів і гармат. Тож мова зокрема про те, як одного жовтневого дня 1962 року у світ вийшов Love Me Do — дебютний альбом "Бітлз", і "Доктор Ноу" — перший фільм про Джеймса Бонда. Невдовзі "Бітлз" стали найвпливовішим гуртом в історії музики, а неперевершений агент 007 — найуспішнішим кіногероєм усіх часів. Ці новинки цілковито змінили музичну та кіноіндустрії й репутацію Британії у світі, бо саме Англія почала штампувати шпигунські трилери і альбоми юних ліверпульців. Більшість країн могли тільки мріяти про перетворення культурного експорту на всесвітнє явище такого масштабу. А те, що постімперська Британія одночасно народила дві сенсації такого рівня — безпрецедентний випадок. Тож ця книжка — це історія двох величезних культурних феноменів, що означили зокрема американські прагнення, фантазії та уявлення людей про самих себе. Вона назавжди змінить ваше уявлення про Beatles, Джеймса Бонда та трансатлантичну попкультуру: від першопричин ненависті Бонда до Beatles та чому Пол Маккартні так хотів бути агентом 007 і до історії Рінґо — завойовника дівчини Бонда, яка грала у фільмі "Шпигун, якого я любила", і на якій барабанщик Beatles згодом одружився.Кара Свішер. "Я знаю, що ви зробили". Книга гріхів Кремнієвої Долини. – К.: Наш Формат, 2024Авторка цієї книжки так само робить свій вибір, причому майже одразу. У 2006 році Марк Цукрберґ, до якого вона, перспективна репортерка, прийшла на зустріч, каже їй: "Чув, ти вважаєш мене мудаком",  а в 2022 році вона, вже головна редакторка New York Magazine, отримує від Ілона Маска імейл із заголовком "Ти - скотина". Таким чином, у своїй відвертій книжці "Я знаю, що ви зробили" Кара Свішер - легенда світу Кремнієвої долини - розповідає про становлення техногігантів, ділиться внутрішньою кухнею і масою цікавих інсайдів про кожного з них. З притаманною їй прямолінійністю авторка виводить на чисту воду лицемірство, корпоративну недбалість, інфантильність та нарцисизм найвідоміших людей зі світу Big Tech. Судячи з її розповіді, виходить, що нам обіцяли, що технології змінять світ на краще, а натомість з’явилися лише нові впливові гравці, чиї дії роз’єднали суспільство, ослабили уряди й породили ізоляцію, ненависть і залежність. Тим часом дотепна та їдка оповідь авторки показує, як ідеали інновацій спотворилися слоганами "Рухайся швидко й ламай усе", а провідні компанії перетворилися на "цифрових торговців зброєю". "Те, куди рухається технологія, залежить від тих, хто ухвалює рішення, - вважає авторка. - Якщо це залишиться в руках малої групи відірваних від реальності техномільярдерів — я турбуватимуся. Якщо ж це буде різноманітна група людей, готових слухати та йти на компроміси, я налаштована значно оптимістичніше. Єдина річ, яка стосується всіх тих, хто зроблений із м’яса, і в якій я можу бути впевнена, — це те, що аналогове життя кожного з нас зрештою завершиться. Навіть якщо цифрова присутність залишиться ще на багато років. Це був, звісно, найважливіший урок, який я засвоїла ще в юному віці, коли раптово помер мій батько. Він думав, що його кар’єра стрімко злетить, а потім одного дня просто впав і все. Це вплинуло на все, що я робила потім. А це означає, що в мене немає часу сидіти й плакати. У вас теж. Ні в кого його немає".Бен Горовіц. Безжальна правда про нещадний бізнес. – К.: Наш Формат, 2025Здавалося б, вибирати у цій книжці так само особливо нема з чого, проте, її автор, який свого часу зробив свій вибір, втримуючись на плаву і показуючи високі результати в умовах жорсткої конкуренції та хаосу фінансових криз, вводить поняття "Wartime CEO". І демонструє при цьому можливість вибору та, власне, різницю між управлінням мирного та воєнного часу. Тож мова наразі про те, чому більшість бізнес-книжок не працює в реальності. Невже через те, що їхні автори обіцяють легкі рецепти успіху там, де панує екзистенційна боротьба та існують лише заплутані дилеми та складні рішення? І насправді виходить, що ви розвиваєте свою компанію, але раптово усвідомлюєте: не все йде за планом, бо бізнес не зростає, продукт має хиби, коштів постійно бракує, тиснуть незадоволені результатами інвестори, а конкуренти поступово забирають вашу частку ринку. Що не так? Чому ринок не такий, як ви передбачали? Може, ви достатньо вправний керівник? "Найбільша різниця між чудовим функціональним менеджером і чудовим генеральним менеджером — підказує автор, - у тому, що генеральний менеджер повинен брати на роботу і керувати людьми, значно компетентнішими у своїх сферах, аніж він. Насправді вам часто доведеться брати на себе управління фахівцями, в спеціалізації яких ви нічого не тямите". Хай там як, але ця книжка, бувши настільним посібником для багатьох авторитетних бізнесменів, точно не для всіх, а лише для тих керівників, які прагнуть діяти.Рік Ріордан. Персі Джексон. Битва в Лабіринті. Х.: Ранок, 2025Вибір перед юним героєм цієї книжки стояв завжди – чи бути античним напівбогом, сином великого Персея, чи звичайною людиною, учнем чергової школи, куди його вкотре перевели. "Чого мені під час літніх канікул хотілося найменше - то це влаштувати вибух у новій школі, - міркує головний герой. - Просто розслабся, - підказує мама, а проте голос її лунав зовсім не розслаблено. - Сьогодні на тебе чекає звичайний ознайомлювальний тур. І, будь ласка, любий, не забувай, що тут працює Пол, тому спробуй не. Ну, ти зрозумів. - Не висадити школу в повітря? - Саме так". І хоч той самий Пол у книжці Ріка Ріордана "Персі Джексон. Битва в Лабіринті" – мамин хлопець – це зовсім не те саме, що її колишній коханець і батько Персі – могутній бог і житель Олімпу – обителі богів, яка віднедавна зависла над Нью-Йорком. Та й нову школу не порівняєш з літнім табором для таких самих, як Персі, напівбогів, але коли небезпека підступає під самі двері, особливого вибору не залишається. Тобто коли стає відомо, що військо Кроноса планує проникнути в Табір напівкровних через легендарний лабіринт Дедала, Персі з друзями вирішують самі спуститися в таємничі тунелі, відшукати старого винахідника та впевнитися, що нитка Аріадни — ключ до проходження лабіринту — не дістанеться Кроносові.