Поки одні риють окопи, інші – кишені. І тому цей скандал болить у сто разів сильніше . Мова про розслідування масштабної корупційної схеми у сфері енергетики, включаючи державне підприємство "Енергоатом". Це викриття сколихнуло країну – справа НАБУ проти бізнесмена Тимура Міндіча, близького до президента Зеленського, та міністра юстиції Германа Галущенка.

Хронологічна драма, або чому це комунікаційний провал, а не просто скандал

Ключовим елементом, що скомпрометував ефективність усієї операції, став факт втечі Міндіча. Хронологія подій 10 листопада 2025 року демонструє критичний дисбаланс у роботі державних структур: бізнесмен виїхав з України вранці, всього за кілька годин до того, як детективи Антикорупційного бюро прийшли з обшуками в приміщення, пов'язані з ним у Києві. Пізніше того ж дня НАБУ та САП офіційно оголосили про проведення масштабної операції з викриття корупції.

Наслідок цієї часової розбіжності був надзвичайно руйнівним: успіх антикорупційних органів у справі, яка розроблялася 15 місяців та включала 1000 годин прослуховування, був одномоментно нівельований їхньою нездатністю забезпечити затримання головного фігуранта. Це створило критичне протиріччя у публічній комунікації: потужний оперативний звіт НАБУ протистояв політично руйнівному факту витоку інформації, що поставило під сумнів довіру до цілісності всієї антикорупційної вертикалі. Справа "Мідас" швидко перетворилася з демонстрації ефективності НАБУ на демонстрацію політичної захищеності еліти.

Політичні кризи завжди мають дві площини: фактичну й емоційну. Факти можна перевірити, але емоції не контролюються. І саме вони зараз керують громадським сприйняттям.

Українці сприйняли цю історію не як "ще одну корупційну справу", а як зраду: хтось наповнив власні кишені, поки інші – солдати, волонтери, матері – віддавали останнє заради виживання.Такі історії зачіпаютьу найсвятіше – справедливість під час війни. Коли ти вважаєш, що вижити – це наша спільна головна цінність, а отже всі мають донатити, допомагати і всіляко сприяти війську, якщо досі не у його лавах.

Читайте також колонку Марії Берлінської: Борделі та церкви для президента

Війна, кров і комунікація

На четвертому році великої війни довіра стала єдиною валютою , якою живе українське суспільство. Коли вона падає – падає все: мобілізація, волонтерство, віра у перемогу.

Тому реакція влади на такі скандали має бути не технічною, а людською. Не просто "створено робочу групу", а "ми розуміємо, яка складна і несправедлива ця ситуація під час війни", "ми чуємо свій народ", "ми відчуваємо цей біль", "ми робимо ось ці кроки, щоб це виправити і не допустити подібного".

Вектор 1: комунікація виконавчої влади – стратегічне дистанціювання

Президент

Реакція Володимира Зеленського на скандал прозвучала у його вечірньому зверненні 11 листопада. Тон цієї комунікації був калібрований, формальний та підтримуючий інституції. Президент висловив схвалення зусиль НАБУ, САП, наголошуючи на необхідності "ефективних дій проти корупції" та "неминучості покарання". Він також закликав чиновників "працювати разом з НАБУ, разом з правоохоронними органами".

Кабінет міністрів України

Тон комунікації Кабміну в заяві прем'єр-міністерки Юлії Свириденко був рішучіший, більш системний та інституційний. Вона зосередилася на негайних управлінських та превентивних заходах, заявила про санкції, аудит і кадрові рішення. Це звучало переконливо.

Держприкордонслужба

Одним із найбільш суперечливих аспектів справи "Мідас" стало пояснення, чому Міндіч зміг вільно залишити країну за кілька годин до обшуків. Комунікація прикордонників, оприлюднена 12 листопада мала офіційно-процедурний, захисний/виправдовувальний тон. ДПСУ повідомила, що виїзд Міндіча вранці 10 листопада був законним: "Усі документи, що дають право на перетин кордону під час дії воєнного стану, були в наявності".

Вектор 2: комунікація антикорупційних інституцій

НАБУ та САП

Комунікація була послідовно рішучою, професійною та офіційно-викривальною. 10 та 11 листопада органи оголосили про викриття "високорівневої злочинної організації", очолюваної "медійно відомим бізнесменом", та деталізували, що група вимагала відкати у розмірі 10–15% від вартості контрактів "Енергоатому". Вони наголосили на масштабі розслідування (15 місяців, 1000 годин прослуховування). Ця комунікація була необхідна для підтримки репутації і демонструвала здатність антикорупційної вертикалі досягати найвищих ешелонів влади.

Попри демонстрацію сили через операцію "Мідас", САП була змушена визнати внутрішню вразливість. Того ж дня, 10 листопада, коли Міндіч втік, САП оголосила про ініціювання службового розслідування через можливий витік даних.

Нацагентство з питань запобігання корупції

Агентство реагувало проактивно, щоб не стати "побічною жертвою" скандалу, оскільки воно було згадане в аудіозаписах, оприлюднених НАБУ.

12 листопада НАЗК повідомило про запуск внутрішнього аудиту, ініційованого ще 10 листопада, та надіслало офіційний запит до НАБУ щодо деталей згаданих матеріалів. Тон був проактивним, націленим на зебезпечення прозорості.

Вектор 3: Комунікація лідерів думок та опозиції

Голова правління ГО "Центр протидії корупції" Віталій Шабунін прямо звинуватив президента Зеленського у свідомому дозволі своєму оточенню на "мародерство". Тон комунікації відрізнявся різкою критикою та є звинувачувальним.

Коментарі опозиційних депутатів та політичних експертів більше відбилася в західних медіа. Увагу акцентували на тому, що наближений до президента Міндіч "загадково втік", ставили під сумнів інформованість Офісу президента про його втечу. Тон цієї комунікації був критичний, політично мотивований.

Які висновки і дії потрібні зараз

Комунікаційна лінія виконавчої влади була побудована на стратегічному дистанціюванні президента та одночасному захисті ДПСУ. Проте такий підхід лише підсилив підозри щодо того, що політична система продовжує оберігати своє найближче оточення.

Ця ситуація має дві площини.

По-перше, ми бачимо інституційну стійкість антикорупційної інфраструктури. Події останніх шести місяців це підтвердили: влітку спроби нівелювати роль антикорупційних органів наштовхнулися на опір суспільства – люди вийшли з плакатами і "картонками", і влада відступила. Сьогодні ми маємо реальні кримінальні провадження щодо осіб, наближених до очільника держави. Це сигнал, що безкарність більше не є правилом. Бо зло, залишене без покарання, має властивість розмножуватися.

По-друге, ситуація несе і серйозні ризики. Вона може негативно позначитися на міжнародній довірі до України та створити загрозу ерозії інституційної стійкості в антикорупційній сфері. А ця стійкість є критичною умовою зовнішньої підтримки – фінансової, політичної та оборонної.

Що має бути?

Точно не виправдання, а визнання і дія. Люди такі люди – ми всі помиляємося. І якщо робити висновки і це визнавати – йти разом у майбутнє стає щонайменше простіше і приємніше.

Комунікація у воєнний час точно не терпить "згідно-відповідно" і повного формалізму, вона потребує людяності і морального укліну всім, хто пліч-о-пліч із військом, владою, бізнесом, волонетрами, активістами тут в Україні та за її межами стоїть за Україну і діє.

Що мала б сказати влада?

Кризові комунікації працюють так, що відмовчуватися неможна. Треба виходити із комунікацієї назовні. Коли держава чи лідер мовчить, вакуум заповнюють емоції, домисли й наративи ворога.

У кризі важливо говорити швидко, чесно й людською мовою. Не за шаблоном, а з емпатією. Потрібен не формальний пресреліз, а моральне пояснення : що сталося, що робиться зараз і як це не повториться. Щось схоже на людське сталося з виходом у паблік Юлії Свириденко. Говорити щиро, по-людськи, як зі своїм ближнім – це єдиний спосіб зупинити інформаційне кровотечу.

А хороше щось є?

Парадоксально, але ця криза – момент нашого дорослішання . Ми вчимося розуміти, що "старший у кімнаті" – це ми. Наша сила – не у вожді, а у власній зрілості й згуртованості, в умінні тримати спільноту навіть тоді, коли довіра до верхів падає. Тут дуже помічним є регіональний принцип, коли керівники і лідери думок на місцях виступають таким рупором довіри і чесності.

Висновок

Україна вже пережила чимало війн та горя, катастроф й розчарувань, але ще досі не вміє переживати зраду своїх. І цей урок нам доведеться пройти – чесно, публічно і до кінця.

Катерина Баришева