Як наслідок, уже кілька урядів поспіль ми маємо ситуацію, коли ніхто, включно з депутатами президентської більшості, не може пояснити, за що був призначений чи звільнений той чи інший міністр. Щоб очолити цілу галузь української економіки, достатньо сподобатися президенту або комусь із його друзів, тоді як Верховна Рада та громадянське суспільство повністю виключені з цього процесу.У результаті під час війни Україна отримала Кабмін, сформований друзями президента, частина яких уже виявилася замішаною в корупції.Проблема й у тому, що Офіс президента просто не знає інших підходів до формування уряду. Тому після звільнення одних міністрів — призначених невідомо за що — ми отримаємо рівно таких самих інших. Це замкнене коло, парад безвідповідальності, який веде країну від скандалу до скандалу.Читайте також: Чому в Україні вже є всі ознаки політичної кризи?Уряд національної єдності — це не про те, щоб депутати опозиції перейшли працювати в міністерства. Це про розподіл відповідальності за долю країни. Формування уряду шляхом залучення представників різних політичних сил, які зазвичай конкурують між собою, є необхідною ознакою єднання країни перед зовнішніми загрозами та внутрішніми кризами. Адже єдність країни — одна з ключових умов нашого виживання у війні.Це можуть бути технократи, які десятиліттями будують кар’єри у своїх міністерствах, або авторитетні фахівці з експертного чи бізнесового середовища. Але саме через діалог може з’явитися уряд, відповідальний перед країною, а не перед тими, хто пролобіював їхнє призначення.Уряд, сформований Карлсоном, Решиком і Че Геварою, — це не про об’єднання країни, а про розстановку "своїх" людей на грошові потоки. Як це виглядає на практиці, ми побачили у записах НАБУ — і навряд чи хтось хоче повторення.Тому формування уряду національної єдності — це вимога не лише окремих депутатів, а всього суспільства. Депутати тут ні до чого.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.