Зараз топ-темою буде страшенна «зрада» зі статті Bild за авторством відомого Юліана Рьопке про «стратегічну поразку» України. Не буду вдаватися у детальний аналіз цього матеріалу, але, як на мене, це приклад «якісної пропаганди». Тобто, пропаганди, яка за численними цілком справедливими тезами приховує потрібний автору пропагандистський посил. Вказуючи на цілком справедливі проблеми української армії та держави, Рьопке веде у досить дивну площину. Мовляв, одна з проблем – витрата ресурсів на далекобійні дрони, «ефективність яких переоцінена».

Особливо цікаво читати це все на тлі однієї з найуспішніших операцій України проти російського експорту нафти. Зокрема, мова про те, що СБУ і Сили безпеки та оборони уразили порт «Новоросійськ» – другий за величиною центр експорту нафти у РФ. І результати цієї операції уже загальновідомі - порт практично припинив роботу, знищено 2% світових потужностей з транзиту нафти, а також миттєво відреагували на це світові ціни.

Показовими є кілька моментів. Українські дрони «винесли» російську ППО С-400, а потім українські ракети «винесли» російський термінал. Тобто, все це зроблено суто українськими засобами, на які жодні зовнішні «партнери» вплинути не можуть.

Те, що зроблено раз, може бути зроблене і вдруге, втретє і т.д. Зрозуміло, що росіяни будуть все лагодити. Але якщо після цього прилетить другий, третій раз і т.д., то це буде блокувати експорт нафти через Чорне море. Україна може це зробити, що і продемонструвала. А це уже про наддоходи, про гроші на війну і т.д.

І тут ми приходимо до українського, європейського та американського розуміння російсько-української війни, яке, як показує практика, суттєво різниться. Чи можна було «виносити» російські НПЗ та термінали 2022 року? Очевидно, можна було б, але тоді в України для цього не було власних засобів. Вони були у «західних партнерів», але партнери не хотіли це навіть обговорювати.

Для «партнерів» російсько-українська війна - це засіб ослаблення Росії та засіб примусу її до нових домовленостей та поступок українськими руками. Українці мають гинути на фронті, стримуючи російську навалу, росіяни мають витрачати все більше і більше ресурсів, і, зрештою, все це має десь і якось завершитись, після чого буде нове «перезавантаження» з росіянами. Що буде з Україною – нікого особливо не обходило.

Головне – не давати Україні занадто потужних засобів, бо ще «не дай боже» переможе росіян, а що тоді? Розпад імперії, «геополітична катастрофа», доля ядерного арсеналу. Ні, нехай краще виснажують один одного, для чого Україні буде надаватися обмежена допомога. Обмежена у кількості, дальності і спроможностях. І головне, аби все це не зачіпало російський експорт нафти, бо зростання цін на нафту нікому не потрібне.

Зрозуміло, що реальний, а не декларативний підрив російського експорту нафти 2022 року уже б поставив росіян в умови, коли треба було шукати вихід з війни. Не зважаючи на бажання російського бункерного психопата. Але це явно не входило у плани «західних партнерів». І не входить досі.

Той факт, що Україна може дієво впливати на світовий ринок нафти, очевидно, вибішує на Заході багатьох. Для них це значно неприємніше за будь-які російські злочини, теракти та геноцид. Зрозуміло, що Україна має повернутися до «встановлених партнерами правил гри», які, зрештою, мають призвести її до капітуляції і «перезавантаження відносин» з росіянами. Власне, лише лінивий не говорить зараз про це «перезавантаження».

Зрозуміло, що Україна має грати за власними правилами, а не чужими. Все просто. Єдина причина, чому росіяни можуть продовжувати активну агресію проти України – у них досі до біса грошей, які вони одержують, переважно, за рахунок нафти, шляхів вивезення якої у них не так щоб і багато. Підірвавши ці шляхи 2022 року, було б врятовано багато життів, але не це входило у плани «західних друзів» України, і ми повинні ці розуміти.

Лише окремі, близькі територіально до російського монстра держави, мають іншу позицію. Більш віддалені держави продовжують «хитрі ігри» і маніпуляції, смисл яких полягає у тому, щоб ослабити росіян коштом українців, і потім знову з ними «подружитися» на вигідних умовах, не маючи при цьому для себе жодних ризиків у вигляді коливання цін на нафту.