Місце, яке ви посідаєте в житті військовослужбовця, визначається тим, чи знайшовся для вас час у графіку його відпустки.

Роботодавець у тилу купує вісім годин вашого робочого часу. Армія викуповує усі двадцять чотири. Відпустка стає вікном у довоєнну свободу: п'ятнадцять обов'язкових днів на рік плюс два – на дорогу. Місця й люди, якими ви їх наповните – найважливіші у вашому житті.

Армія забирає в людини свободу – і тому привчає її цінувати. Відпустка повертає тобі найдефіцитніші речі: право обирати собі географію, розклад і оточення. Навіть їжа й сон у відпустці стають формою незалежності: ти знову повертаєш собі контроль, і те, як ти ним розпоряджаєшся, говорить про тебе набагато більше, ніж будь-яка армійська анкета.

Армійська відпустка – це лише 360 годин свободи. П'ятнадцять сніданків, обідів і вечерь. П'ятнадцять світанків і п'ятнадцять заходів сонця. Якщо один із них пропонують вам – значить, у житті військового ви посідаєте важливе місце. Якщо пропонують кілька – ви його близький друг.

Причому "піксельна" відпустка проживається зовсім інакше, ніж цивільна. Війна забирає в солдата надто багато. Єдине, що тримає тебе на плаву – це відчуття, що ти на правильному боці історії й етики. Що люди в тилу цінують твою жертву. Що рано чи пізно твої зусилля дадуть символічні дивіденди. Тому найгірше, що може почути солдат у відпустці, це пропозицію перенести зустріч "на інший раз".

І річ не лише в тому, що до наступного разу йому ще треба дожити. Йдеться й про те, що мобілізація – це різновид соціальної смерті. Тобі залишається лише підглядати за тилом через соцмережі. Кожна відпустка стає короткою передишкою для найважливішого. І якщо тобі відмовляють у зустрічі, це означає, що ваша ієрархія пріоритетів не взаємна.

Наша армія складається з учорашніх цивільних. Кожен із них мріє повернути собі своє життя й дожити до почесної демобілізації. Щоразу, коли ваша робота, графік чи настрій не залишають місця для зустрічі з людиною у "пікселі", для неї це звучить як знецінення. Найімовірніше, наступного разу вас уже не покличуть.

Поза тим тил і фронт взаємно узагальнюють одне одного. Для цивільних будь-яка людина в "пікселі" стає обличчям ЗСУ. А для військового кожен досвід спілкування з цивільними перетворюється на підтвердження його найкращих або найгірших підозр. Хтось побоюється, що в тилу йому не залишилося місця. Хтось боїться, що повертатися нема куди. Будь-яка зневага, яку зустрічаєш під час відпустки, вбиває мотивацію – а наприкінці четвертого року вторгнення вона й без того в дефіциті.

Будьмо відверті: армія здатна подарувати тобі майже всю піраміду Маслоу. Тут немає проблем із харчуванням, соціалізації вдосталь, спільних дій – із лишком. Якщо пощастило з колективом – отримаєш визнання та повагу побратимів. Якщо опанував професію – маєш шанс на самоактуалізацію. Єдине, чого не дасть армія – це безпека.

Саме її ти й починаєш шукати у відпустці. І дуже швидко розумієш, що її рівень у тилу вимірюється якістю людей, які тебе оточують. Бо місце мін і розтяжок можуть посісти бездушність і цинізм. Із відпустки можна повернутися виснаженим і розчарованим. Чужа байдужість небезпечніша за одиночне купання.

А надто що спочатку ти легко й із задоволенням дратуватимешся на все. Контраст перших днів занадто помітний, щоб його не відчувати. Ти матимеш спокусу узагальнювати, і кожен досвід спілкування сприйматимеш як тест на емпатію. Від тебе залежить лише одне – за ким ти судитимеш про всіх: за тими, хто цей тест складе, чи за тими, хто ні.

З усіх речей, які дарує армія, найголовніше – це право не соромитися самого себе. Зустріч із патрулем ТЦК у цьому світлі навіть набуває певного шарму: неможливо боятися змін, які вже відбулися. Форма дарує відчуття власної гідності, а головний ризик – зустріти тих, хто знецінюватиме твій вибір, щоб виправдати свій.

Бо людей змінює не лише наявність форми. Їх змінює ще й її відсутність. Вона потребує самовиправдання й самообґрунтування. Якщо люди не брешуть собі – ти ризикуєш помітити в розмовах лише незграбні пустоти й паузи. Якщо ж вони захищаються нападом – почуєш міркування про "економічний фронт". Вони впевнені, що війна змінила тебе, а ти розумієш, що війна змінила і їх.

Тому нерідко ти почуватимешся в безпеці поруч із тими, хто, як і ти, приїхав шукати її в тилу. З тими, кому не потрібно нічого пояснювати. З тими, з ким можна жартувати, не боячись бути неправильно зрозумілим. Дистанція з усіма іншими може виявитися надто великою. Ти пішов вигравати для них час, яким вони не скористалися. Вони живуть за твій рахунок, а часто впевнені, що це ти – за їхній.

Відпочивати не можна просто так – можна лише від того, від чого ти втомився. І якщо ти їдеш додому в пошуках довоєнної реальності, є ризик її не знайти. Змінився не лише ти, а й ті, хто вирішив не змінюватися. Ваш дрейф може бути взаємним і різнононаправленим. Самотність – велике почуття: воно об'єднує мільйони.

А тому – так. Місце, яке людина посідає в житті військовослужбовця, визначається тим, чи знайшовся для неї час в графіку вашої відпустки.

Павло Казарін