«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Словам «виглядати» і «знаходитись» багато хто відмовляє у праві на існування в українській мові. Про нормативність «виглядати» ми писали ще у 25-му випуску, а сьогодні спробуємо розвінчати й мовностилістичний міф про «знаходитись».

Професор Анатолій Ткаченко називає це слово «уніфікатором», тобто таким, що витісняє собою інші слова. Також йому приписують російське походження для значень «перебувати», «розміщуватись», «розташовуватись». Але є і зворотний бік питання: чому українська мова має збіднюватись на одне слово, тоді як у російській буде аж чотири: «размещаться», «располагаться», «пребывать» і «находиться»? У нас тоді залишаться тільки три: «розміщуватися», «розташовуватися», «перебувати». Це називається «передати куті меду».

Якщо розгорнемо 20-томний академічний тлумачний словник, то серед інших значень побачимо саме ті, що нам треба: бути, перебувати; займати певне місце; мати певне географічне положення. Щоправда, у значенні «бути / перебувати» це слово фіксується з позначкою «рідковживане», а у значенні «займати певне місце, мати географічне положення» подано без позначки: «Село мало знаходитися на відстані тридцяти-сорока кілометрів» (Д. Білий). Тобто село може не тільки бути розміщене на якійсь відстані, а й знаходитись на якійсь відстані.

У різних значеннях вживали ці слова й класики:

• «Біблія зазначає, що Содом і Гоморра знаходились у долині Сілим, де тепер Солоне море» (П. Куліш).
• «Чернець сидів, мов у тумані, і сам ледве розумів, де він знаходиться, з ким говорить» (І. Нечуй-Левицький).

Західноукраїнські письменники вживали теж: 

• «…і направився на Куркову, при котрій знаходиться міська стрільниця» (І. Франко).
• «Треба якось же увійти в контакт, щоб знати точно, де він знаходиться» (Г. Хоткевич).

У словнику Кримського ще цікавіше: там російське «расположиться» перекладається як «лежати, бути, знаходитися, розлягтися, розгорнутися» (без приміток, тобто нормативне загальномовне), а «быть, пребывать» – як «бути, перебувати, знаходитися», але «знаходитися» подано з приміткою «в просторечии редко, в научном языке обычно». Знав би Агатангел Кримський, що цьому слову зараз, навпаки, відмовляють у функціонуванні в усіх стилях, крім розмовного. 

Отже, не слід викорчовувати норму. Це злочин проти мови.

• 1 •

Володимир Запорожець: Підкажіть, будь ласка, як українською буде «бразды правления» і «пресловутый». Дякую.

Стерно влади. А «пресловутый» – це «горезвісний», «сумнозвісний». Антонім до нього – «славнозвісний».

• 2 •

Віра Кваша: Як правильно сказати українською російське «зри в корень»? 

Сягай у суть («Російсько-український словник сталих виразів» Виргана і Пилинської).

• 3 •

Микола, Київ: Як українською сказати «не обольщайся»?

«Обольщаться» – це зваблюватися, тому «не зваблюйся». У Грінченка ще є «облестити», тому можна й «не облещуйся».

• 4 •

Андрій Присяжнюк: «Не дай Бог» і «за царя Панька» – чи треба писати з великої слова «Бог» і «Панько»?

«Царів» Панька і Гороха пишемо з великої, бо це антропоніми, хоч і вживані у складі фразеологізму. Щодо слова «Бог», то в примітці 3 до § 53 правопису («Назви, пов’язані з релігією») зазначено таке: «В усталених словосполученнях, що використовуються в розмовній мові, де слова Бог, Господь та ін. не вживаються як їх найменування, їх пишемо з малої букви: бог зна що (невідомо що), бог зна коли (невідомо коли), господь з тобою (вами) (вживається як здивування, заперечення, докір), бог з ним (з тобою) (вживається на знак згоди, примирення, прощення та ін.). З малої букви пишемо вигуки боже, господи, їй-богу, господи боже мій, боже збав, крім випадків, коли слова Боже, Господи є звертанням до Бога». 

Але тут важливе питання релігійних почуттів: хто заборонить вірянам писати імʼя Бога з великої всюди? Я теж усюди пишу з великої (окрім складних слів «бозна», «бозна-що», «бозна-хто», «бозна-де», «бозна-коли», «бозна-куди», «бозна-звідки» і подібні). Юдеї взагалі пишуть ось так: «Б-г». Також я не збагну, чому якогось міфічного Панька треба писати з великої всюди, а Бога – тільки у звертанні до Нього.

• 5 •

Андрій Пащенко: Що воно за звір такий – «фасилітатор»? А ще «фасилітовані зустрічі» й «фасилітується процес»? Перекладіть, будь ласка, людською мовою.

Фасилітатор – це помічник і посередник два в одному. Можна перекладати це слово як «направник». Утім, освітянська спільнота доводить, що «фасилітатор» і спільнокореневі слова необхідні, адже в освітніх реаліях зʼявилися поняття, яких раніше не було: фасилітатор, фасилітаторський, фасилітований, фасилітація. Буває психологічна фасилітація, педагогічна, спортивна та інші. Якщо ж пристати на те, що має бути «направник», тоді й «психологічне, педагогічне, спортивне направляння».

• 6 •

Ольга Хрущик: Дискутивний, дискусійний чи дискутабельний? Поясніть різницю, якщо вона є.

Дискусійний – той, що підлягає дискусії, спірний. «Дискутивний» і «дискутабельний» немає навіть у сучасному тлумачному словнику. Їх повністю замінює «дискусійний». Хоча в українській мові слів з формантом «-абель-» (від able) чимало: варіабельний, комфортабельний, рентабельний, транспортабельний, комунікабельний, операбельний, читабельний, презентабельний тощо.

• 7 •

Ніна Гонченко: Чи є в українській мові слово «зависний»? Чи тільки «заздрісний»?

Старі словники не фіксують, а СУМ-20 фіксує з позначкою «рідковживане». Означає «те саме, що за́здрий, за́здрісний». Однак ілюструється це слово гарними прикладами з класиків: «Я зовсім розсердився: ... на все і на всіх зави́сний і ні до кого не озиваюсь (Марко Вовчок); Син зави́сний, лихий та скупий, а невістка ще зліша за його [нього] й теж має жадобу до грошей» (І. Нечуй-Левицький); Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зави́сні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Н. Кобринська)». Тому я вважаю, що, авжеж, це слово в мові є.

• 8 •

Євгена: Зупа чи суп? Знаю, що нормативне «суп», але зважаючи на шлях у мову кожної форми, чи не є «зупа» природнішою адаптацією і такою, що краще відповідає фонетичній системі української? 

Слово «суп» – це запозичення з французької мови: soupe – «суп, юшка». Через z передається тільки в польській: zupa. Чому українська мова має це запозичувати – незрозуміло. «Суп» і «юшка» – чудові слова. «Зупа» – полонізм, як і «дупа» (в українській мові завжди був вульгаризм «срака»). Даруйте за експресивну аналогію.

• 9 •

Олександр Бондаренко: У багатьох містах, зокрема і в нас у Камʼянському, є район, який називається (неофіційно, звісно) «Черьомушкі». Можливо, краще б жадного відповідника не шукати, але якщо вже змиритися з реальністю, як би то мало бути мовою людей? Черемшина? 

Ні, не «Черемшина». Вважаю, що треба замінити тільки «рьо» на «ре», і вийде «Черемушки». До речі, наголос у слові «черемуха» – на ý. Тому можуть бути «Черемýшки». Ось так можна делікатно українізувати звичну назву.

• 10 •

Семен: Підкажіть, як правильно відмінювати прізвище Міндіч у орудному відмінку: Міндіч чи Міндич, Міндичем чи Міндичом?

В українській мові немає іменників на -іч. Тільки на -ич. Про відмінювання неслов’янських прізвищ ідеться в §140 правопису: «Іменники іншомовного походження звичайно відмінюємо як відповідні українські іменники». Це стосується і власних назв. Міндіч – як панич; панич – паничем. Отож, оскільки в  українській мові немає іменників на позначення істот, що закінчуються на -іч, тому аналогію проводимо з тими, що закінчуються на -ич.

«Главком»