Останні випадки вилучення чи то пак викрадення мобільних телефонів у Віталія Шабуніна та Володимира Кудрицького підсвітили проблему механізму отримання правоохоронними органами доступу до них у ході досудового розслідування. Інколи сторона обвинувачення ініціює проведення обшуків лише з метою здобуття мобільних. Це невиправдано розширює обсяг втручання в приватну сферу життя особи, якою зацікавились правоохоронці, – чи варто проникати, до прикладу, в квартиру заради отримання телефону? Також це підміняє саму природу обшуку як слідчої дії, яка полягає у обстеженні приміщень, земельних ділянок, автомобілів тощо, – мобілка ж, як правило, завжди перебуває разом з користувачем.

У сучасних умовах без мобільного телефону або як його називає Закон "Про електронні комунікації" мобільного кінцевого (термінального) обладнання не минає жодний день нашого життя. Понад двадцять мільйонів українців користуються смартфонами. Там є майже все – спілкування, геолокації, покупки, інтереси, контакти тощо. Тому більшість злочинів нині розкривається за допомогою віднайдення у телефонах цифрових слідів. Для цього використовуються спеціальні апаратні комплекси та програмне забезпечення на кшталт Cellebrite, AXIOM Process.

Варто мати на увазі, що правоохоронців цікавить не мобільний телефон як такий, а те, що міститься в ньому – інформація. Тому широкопоширена практика ДБР, СБУ та інших – практика проведення обшуків без ухвал слідчих суддів лише з метою вилучення кінцевого (термінального) обладнання суперечить статті 31 Конституції України:

"Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо."

Кримінальний процесуальний закон дозволяє проводити обшук без попереднього дозволу суду лише за наявності трьох невідкладних підстав: або з метою врятування життя, або з метою врятування майна, або з метою переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (частина третя статті 233 КПК України). Ця норма уточнює припис частини другої статті 30 Конституції. Проте, на жаль, інколи служителі правопорядку для обґрунтування заволодіння мобільним телефоном без ухвали про обшук притягують за вуха вищезазначені правові підстави.

Запобіжником від свавільних обшуків без ухвал суду мав би стати судовий контроль – після здійснення таких дій сторона обвинувачення звертається до слідчого судді із клопотанням про легалізацію такого обшуку post facto. Однак, як свідчить рішення Європейського суду з прав людини у справі "Корнієць та інші проти України" суди, на превеликий жаль, часто належним чином не оцінюють такі клопотання слідчого, прокурора.

Відтак кримінальний процесуальний закон потребує змін в частині запровадження такої процесуальної дії, як примусове вилучення мобільного телефону. І таке вилучення може здійснюватися лише на підставі ухвали суду.

Маркіян Галабала