Розберімося з цими санкціями від Дональда Трампа – чи справді вони викличуть той «вау-ефект», про який всі говорять, чи це більше тактичний маневр? Давайте по пунктах, просто і без зайвої драми, бо ж політика – це завжди суміш реальних ударів і дипломатичних танців.

Спочатку факти: Трамп ввів санкції проти «Роснєфті» та «Лукойлу» – це ключові гравці, на яких припадає половина російського нафтового експорту. Плюс дочки компаній. Кремль одразу заскиглив, що «нічого не спрацює», а це, знаєте, класичний сигнал: коли так реагують, значить, зачепило.

Трамп зробив це особисто, без Конгресу, – хитро, бо може сам і зняти, якщо Путін піде на переговори. Партнери оцінюють втрати для Москви в $5 млрд на місяць, і це вплине на 56-57% їхнього експорту. Через місяць, коли розвідка все перевірить, побачимо точні цифри.

Але обʼєктивно: повного «вау» може не бути, бо Трамп дав місяць перехідного періоду – тобто, санкції вступають не одразу, і за цей час компанії можуть адаптуватися, переоформити ланцюжки. Плюс, є сумніви, чи введе він їх повною мірою: міг би одразу вдарити по всьому тіньовому флоту чи всій нафті, але обмежився цими компаніями. Росіяни ж – майстри обходу.

У них «тіньовий флот» – ці старі танкери, що ховаються в морі, вимикають сигнали й переливають нафту. 80% експорту йде через них. Захід намагається: французи зупиняють судна, перевіряють екіпажі, документи, навіть санкціонують капітанів. Якщо Трамп таки вдарить по флоту вторинними санкціями – проти покупців, як Індія чи Китай, – то ефект буде серйозним. Китайські держкомпанії вже призупинили закупки, індійці вагаються: вибрати дешеву нафту чи доступ до американських ринків? Очевидно, друге.

Європа теж додає: 19-й пакет санкцій забороняє імпорт російського СПГ, хоч і з переходом до 2028 року. Угорщина та Словаччина, звісно, намагаються гальмувати, але загалом це ослаблює «Газпром». Путін каже «нам байдуже, ви самі постраждаєте» – ну, іронія в тому, що Європа вже перейшла на американський газ, а Росія шукає покупців в Азії пропонуючи значні знижки.

Для України це добра новина: менше грошей у Кремля – менше ресурсів на агресію. Це посилює тиск, щоб сісти за стіл. І тут варто віддати належне президенту Зеленському – він веде дипломатію на вищому рівні, переконує союзників, що ці санкції не просто папір, а реальний крок до миру. Без нашої стійкості і його зусиль все могло б бути інакше.

Коротше, санкції – не панацея, але солідний інструмент. Якщо Трамп не відступить, ефект накопичиться. А ми маємо стежити, щоб обхід не спрацював.