Держава не має права перекладати свої обов'язки на плечі біженців
espreso.tv
Tue, 28 Oct 2025 16:02:00 +0200

У новому блозі на Youtube я розповідаю про наших земляків, які через війну були змушені виїхати в інші країни й стали тією самою "м’якою силою", яка створює позитивний образ України у світі. Катерина Чеботарьова. Це харків’янка, яка живе поблизу Нюрнберга і працює в Германському національному музеї. Вона — засновниця українського осередку "Спільнота". Це волонтерська ініціатива, яка проводить заходи для українців в Нюрнберзі. Донати спрямовують на засоби тактичної медицини для нашої армії.Оксана Загурська. Продюсерка з Києва, яка багато років працювала на телебаченні. Тепер вона живе в місті Ерфурт і є депутаткою консультаційної ради мігрантів. Моя стара знайома, режисерка і сценаристка Марія Старожицька. Вона з донькою зараз пише сценарій нового фільму, який хочуть зняти в Новій Зеландії — і порівнює систему підтримки кінематографа в цій крихітній країні й у нас. Марія каже: "Сподіваємося, що нам вдасться тут те, чого не вдалося в Україні".Звичайні українці за кордоном організовують виставки, зустрічі, розповідають правду про нашу країну. Вони роблять те, що мала б робити держава. Роблять за власні кошти, на власних силах. Без координації та підтримки.Читайте також: Без плану повернення біженців втрачаємо капітал для відбудови України, - Микола КняжицькийЦе працює? Так. Цього достатньо? Ні. Бо держава не має права перекладати свої обов'язки на плечі біженців.Українські громади за кордоном не отримують системної державної підтримки. Немає грантових програм для культурних проєктів діаспори. Немає координації між державними інституціями та активними українцями в Європі й світі. Кожен виживає сам. Тож що маємо зробити?По-перше, не писати нові стратегії, а реалізувати ті, що вже існують. Наприклад, є Стратегія публічної дипломатії на 2021-2025 роки, Стратегія розвитку культури до 2030 року. Працює Український інститут, який займається культурною дипломатією. Існує навіть Стратегія інформаційної безпеки. І проєкт закону про протидію дезінформації (який так і залишився проєктом). По-друге — виділити реальні бюджети на культурну дипломатію. Створити систему підтримки українських громад за кордоном — з грантами, навчанням, координацією. Нарешті ухвалити робочий закон про інформаційну безпеку.І найголовніше — почати працювати як єдиний механізм. Бо коли Міністерство культури, МЗС та Український інститут діють кожен сам по собі, ефективності немає.Уявіть, що могли б зробити українці за кордоном, якби держава нарешті виконала те, що вже записано в її власних стратегіях.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.










