Сучасний світ визначають три глобальні тренди й мова наразі навіть не про геополітичні виклики. Зміни екології – проблема зрозуміла для багатьох країн; поширення АІ та ризики/можливості його впливу – найбільш гучна тема останніх років, але є ще один тренд, про який ми говоримо мало, бо не бачимо його вплив на наше життя раптово. Мова про longevity economy (економіку довгого життя).

Згідно з даними The Global Health Observatory при ВООЗ глобальна тривалість життя збільшилася на 6 років у проміжку між 2000 та 2019 роком – з 66,8 до 73,4 року. Так, COVID-19 тимчасово змінив цей тренд, але після подолання пандемії тривалість життя продовжила збільшуватися.

Певно ваша перша думка "так, це стосується насамперед розвинутих країн і ніяким чином не стосується України", але це не так. Як зазначає професор економіки Лондонської бізнес школи Ендрю Скотт, наразі у світі проживає 1,3 млрд людей у віковій категорії 65+. Як ви думаєте, який відсоток з них насправді проживає у розвинутих країнах? Дані свідчать, що всього 300 млн, а мільярд людей віку 65+ мешкає у країнах із середнім та низьким рівнем розвитку (таких як наша країна). Тому розмови в Україні про "старіння Європи" та "великий потенціал імміграції трудових ресурсів для подолання демографічної кризи в Україні" є дещо неправильними.

Насправді найбільш стрімке збільшення тривалості життя відбувається в країнах, що розвиваються до яких входить Україна. Дослідження Національного державного інституту старіння США прогнозують в таких країнах зріст тривалості життя населення на 140% у порівнянні з 51% у розвинутих країнах.

Останні 100 років дозволити значно збільшити наші роки життя шляхом стрімкого розвитку та застосування нових підходів у виявленні та лікуванні хвороб, особливо щодо раку та серцево-судинних захворювань. Стрімкий розвиток AI та напрямків bio/medtech в поєднанні з розповсюдженням превентивної медицини (в тому числі через DNA тестування), а також популяризацією підходу "здорового життя" та моніторингу показників здоров'я через новітні девайси, дозволяє збільшувати тривалість життя експоненціально. Center on Longevity's в Стенфорді прогнозує, що святкування вашого 100-річчя буде вже звичайною рутиною у 2050 році.

Як на сьогодні виглядає реальність в Україні? Більшість людей, які емігрували з нашої країни за останні роки є молодим поколінням, частка серед них у віці 65+ становить всього 6%. Тобто маючи й до 2022 року складну демографічну ситуацію, з війною кількість старшого населення тільки зростає через значне зменшення (від еміграції, окупації та втрати на полі бою) молодого покоління та людей непенсійного віку. За прогнозами Інституту демографії НАН України, до 2050 року кожен четвертий українець буде пенсійного віку, а частка молоді до 15 років скоротиться до менш ніж 13%.

В цей момент часу, через очевидні наслідки воєнних дії, ми бачимо зменшення тривалості життя. Зокрема, 2020 року середня тривалість життя чоловіків становила 66,4 роки, 2023-го – 57,3 роки. Жінки, за даними 2020 року, в середньому жили 76,2 роки, 2023-го – 70,9 років. Це очевидне коригування на часи війни, але загалом наша країна буде наслідувати загальний світовий тренд – збільшення тривалості життя.

Чи готові ми до цього? В умовах значного збільшення кількості старшого покоління в суспільстві (та світової конкуренції за молодих мігрантів) чи готові ми до новітніх викликів та тренду longevity economy?

В Україні ми часто кажемо про "старіння населення" як довготривалий тренд, а також наслідок еміграції та зниження народжуваності, збільшення смертності. Ініціативи повернення біженців, стимулювання народжуваності (хоча у світі немає доведено робочих політик для цієї мети) це те, на чому наразі сфокусована наша публічна демографічна політика. Тобто ми йдемо по моделі aging population – старіюча нація = проблема.

В такій парадигмі мислення вся увага фокусується на державних витратах та навантаженні на систему (пенсійну, медичну, продовженого догляду). У країнах з "такою призмою бачення світу" ми спостерігаємо підвищення пенсійного віку для зменшення витрат, стимуляцію народжуваності та імміграції для "покриття розриву трудових ресурсів".

Але існує зовсім інша "призма реальності" – longevity economy. Ми визнаємо, що питання старіння населення та зменшення народжуваності – не наша унікальна "українська проблема в умовах війни або поганого керування державою". Це світовий тренд та нова реальність. Навіть Китай вже перейшов від зростання населення до збільшення тривалості життя та зменшення народжуваності навіть після скасування політик контролю народжуваності. В сучасному світі з ростом економічного добробуту люди відкладають час створення родин та народження дітей, мають менше нащадків, бо хочуть забезпечити їх не просто їжею, а найкращими можливостями в житті. Тому зростання кількості старшого покоління в суспільстві – це світова нова нормальність.

Країни, які на максимум використовують цей новий тренд, а не "намагаються зробити світ таким як раніше" розуміють, що продовження життя – це величезна можливість для економічного зростання. Але ця система працює тільки в поєднанні з соціальними інвестиціями. Коли держава ставить на меті аби населення в старшому віці мало краще здоров'я (превентивна медицина протягом всього життя) та залишалося потрібним на ринку праці (інвестиції в lifelong learning і reskilling, а також нові підходи до найму – через гнучкі формати та рівня залученості, підтримка підприємництва у старшому віці). У такому підході ми маємо більше людей, які живуть довше і здоровіше, мають актуальні для працевлаштування навички, а значить продовжують робити свій внесок в економічний розвиток та самозабезпечення. Довголіття стає не навантаженням на державу систему, а нашою конкурентною перевагою.

Разом із тим, довголіття – це величезний ринок інновацій та нових послуг/ товарів, що також стимулює економіку та ринок зайнятості.

В такому підході до публічної політики ми йдемо не через модель "нестачі" працівників, бюджетів на пенсійні виплати, послуг догляду, витрат на медицину. Ми ідемо через підхід інвестицій в людей, які далі можуть вимірюватися рівнем внеску старшого покоління у ВВП, рівнем економічної активності людей 50-60-70+, зростання в секторах послуг і товарів для silver economy.

В Україні наразі немає іншого варіанту крім як міняти нашу "лінзу бачення реальності", бо найстарше покоління – це люди, які зараз становлять більшість наших тилових міст. І зважаючи на зменшення народжуваності, поєднане з мільйонами дітей і молоді, які залишили країну, а також загальними світовими трендами збільшення тривалості життя і "старшання" націй, це не тільки наш "специфічний виклик" – це один з ключових світових трендів на рівні зі змінами клімату та АІ, до якого в нас немає шансів не шукати шляхів адаптації. В ідеальному варіанті ми не просто адаптуємося через "виклики та потребу", а зможемо зробити нашу країну більш економічно та соціально успішною.

Я мало вірю в ідею імміграції та повернення більшості біженців (особливо під час активних бойових дій та зі збільшенням тривалості війни), але підхід longevity economy може бути саме тою срібною кулею, яка дасть відповіді на багато наших викликів в різних сферах країни – від закриття потреби в трудових ресурсах до зменшення бюджетних та економічних викликів.

Анастасія Дьякова , засновниця ГО Dignity Online; радниця уряду по онлайн захищеності 2017-2021; магістр Соціальної публічної політики, Лондонська Школа Економіки; експерт з соціальних державних інвестицій