Частина українців чинить спротив (зокрема, періодично вбиваючи когось із представників окупаційної влади). Росіяни проводять показові репресії проти учасників опору, застосовують колективну відповідальність, але й знаходять готових допомагати їм. Частина українців пішла на співпрацю, вважаючи, що легальними способами можна краще захистити своїх (найбільш завзятих із колаборантів теж періодично ліквідують учасники опору). Так триває років із двадцять.А потім на Росію нападає Китай. Вона, на втіху українців, швидко зазнає поразки.Втім, китайці прийшли сюди не визволяти українців (хоч дехто вірив, що буде саме так), тож одного окупанта змінив інший. Китай іде далі, і починається війна із Заходом. Він не розрахував своїх сил і поступово програє.Захід, аби пришвидшити перемогу, йде на союз із росіянами. Але не тими "поганими", які колись окупували Україну, а з "хорошими", які виїхали на Захід і готові боротися за демократію.Читайте також: Звернення лідерів чеченського спротиву до ПАРЄ: історична подіяАле ж є ще українці?!"Ок, ми їх визволимо, — кажуть на Заході, — але ж наші союзники — росіяни (хороші). Тому визволимо не всю Україну". Пригадали запропоновану колись кимось лінію розмежування (десь так з 2025 року): те, що на південь і схід від неї, таки буде російським. Там уже надто давно живуть росіяни, і їх там надто багато.Звісно, українцям це не подобається. Але не подобається і "нехорошим" росіянам, які не збираються поступатися з решти українських земель. Вони тут так довго жили, принесли сюди цивілізацію, кров за цю землю проливали. Їм байдуже, про що там домовляються на Заході їхні "хороші" земляки. Вони не підуть.Українці й росіяни створюють партизанські армії, війна між якими має вирішити, хто першим зустріне західні війська, демонструючи, чия тут земля. І, звісно, завадити показати, що вона наша, можуть саме ворожі партизани. Але не лише: наявність більшої кількості свого чи ворожого населення на цих теренах може бути головним аргументом, чи буде тут після падіння Китаю Україна чи Росія.Тому партизани не лише б’ють один одного, але й роблять так, аби чужі цивільні якнайшвидше і якнайбільше тікали з цих територій.І поки десь далеко триває глобальна війна, яка вже досягла перелому на користь Заходу, в Україні наростає локальна, пік якої настане десь у 2043–2044 роках, коли, на думку обох її сторін, має вирішитися, чиєю буде ця земля…Усі збіги з реальними 1943–1944 роками є випадковими, але важливими для розуміння того, що думали й робили українці та поляки в Другій світовій.ДжерелоПро автора. Володимир В'ятрович, історик, народний депутат України.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.