Телефонна розмова Дональда Трампа з «головним по бункерних валізах» викликала якісь нездорові емоції і потік новин у форматі вже напівзабутої зради «Все пропало».

Відповідно, призначена у найкоротші терміни зустріч Рубіо з імовірно Лавровим, а у разі успіху і Трампа з Путіним взагалі йде по категорії «нас злили».

Причому не просто злили, а злили знову. Від такої хвилі сліз і голосінь я навіть розгубився. І кілька годин реагував на всенародний плач тільки повторенням питання – «а звідки ви це взяли?».

Справді – звідки? Розмова тривала дві з половиною години? Так. Але була досить прохолодною. Трамп за результатами ні про які поступки не заявив, про врятовану дружбу з бункерним щуром теж. Пожартував про страх Росії перед «Томагавками». Зазначив, що Путін привітав його з дипломатичною перемогою на Близькому Сході.

Куди, до речі, російську делегацію демонстративно навіть не запрошували. З російського боку розмову коментував «адмірал» Ушаков. Той взагалі не виглядав щасливим. Констатував, що Трамп навіть з днем народження Путіна не привітав, а домовилися тільки про зустріч. І? Де катастрофа і трагедія?

Давайте по суті. «Томагавки» не є «вундервафлей», яка завтра ж змінить весь хід війни. Проте, вони лякають Москву. Як і загальний настрій Трампа. Тому що такий сценарій розвитку подій веде їх до одного з двох сценаріїв.

• Перший – обвал економіки, а як наслідок криза на фронті і у внутрішній політиці.
• Другий – щоб не влипнути в перший, терміново укладати мир на невигідних умовах.

На будь-яких умовах. Така реальність, ми її вже не раз тут обговорювали. Кризові явища у російській економіці зростають. До кінця року стануть цілком відчутними, а навесні все може посипатися. І чим раніше починати домовлятися, тим менше втрат. У Москві вміють рахувати.

Інша справа, що сам Путін ці переговори відтягував скільки міг. Даючи своїм генералам шанс виконати обіцянки, домогтися обвалу української оборони і хоча б Донецьку область захопити. Холоднішає, минає осінь. Генерали продовжують обіцяти, але реальний рахунок на табло. На сумному табло цих самих генералів, пропагандистів і економічного блоку уряду.

Санкції діють, українські дрони з ракетами виводять НПЗ, по мішках скреготіти все тужливіше, на фронті виразних перемог немає. І далі буде тільки гірше. Значить, потрібно наступити на свою гордість і починати переговори.

Звичайно з Америкою, це хоча б зовнішній статус врятує. Пропагандисти зможуть потім говорити не про перемогу, але про діалог «двох великих держав». За відсутністю симпатичної покоївки доводиться задовольнятися поступливим двірником. Тож переговори у Будапешті будуть набагато серйознішими, ніж про «Томагавки» чи паузу заради історій про печенігів.

Можливо, це і є перший етап великих і реальних переговорів про мир. У Трампа немає жодних причин поспішати і прогинатися. У Зеленського – теж. Європа також може собі дозволити продовжувати це протистояння. Поспішати доводиться Москві. А вся ця гра побудована на тому, що Путін платить більше за всіх. Це йому потрібна зустріч, потрібні переговори і результат. Це він у ситуації, коли «очі бояться, а руки прикуті до батареї».

Звичайно, через два тижні мир не буде проголошений. І через три теж. Можливо, жадібність і нахабство бункерного щура взагалі призведе до чергового зриву всього процесу. Але загальна картина очевидна. Вже не Київ і не Брюссель – вже Москва хоче домовлятися. Тому що змушена це робити.