Ця війна, що тривала до 1856 року, не лише коштувала сотень тисяч життів, але й змусила російський царат визнати свою відсталість, запустивши хвилю реформ, які у підсумку відкрили шлях до краху імперії.Про паралелі минулого, які мають актуальність і сьогодні, детальніше нагадає Еспресо.Причини та перебіг Кримської війни Микола І – російський цар, який розв’язав Кримську війну, фото: Вікіпедія Основні причини цієї війни – "східне питання" пов’язане з ослабленням Османської імперії, яку називали "хворою людиною Європи". Однак безпосередня причина війни, як це не важко здогадатися, була у діях росіян. Через "захист прав православних" в Османській імперії (суперечка про святі місця в Єрусалимі), цар Микола І вирішив покарати турків для досягнення своїх цілей.Російські можновладці постійно марили тим, що вони контролюватимуть Чорноморські протоки, щоб мати ключ у Середземне море для своїх військових кораблів. У червні 1853 року російські війська окупували дунайські князівства – Молдавію та Волощину, васалів Османської імперії. Тому 16 жовтня того ж року Туреччина очікувано оголосила війну Росії, що і відкрило двері до відомої всім Кримської війни.Хоча, як відзначає Локальна історія, росіяни досі люблять розказувати про Кримську війну, як "неспровокований напад з боку Європи", геть не згадуючи своїх агресивних дій. "Прагнення Росії контролювати береги Чорного моря та Близький Схід представлені росіянами як незаперечне право та щось природне. У той час як незначні обмеження у цьому сприймають як величезну й несправедливу образу. Невдачі та поразки замовчують, тоді як найменший успіх надзвичайно роздувають", - пишуть у Локальній історії про викравлене бачення себе і світу росіянами, яке має столітні традиції.Тож спочатку успіхи були на боці росіян. Перемога біля Синопа 30 листопада 1853 року знищила турецьку ескадру. "Розрахунок був простим і зрозумілим – стрімким ударом розгромити османів, які видавалися слабшим супротивником, і не дати західним країнам встигнути втрутитись у конфлікт. Щось подібне планував здійснити Путін в останні дні лютого 2022 року", - відзначають у Armyinform.Такі дії налякали Захід і стали причиною вступу Великої Британії та Франції на бік Османської імперії у березні 1854 року, а згодом – Сардинського королівства. Захід намагався стримати російську експансію і не бажав, щоб одного дня турки втратили ще й Стамбул. Натомість росіяни думали, що французи з британцями не зможуть домовитися, тобто робили ставку на роз’єднаний Захід (знову сучасні паралелі напрошуються).Війна розгорталася на кількох фронтах: у Причорномор’ї, Дунайських князівствах, Кавказі, Білому морі, Камчатці та безпосередньо в Криму – основному військовому театрі. Союзники висадили експедиційний корпус у Криму і відбулися великі сутички. Що більше, французи навіть привезли з собою Месуд-пашу, представника династії Ґіреїв, яка понад 400 років керувала Кримським ханством, поки росіяни їх не захопили. Тому кримські татари вітали дії союзників. Французи мали намір відновити незалежність півострова під своїм протекторатом, але британці перешкодили цьому. Висадка експедиції об'єднаних військ до Керчі, фото: Вікіпедія Тож головним епізодом цієї війни стала 349-денна облога Севастополя (яку сучасники порівнювали з облогою Трої), де союзники завдали вирішального удару. Російські сили страждали від відсталої логістики, відсутності залізниць, сучасної зброї та медичної допомоги. Тому їх втрати були катастрофічними – понад 70 тис. вбитих солдатів, 80 тис. поранених, а ще майже 400 тис. загинули внаслідок хвороб і голоду. Натомість втрати союзних військ османів, французів, британців та сардинців (італійців) були значно меншими – 45 тис. солдатів загинули в бою чи від ран, 50 тис. ранених та понад 120 тис. пішли на той світ через хвороби та голод."Пам’ятаєте волання Пригожина: де снаряди?! Російська армія велика, але з логістикою проблеми там завжди були. І Кримська війна – один з найяскравіших прикладів того, як велику армію не могли застосувати більш-менш ефективно. Це традиція російської армії", - сказав Радіо Свобода Олексій Мустафін, журналіст, автор популярних книжок про історію. У підсумку Паризький мир 1856 року став приниженням для Росії. Адже Чорне море було демілітаризовано, втрачено протекторат над Дунаєм і повернуто південну Бессарабію Османам. Однак росіяни зберегли за собою Крим. Ця війна також стала першим "сучасним" конфліктом, адже масово використовувалися телеграф, залізниці, пароплави та навіть фотографії для репортажів. Та найважливіше, що кривавий конфлікт показав, наскільки Росія, попри свої імперські амбіції, була далекою у розвитку, власне, єдиною тоді великою державою з кріпацтвом та застарілими системами управління. Роль українців у Кримській війніДля українців, чиї землі були частиною Російської імперії, війна стала трагедією. Наддніпрянська Україна була тиловою базою: тут формувалися полки, постачалося зерно, коні та рекрути. Як відзначає Історична правда, Росія у цій війні воювала переважно українськими руками – до 50% війська Імперії складали солдати, матроси і офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Чорноморського флоту. Тобто ця війна могла забрати близько 200 тис. українських чоловіків.Війна також загострила соціальні суперечності. Кріпаки, мобілізовані на фронт, повставали проти поміщиків: у 1855 році в Київській губернії спалахнула "Київська козаччина" – масовий селянський рух за волю. Обстріли Одеси та інших портів порушили торгівлю, спричинивши голод. Крім цього, наслідком Кримської війни було те, що російська влада почала свідомо й активно змінювати склад населення Криму. Кримських татар вже тоді звинувачували у "колабораціонізмі", відзначає Олексій Мустафін.Цікаво, що на боці союзників діяли ще й залишки задунайських козаків. У жовтні 1853 року польсько-український військовий діяч Михайло Чайковський створив регулярні козацькі підрозділи в османському війську. Чайковський (Садик-Паша) став (кошовим отаманом). Його військо увійшло в Бухарест, де він став губернатором. Однак ці козацькі війська так і не воювали, оскільки Австрійська імперія змусила султана відвести їх. Поразка Росії: шлях до реформЛітографія під назвою "Атака на Малахов" авторства Вільяма Сімпсона, що була створена у жовтні 1855 року, фото: Вікіпедія Кримська війна стала найбільшою поразкою Росії в XIX столітті, викриваючи системні вади. Адже величезна майже мільйонна царська армія не змогла протистояти технологічно передовим суперникам через військові прорахунки, корупцію, відсутність промисловості та кріпацьку залежність. Величезні втрати підірвали престиж царя Миколи I, який у 1855 році помер з того всього (є навіть версія, що попросив лікаря дати йому отрути). Також, цікаво, що саме Кримська війна підштовхнула росіян продати американцям Аляску, яку не могли захищати, а також банально бракувало грошей.З іншого боку, саме Кримська війна дала імпульс "Великим реформам" Олександра II. Поразка показала, що без модернізації імперія швидко зникне. Тому у 1861 році було скасовано кріпацтво, що дало можливість селянам ставати робітниками і розвивати промисловість. Реформи охопили також суд, місцеве самоврядування, освіту та армію. Вони прискорили індустріалізацію, зокрема дуже швидко почали будувати залізниці. Однак реформи були половинчастими, адже цензура та абсолютна влада царя лишилася, що призвело до реакції 1880-х роках."Олександр ІІ грав на сподіваннях Заходу, що Росія проведе реформи і зміниться, тому не треба робити надто велику ганьбу росіянам, бо вони образяться. Боюся, що таке може повторитися. У війні, яка триває зараз, до поразки Росії ще далеко, але вже розповідають, що треба такі умови, щоб росіяни не образилися, щоб у них не було синдрому версальсько-веймарського і так далі. Тобто це традиційна гра", - зауважує Олексій Мустафін.Паралелі із сьогоденнямпольова кухня британської королівської армії в Криму, фото: Локальна історія Історичний досвід показує, що в російській історії великі воєнні поразки призводили до внутрішніх реформ: поразка в Кримській війні стала каталізатором реформ Олександра II; поразка у російсько-японській війні 1904–1905 років призвела до революції з утворенням Думи (парламенту); невдачі у Першій світовій призвела до революції 1917-го, падіння роду Романових, яких у підсумку більшовики розстріляли; а вихід військ з Афганістану став прологом до розпаду СРСР і кінця імперії.Це одна з вагомих причин, чому Кремлівський диктатор Володимир Путін, який надто любить проводити історичні паралелі, не шукає компромісів та не погоджується на мирну угоду, запропоновану президентом США Дональдом Трампом. Адже теперішня російсько-українська війна забрала вже понад мільйон солдатів РФ, принесла величезні економічні втрати, міжнародну ізоляцію та внутрішню напругу, яка невпинно зростає. Для Путіна не досягнення своїх цілей – це вже поразка, яка означатиме не лише крах історичної місії, яку він собі надав і, відповідно, його політичної кар’єри, але й загрозу самому існуванню режиму та життю диктатора. Саме тому Кремль і далі тримається за війну, намагаючись перетворити її на другу "велику вітчизняну" епопею, а не на поразку, яка, як і в 1856-му чи 1917-му, може стати початком нового етапу – вже постпутінської Росії."Можна гарантувати, що за підсумками поразки в сучасній війні Росія так само втратить змогу і право мати військовий флот на Чорному морі, як це вже відбулося колись у результаті Кримської війни. І це доведеться визнати навіть у російських шкільних підручниках з історії", - підкреслюють у Armyinform. Як нещодавно відзначив в ефірі 24 Каналу російський журналіст Ігор Яковенко, спровокувати громадянську війну у РФ може саме тяжка воєнна поразка. "Єдиний, хто може наблизити громадянську війну чи початок розвалу Росії – це ЗСУ. Знищення ВПК, поразка на полі бою можуть спровокувати розвал Росії", - сказав експерт.З іншого боку, варто розуміти, як каже багато експертів, Захід боїться поразки Росії так само як і поразки України. Адже боротьба за владу, невизначеність щодо майбутньої долі тисяч ядерних боєголовок та джерела дешевої сировини створює ризик хаосу. Тому Захід прагне не стільки повної поразки Росії, скільки керованого завершення війни без глобального колапсу. Фактично, як це було у часи Кримської війни - поставити агресивного сусіда на своє місце. Але знову таки, не бажання Кремля визнати стан справ, а лиш посилити війну з можливим перенесенням на країни НАТО, може стати новою точкою неповернення.Читайте також: Початок українського флоту на Чорному морі: 108 років тому міноносець "Завидний" підняв синьо-жовтий стяг