Не секрет, що взагалі за минулі три десятиліття Росія знищила, як і попереджав Безменов, практично всі інституції, які в модерний період залишались опорними для західної цивілізації, — просто виїла їх ізсередини, як рак, переважно методом підкупу й інкорпорації своїх агентів (досить парочки "кротів" у керівництві й 10-15 рр. наданої їм "вільної руки", щоб організація поступово зробилась дисфункційною, "струхла" й перетворилась на свою протилежність – взяти хоч Міжнародну Амністію, хоч Нобелівську премію миру...). Проте у випадку МРЧХ (Міжнародний Рух Червоного Хреста, - ред.) публічне биття його президентом поклонів перед РФ у 2015 р. за щедрі пожертви — це вже була "пісня небіжчика": на той час МРЧХ вже був друге десятиліття як "здох", відмовившись відповідати своєму первісному призначенню. І, головне — важко його за це суворо й судити: до нього було застосовано справді виняткові "активные меры". 17 грудня 1996 р., в розпал Першої Чеченської, в новенький, чудово оснащений, переповнений пораненими хірургічний шпиталь Міжнародного Комітету Червоного Хреста в селищі Новиє Атаґі під Грозним зайшла серед ночі група невідомих бойовиків у масках – і розстріляла цілу нічну зміну. Нічого подібного не було за всю історію МКЧХ, від першого женевського засідання 1863 р., в жодній із воєн за всі ті 130 років., із двома світовими включно. В країні-члені МРЧХ подібне здавалось абсолютно непомисленним, людина в білому халаті, яко член "ордену милосердя", за умовчанням була недоторканною, і навіть у сталінський СРСР (що не був членом і Червоний Хрест до себе не впускав) долітало щось із цього "режиму пошани", навіть у ГУЛАГу лікарів усе-таки берегли… Новиє Атаґі ознаменували кінець епохи гуманізму – вона сконала в калюжах крови на шпитальній підлозі. Той дикий, на позір безглуздий (спойлер: ніт) теракт приніс шестеро вбитих – іспанка, голландець, новозеландка, канадка, дві норвежки (всі досвідчені хірургічні сестри, що об’їздили з місією порятунку стражденних пів світу й працювали на десятках воєнних конфліктів), а також кількох поранених – убивці їх не добивали, але ті спросоння нічого й не розгледіли так, щоб могти притомно свідчити, тож виконавці теракту досі лишаються "невстановленими": що ж ви хочете, казали російські небензі, скрушно хитаючи головами, — війна!.. А після гучного на весь світ похорону жертв з’явилась нова програмова стаття одного з керівників МКЧХ під заголовком "Who will care for the carers?" ("Хто захистить рятівників?") Смисл був той, що, мовляв, "протів лома нєт прійома", і Червоний Хрест мусить надалі серйозно подбати про безпеку своїх працівників, щоб не наражати їх на ризики. Читайте також: Доля дуже зло посміялася з кремлівського маніяка(Хто в цьому місці ляснув себе по лобі й вигукнув: еврика, ось це й був перший акт "умиротворення агресора"! – тисну руку, я теж свого часу так подумала, коли почула цю історію).Так із політики МКЧХ зник отой шляхетний, майже релігійний сенс, закладений Анрі Дюнаном та ін. батьками-засновниками, — етос служіння і посвяти (звідки й Хрест і Півмісяць, і позиція "над сутичкою": знак, що ці люди діють на стороні не людській, але Божій, рятують всіх!) – усе те, себто, що робило інституцію винятковою і понад 130 років було забезпечувало їй винятковий статус. Not any more. Служба в МЧХ офіційно перестала "до чогось зобов’язувати" службовця в стосунку хоч до спливаючих кров’ю поранених на полі бою, хоч до викрадених окупантами дітей, хоч до катованих полонених: в Оленівку цей служивий не поїде не тому, що підкуплений, а тому, що вже не мусить. Новиє Атаґі видали йому ліцензійне право дбати насамперед про себе і не рипатись "туди. де страшно". А щоб хто тупий (до кого й після того не дійшло), бува, не впирався у своєму гнилому альтруїзмі (гебня цього дуже не любить!) та не рвався, як лошара, помагати стражденним, бо, бачте, так його вчили вдома і в школі, то те саме "тренування терором", для кращого запам’ятовування, було згодом продовжене в Сирії – і вже залізобетонно "закріпило рефлекс". Весною 2022 р., коли українці ще не вірили, що Маріупольський театр росіяни бомбили прицільно за написом "Дети", я тут ширила допис польського лікаря, котрий працював у Сирії добровольцем МЧХ. Повторю з нього головне:"Єдиним способом уберегти в сирійському місті санітарний пункт від нальоту російської авіації було приховати, що це санітарний пункт. Натомість подавати його координати спостерігачам ООН було просто самогубством, бо тоді його позначали на мапах як медичний заклад (з погляду права недоторканий), і він негайно ставав об'єктом атаки. Цей альтернативний спосіб ведення війни російські сили розробили й застосовували досі в "менш важливих" місцях, як Чечня, Грузія чи Сирія, а тепер просто ткнули нас в нього носом...".Читайте також: Учімось жити й перемагати у звихнутому часіСвітові лишилось мовчки розводити руками – мовляв, а що ми вдіємо, ви ж не можете вимагати, щоб наші працівники йшли за вас під кулі? Who mast care for the carers! – і "рятівнички" під більше-не-святим хрестом просто повтікали з зони бойових дій. У війні Росії в Україні МКЧХ опинився – по стороні агресора. Анрі Дюнан тихо перевертається у своїй швейцарській могилі…І от, у цей час, коли росіяни обнулили одну з найшляхетніших місій в історії західної цивілізації кудись назад до рівня битви під Сольферіно (МЧХ, нагадаю, починався з потрясіння А. Дюнана тим, як поранені конали там на полі бою без помочі), і здається, що задача справді не має розв'язку, бо як же ж посилати "керерсів" на видиму смерть, адже людське життя найвища цінність, нє?.. - наша 1-ша Окрема Медбригада ступає свій крок наперед і скромно каже в морду історії: та ні, чого ж, можна і рятівників захистити… от ми тут евакокамери розробили… норм така штука, дистанційно керована, можна і не втікати з зони БД…Ось тому я й називаю це – моральною революцією: розривом їхнього чекістського "порочного кола".Словом, король умер – нехай живе король! МРЧХ мертвий – на його місце під орифламою милосердного ордену заступають українські парамедики. Місія рятунку всього живого на полях війни переходить на наші руки. І вчитися цьому в нових війнах надалі будуть — у нас.І на закінчення виношу сюди один читацький комент — просто в серденько:"Хай Бог береже Вас, нашу Україну і всіх захисників! Можливо, такий винахід врятував би й мого чоловіка, якого не могли вчасно вивезти пораненого з позицій. Тож долучаюся до збору, щоб зберегти якомога більше життів українських воїнів…".* Публікується зі збереженням стилю авторкиДжерелоПро авторку. Оксана Забужко, письменницяРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.