Щороку у жовтні кілька науковців у світі отримують телефонний дзвінок зі Стокгольму, і таким чином дізнаються, що стали лауреатами Нобелівської премії з медицини, фізики чи хімії. Здивовані і, можливо, лише щойно прокинувшись, дослідники тепер за кілька хвилин мають за допомогою відеозв'язку стисло розповісти журналістам про дослідження, яке могло бути справою всього життя. 

Журналісти, своєю чергою, відчайдушно намагаються второпати, що таке «квантові точки» або «переплетені фотони». Вони пишуть свої статті з того, що зрозуміли, а потім зітхають з полегшенням, бо тепер ще на рік можна розслабитися. Вже наступного тижня медійна увага до Нобелівських премій згасає. 

Якщо щиро: кого насправді хвилюють Нобелівські премії? Чи залишається престижна наукова відзнака, яку вручають з 1901 року, з усім її блиском і помпезністю церемонії, досі актуальною?

Нобелівські премії популяризують наукові відкриття. Але чи не сприяють вони створенню хибного враження про те, як ці відкриття робляться? І чи не є вони занадто упередженими, якщо взяти до уваги, що переможці здебільшого походять з Європи та США і є чоловіками?

Шляхетна ідея Нобелівської премії

Нобелівська премія бере свій початок з заповіту вченого, якого мучило почуття провини, Альфреда Нобеля, винахідника динаміту. Він хотів, щоб вшановували видатних науковців, «тих, хто приніс найбільшу користь людству за минулий рік».

Нобелівські премії вважаються важливими віхами наукового прогресу. Цією винагородою відзначено швидку розробку вакцин, які захистили мільйони людей від тяжкого перебігу коронавірусної хвороби під час пандемії Covid-19. Або – винахід енергозберігаючих світлодіодних ламп. Чи такі технології, як генні ножиці, які можна використовувати для лікування раніше невиліковних хвороб.

«Вони, безсумнівно, є «науковим Еверестом». Нобелівські премії показують вершини наукових відкриттів, і з ними є емоційний зв'язок», – каже Раджиб Дасгупта, епідеміолог і професор громадського здоров'я в Університеті Джавахарлала Неру в індійському Нью-Делі.

Чи можуть Нобелівські премії заохотити людей до науки?

Увага ЗМІ до Нобелівських премій відрізняється в різних країнах. В Індії за церемонією нагородження пильно стежать, каже Дасгупта. До цього є детальний інтерес, що виходить за рамки лише новин.

«Інтерес випливає з того, що система освіти в Індії орієнтована на математично-технічні, природничі науки та інформатику», – пояснює він. Нобелівські премії навіть внесені до навчальної програми в індійських школах з метою пробудження в дітях інтересу до природничих наук. І так не лише в Індії.

Лілі Ґрін – вчителька біології в Ньюбері, що у Великобританії. Вона викладає дітям віком від одинадцяти до 18 років і регулярно розповідає на уроках історію Нобелівських премій.

«Ми використовуємо це для викладання основних наукових концепцій. Найкращі відкриття – це ті, які захоплюють дитячу уяву – за допомогою неймовірних історій або скандалів». Як у випадку з Баррі Маршаллом, австралійським лікарем, який випив культуру бактерій, виділену від хворого, щоб довести, що шлунковий сік в жодному разі не вбиває всі мікроорганізми.

Однак Ґрін сумнівається, що саме Нобелівська премія мотивує молодь вивчати природничі науки.

«Як правило вони заворожені і захоплені наукою не тому, що хочуть отримати Нобелівську премію», – каже педагогиня.

Міф про геніального вченого

У перші роки свого існування Нобелівські премії здебільшого присуджувалися окремим ученим-чоловікам, таким як Альберт Ейнштейн або Ернест Резерфорд. Жінки на кшталт Марії Кюрі й донині становлять радше виняток. У природничих науках частка жінок – нобелівських лауреаток становить менше 15 відсотків, що є предметом критики. Кюрі, до речі, отримала навіть дві Нобелівські премії – з фізики та хімії, отже – подвійний виняток.

Не в останню чергу саме Нобелівська премія посприяла виникненню уявлення про геніального вченого, який самостійно завдяки своєму блискучому розуму просуває науку вперед. Однак у реальності науковий прогрес досягається зовсім іншим шляхом. Він вимагає співпраці сотень дослідників з усього світу і з різних наукових галузей, адже наука є мультидисциплінарною та різноманітною.

Сьогодні Нобелівські премії, як правило, розподіляються між групами вчених. За кожним лауреатом Нобелівської премії стоять зазвичай невідомі широкому загалу тисячі інших вчених, докторантів і техніків, які були долучені до частини досліджень і проводили експерименти. 

Лілі Ґрін теж вважає, що у зв'язку з Нобелівською премією існує тенденція перебільшувати роботу окремих вчених. Однак у неї також складається враження, що уявлення про геніального вченого-одинака вже відходить на задній план.

«Ми дедалі активніше вказуємо на те, що наука – це спільні зусилля. Це допомагає дітям зрозуміти, скільки праці вкладається в наукові відкриття», – каже вона.

Брак різноманітності у Нобелівських преміях

Критику на адресу престижної премії викликає й те, що, як правило, перевагу віддають західним науково-дослідним інститутам. 

У галузі природничих наук жінки становлять менше 15 відсотків від загальної кількості лауреатів. Загалом 468 лауреатів Нобелівської премії (у галузі природничих наук) походять зі США, Великобританії та Німеччини. Китай дав вісім нобелівських лауреатів, а Індія – дванадцять.

«Більшість премій є повністю заслуженими, але за ними також стоїть політика. У багатьох країнах дослідницькі інститути залишаються поза увагою, в тому числі і в Індії. І, безумовно, комітети з присудження Нобелівських премій не є настільки інклюзивними, як це мало би бути», – вважає Раджиб Дасгупта.

Нобелівські премії можуть навіть поглибити цю нерівність. Адже отримання престижної винагороди та визнання, яке приходить разом з нею, часто призводить до збільшення фінансування досліджень.

Однак Дасгупта визнає, що науково-дослідні інститути в Індії та інших країнах також повинні вдосконалюватися, щоб мати змогу конкурувати зі США чи Європою. Тільки тоді ці країни будуть спроможними утримувати в себе таланти, які вони виростили.

Фред Шваллер