У своїй нещодавній статті колишній головнокомандувач Валерій Залужний розповів, що попри чималу кількість подій на фронті з 2022 року нинішню ситуацію на полі бою російсько-української війни все ще можна охарактеризувати як "глухий кут". При цьому посол України у Великій Британії додав, що спостерігається стійка тенденція до виходу з нього з боку РФ. Натомість аналітичний проєкт DeepState зазначив, що темпи просування окупаційних військ у вересні сповільнилися майже вдвічі, якщо порівнювати з серпнем. Здавалося б, така статистика мала свідчити, що Силам оборони вдалося знайти спосіб уповільнити повзуче просування росіян. Однак у реальності ситуацію не завжди можна статистично обчислити або виразити кольорами на картах. Реклама: "Українська правда" поспілкувалась із військовими як безпосередньо на передовій, так і у штабах, і вирішила розібратись, які основні проблеми заважають Силам оборони стримувати тиск росіян на фронті. Дефіцит піхоти Дефіцит військових в українській армії давно не є секретом. Часи зими – весни 2022 року минули і черги добровольців біля військкоматів давно позаду. Проблеми з мобілізацією і СЗЧ не один місяць перебувають у фокусі суспільної уваги. На формі командира батареї САУ 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади з позивним “Темний” патч із написом “Є*аш, допоки живий”. Квітень 2025-го, Покровський напрямок фото: Ольга Кириленко Хоча інформація про реальні цифри недокомплекту в армії є закритою, достатньо просто зайти в розділ "Вакансії" в Резерв+, щоб зрозуміти: Сили оборони потребують людей. Найбільш затребуваними в армії є посади механіків, водіїв, операторів БПЛА, медиків, артилеристів, ремонтників тощо. В цьому тексті ми вирішили зосередитись на нагальних проблемах Сил оборони. Найгострішою потребою безпосередньо на передовій залишається піхота. На нинішньому етапі війни, коли робота важкої техніки максимально ускладнена, роль солдатів в окопах виростає в рази. Коли їх не вистачає, то організувати оборону непросто. Через нестачу людей багато підрозділів не можуть утримувати свої позиції, повноцінно відбивати атаки росіян, адекватно відпочивати та проводити необхідну ротацію. Як наслідок командири на місцях змушені обирати пріоритетні ділянки, залишаючи інші сектори менш захищеними. Приклад: Нестача піхоти фіксується на багатьох відтинках фронту. Приміром, зараз найбільше відчувається на Новопавлівському напрямку (на стику Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей). Проблемою ЗСУ користуються росіяни, які в останні декілька місяців застосовують тактику інфільтрації. Вона полягає у просуванні малими тактичними групами крізь недоукомплектовані позиції Сил оборони. Через чисельну перевагу російської піхоти українські бійці часто вимушені не вступати в прямі бої, що призводить до фактичного перемішування позицій супротивників. В результаті на картах OSINT-ерів з'являється все більше й більше сірих зон, які повноцінно не контролює жодна зі сторін. Дірки між позиціями та відсутність сталої лінії бойового зіткнення (ЛБЗ) Наслідком описаної вище проблеми є те, що на піхотні позиції все частіше буквально немає кому виходити. Тому відстань між сусідніми позиціями може складати 200–300, 500–700 метрів, а іноді навіть по кілометру. На прикладі мирного Києва, 500 метрів – це відрізок від Михайлівського Золотоверхого собору до Софії Київської. 1 кілометр – від Михайлівського до Золотих воріт. У межах фронту це величезна відстань, точніше – дірка для проходу ворожої піхоти. Полонені росіяни у своїх інтерв'ю доволі спокійно розповідають, наприклад, що дорогою в Покровськ у липні 2025-го вони не зустріли жодного збройного опору з боку українських військових. Бо, з великою ймовірністю, на їхньому маршруті, що пролягав зі Селидового через Звірове, село на південний захід від Покровська, і аж до самого входу в Покровськ, був мінімум піхоти (а в деяких місцях її, можливо, і не було взагалі). "У зоні бригади N та M, – розповідає УП офіцер однієї з бригад, що стоїть на Покровському напрямку, – та й у нас теж, якщо чесно, є ці дірки. Є позиції, які стоять суто заради галочки – на них контужені, трьохсоті. Вони стоять там, щоб зверху тішилися, що в нас там є позиції". Утворення величезної кількості дірок між українськими піхотними позиціями і проникнення росіян цими дірками вглиб нашої оборони сформувало ще одну тенденцію нинішнього етапу війни – відсутність сталої лінії бойового зіткнення. Це означає тісне розміщення позицій Сил оборони між позиціями ворога – як, наприклад, на Добропільському виступі, проникнення піхоти, а не ДРГ противника, у прифронтові міста – як у випадку з Костянтинівкою чи Ямполем. "Я не звик так працювати. Я звик, що в мене виставлені піхотні позиції, за ними далі йдуть наступні підрозділи. А тепер ЛБЗ взагалі немає", – злітає з вуст одного зі співрозмовників УП у 19 армійському корпусі. Через відсутність бійців на першій лінії піхотою вимушено стають дронщики та мінометники, які стоять за 3–5 кілометрів від переднього краю. "Мої хлопці, які з 82-м мінометом працюють, уже вступали в бій", – додає згаданий вище співрозмовник. У найгірших випадках, про які УП теж відомо, росіяни навіть доходять до артилерійських позицій. Це 10–15 кілометрів від ЛБЗ. Складний перехід на корпуси Про перехід на корпуси в українській армії було заявлено ще взимку. Навесні УП робила детальний розбір реформи, де ми розповідали, чому саме в ЗСУ наважились на масштабне переформатування в розпал бойових дій. 1 жовтня начальник Генерального штабу ЗСУ Андрій Гнатов заявив, що перехід на корпусну структуру завершено, і "попри деякі нюанси" всі новостворені корпуси уже виконують завдання у складі визначених угруповань. Такі слова багато хто з опитаних УП військових назвав передчасними. Формально всі корпуси й справді створені, однак рівень недокомплекту навіть у штабах новостворених формувань залишається достатньо високим. Ключовою перевагою переходу Сил оборони на корпусну систему прихильники реформи називали появу сталих органів управління. Але саме цього поки так і не відбулося, оскільки на місцях в тому чи іншому вигляді все ще існують тимчасові ОТУ, ТГРи і т.д.. Ба більше, є питання й до переходу до виконання задач корпусами виключно у відведених секторах відповідальності. На багатьох ділянках фронту повноцінний перехід не відбувся, при цьому Генштаб уже має в планах створення іще нових структур, таких як Штурмові війська та війська Безпілотних систем протиповітряної оборони в складі Повітряних сил. В умовах загального дефіциту кадрів при незавершеному переході на корпусну систему знаходити ресурси для нових військових формувань буде досить проблематично. Приклад: Найкращим свідченням того, що заяви про завершення переходу на корпусну систему були передчасними, є Добропільський напрямок. Про нього УП нещодавно докладно розповідала. За цю ділянку відповідає 1-ий корпус Національної гвардії "Азов", однак у секторі фактично працює лише одна бригада "Червона калина", яка значиться в прямому підпорядкуванні цього з'єднання. Всі решта підрозділів є приданими. Ми не оцінюємо результати бойових дій на цьому напрямку, а говоримо лише про сам факт того, що на ділі корпусний підхід ще не запрацював. Мікроменеджмент головнокомандувача та постійні зміни в структурі управління військами У червні 2025-го "Українська правда" першою написала, як головком Олександр Сирський вдається до ручного управління фронтом. Самостійно обирає, а вже і знімає, командувачів корпусів, вирішує, у яку бригаду і скільки йде поповнення, спускає задачі для батальйонів, коли їх має ставити комбриг тощо. За ці три місяці ситуація із залежністю фронту від вказівок однієї людини, за спостереженнями "Української правди" і співрозмовників УП у Силах оборони, лише ускладнилася. Спочатку Сирський почав регулярно відвідувати та "підрулювати" дії підрозділів на Добропільському виступі, який нині "зрізають" Сили оборони. Згідно з публічними згадками самого головкома, за останні 3,5 місяця він з'їздив на наради та зустрічі з тамтешніми командирами аж вісім разів. Олександр Сирський під час чергової поїздки на Добропільський виступ. Поряд з головкомом командир 1-го корпусу НГУ "Азов" Денис Прокопенко та командувач ДШВ Олег Апостол За даними УП, саме головком, а також командувач ДШВ Олег Апостол є ключовими людьми, що ставлять задачі штурмовим підрозділам на цьому напрямку – попри те, що тут має керувати 1-ий корпус НГУ "Азов". Потім президент заявив про створення згаданих вище Штурмових військ, які, з великою ймовірністю, будуть об'єднанням і масштабуванням підрозділів прямого підпорядкування Сирського. Таким чином головком отримає у своє розпорядження міні-армію з найсильніших штурмових підрозділів. Або, як охрещують її у розмовах з УП противники створення нового роду військ, "гвардію Сирського", чи "карманні війська Сирського". Заради справедливості варто сказати, що не всі в армії аж так критично налаштовані до ідеї створення Штурмових військ. Деякі командири в розмові з УП назвали це рішення абсолютно логічним і навіть запізнілим. "3-я, 5-та, 92-а, які називаються штурмовими, воюють як піхота. А ці Штурмові війська, я так розумію, мають бути іншими. Нормальне рішення", – ділиться з УП своїми роздумами один із колишніх комбригів. "Не проблема в тому, що в Сирського аж настільки розшириться його умовний резерв, резерв повинен бути в кожного командира, у головкома тим паче. Проблема в тому, що цей резерв є в принципі тільки в Сирського. У жодного іншого командира такого нема, тобто, може, на бумажці і є, а в реальності – нема. Сирський захотів – відправив свій резерв на Сумщину, захотів – на Добропілля. А коли 7-ий корпус ДШВ просив 4–6 штурмових груп на Покровський напрямок, то у БРці (боєвому розпорядженні – УП) від головкома було написано: "Створіть їх самі"", – обурюється в розмові з УП один із поінфомованих полковників. Створення Штурмових військ – не остання новина, про яку варто згадати в контексті управлінських рішень головкома. Як дізналася УП, наприкінці вересня Сирський ліквідував оперативно-стратегічне угруповання військ "Дніпро" (колишня назва "Хортиця"), яким вісім місяців командував Михайло Драпатий. Михайло Драпатий, фото з його фейсбук-сторінки ОСУВ "Дніпро" більшою чи меншою мірою, враховуючи високий рівень залученості головкома та Генштабу, відповідало за майже весь активний фронт від Запоріжжя до Харківщини. Наприклад, займалося, зокрема, розподілом снарядів між бригадами. Усі функції ОСУВ відтепер лягають на угруповання військ – надструктури, які з'явилися з появою корпусів, та, власне, самі корпуси. Що ж буде з Драпатим? Він залишиться командувачем Об'єднаних сил й переміститься разом зі своєю командою на один із північно-східних напрямків фронту, де очолить угруповання військ. Зона його впливу та відповідальності зменшиться приблизно удвічі. Один зі співрозмовників УП, досвідчений військовий з-поміж старшого офіцерського складу, який явно незадоволений новими змінами, назвав такі дії Сирського способом "прибрати конкурента". "З одного боку, це логічний крок, бо в нас зникає прослойка "ОСУВа" – вона і має зникнути з переходом на корпуси. А з іншого боку, цей крок нічого не дає, бо всім все одно командує Сирський. Які реформи? Жоден корпус ще не командує своїм набором військ, ніхто не має права на маневр. Втікали від тактичних груп (ТРГів), а он по Серебрянському лісу її знов створили", – ділиться своїми думками з УП згаданий вище полковник. Дронові виклики Цей розділ найбільш дискусійний, оскільки і з українського, і з російського боку часто лунають кардинально протилежні заяви щодо переваги супротивника в БПЛА. Причому сторони часто вважають, що перевага в дронах саме у супротивника. Насправді, такий різнобій в оцінках пояснюється тим, що питання ставлять узагальнено, а не за конкретними видами БПЛА. Якщо дивитись на ситуацію в розрізі, то можна виділити головну тезу – Україна все ще переважає в інноваціях, але росіяни беруть масовістю виробництва, що з кожним днем все більше й більше відчувається як на фронті, так і в тилу. Інженери батальйону Signum 53-ої бригади показують, як кріплять котушку оптоволокна до FPV-дрона. Липень 2025-го, Лиманський напрямок Фото: Ольга Кириленко, УП За час повномасштабної війни обидві сторони створили окремі Сили безпілотних систем і масштабують підрозділи БПЛА. З українського боку активно розвивається "Лінія дронів", а росіяни всі сили концентрують на розвитку центру "Рубікон" – елітних підрозділів застосування БПЛА, які з'являються на найбільш гарячих ділянках фронту і створюють значні проблеми українським військовим. Значну проблему Силам оборони також створює те, що РФ різко збільшила виробництво далекобійних дронів, які в нас прийнято узагальнено називати "Шахедами". Приклади: Яскравим прикладом розвитку росіян у сфері застосування БПЛА є витіснення українських сил із Курщини, коли "Рубікон" монотонно розбивав логістику Сил оборони і змусив покинути зайняті території РФ. Таку саму тактику Росія використовує зараз на Донеччині, через що значно ускладнюється логістика ЗСУ основними шляхами постачання, наприклад, дорогою Ізюм – Слов'янськ. Масштабування виробництва "Шахедів" уже призвели до щоденних атак вглиб території України, що не тільки перевантажує ППО великих міст, а й збільшує ризики для об'єктів критичної інфраструктури, насамперед енергетики. Відтягування тилів від лінії бойового зіткнення Через активність російської авіації та дронів приблизно з кінця весни – початку літа цього року підрозділи забезпечення української армії почали відсуватися подалі від ЛБЗ. Про перший такий випадок УП дізналася за трагічних обставин. Наприкінці квітня ми прямували на роботу з військовими і стали свідками чергового бомбардування Дружківки. Від прильоту російських КАБів високим полум'ям горіла автобаза однієї з механізованих бригад. На наступний день удар по цій базі повторився. За рішенням вищого начальника, усі підрозділи забезпечення мали відсунутися від ЛБЗ на 40–50 кілометрів. Для командирів тилових підрозділів таке рішення означає, що в умовах і без того обмежених ресурсів – особливо палива, плече логістики стає довшим і складнішим. "Раніше, щоб набрати кілька тон палива, я витрачав 40 літрів і пару годин. Тепер – 300 літрів і майже добу",  – ділиться з УП один із командирів забезпечення. Водночас для старшого начальника така директива є способом уберегти людей, що найважливіше, та військову техніку. За два місяці журналісти УП поїхали в нове відрядження на Донеччину і зрозуміли, що, навіть якби ситуація з прицільними ударами КАБів не сталася, тили незмінно мігрували б подалі від ЛБЗ. Російські FPV заполонили все на глибину 10–15 кілометрів і почали прицільно вибивати машини, що йдуть по ключових дорогах. Усе забезпечення стало надзвичайно ризикованим. Разом із підрозділами забезпечення подалі від ЛБЗ почали шукати житло й самі військові. Так, тепер частина військовослужбовців, які воюють на Донеччині, живуть на Харківщині та Дніпропетровщині. Це суттєво подовжує час добирання на позиції. *** За останніми позитивними новинами з Добропільського виступу, про які головком нині звітує ледь не щодня, ховається надзвичайно складна для Сил оборони обстановка під Покровськом і Мирноградом, у Куп'янську, на Новопавлівському та Лиманському напрямках і під Костянтинівкою. Колись тилові міста Донеччини, як-от Дружківка, вже стають полем роботи для російських FPV. Добропілля розбирають по будинках і вулицях. Фронт щотижня посувається по Дніпропетровщині та Запоріжжю. На всю Донецьку область лишилося два великі міста, де ще вирує життя, але вже під майже щоденні прильоти КАБів і дронів. Тим часом військове командування на різних рівнях закриває очі на доволі очевидні проблеми всередині української армії, а Офіс президента, без якого не обходиться жодне рішення в цій країні, не ризикує своїми рейтингами і дозволяє підіймати голову партії ухилянтів та її прихильникам. Тим часом дірки між піхотними позиціями стають все більшими. Ольга Кириленко, Євген Будерацький, УП