"У військкоматі на мене дивилися круглими очима: да-да, давай! Бігом-бігом!"Контракт я підписала 2021 року. До того працювала в ресторані адміністратором. Я навчалася заочно і пішла працювати. І так це все затягнулося. І вирішила, що в тому напрямку не хочу розвиватися і далі рости. І постав вибір, що його робити в житті такого, щоб воно приносило в житті задоволення? Бо в принципі, коли ти працюєш, твоя робота має приносить якесь задоволення. Був вибір: або якась офісна робота, якісь ІТ-напрямки, які розвивалися на той момент. І в мене багато друзів, знайомих військових. Дівчат також, які служили. І так, як скажімо, моя національна свідомість формувалася ще за часів Майдану, я вирішила, що це непоганий буде варіант. Адже на той момент уже йшла війна. Не повномасштабна, але це війна. Хотілося бути якось максимально дотичною до історії. Зробити якийсь свій вклад. І це не рутинна робота - те якраз, що б я і хотіла. І подумала, чому б мені не підписать контракт? І вот так я прокинулась і пішла у військкомат. Кажу: можна підписать контракт? А вони всі на мене такими круглими очима: да-да, давай! Бігом-бігом!Ірина СінічукТи вже тоді знала, чим ти хочеш в армії займатись?Ні, у мене були думки про ДШВ, про артилерію. Але у мене були стосунки тоді і бажано було б залишатися мені в Києві. А всі бойові бригади вони всі розкидані десь там по Україні більш-менш, по селах. А в Києві воювать могла лише 101-ша. У 101-шу я не хотіла. І воєнком у мене був дуже адекватний і почав продзвонювати всіх, кого знає. І на той момент дуже не хотіли бачити дівчат. Це або медики, або так як у мене освіта була фінансова, то пропонували фінансиста. Або все. В основному всім потрібні були медики-дівчата. Але знайшлося місце. Це була частина зв’язку, яка займалася зв’язком. Я мала бути на Harris’ах - це один такий із видів зв’язку. І в принципі, мені розповіли, чим я маю займатися. Мені це сподобалося, і от так."Казали керівництву не один раз, що ми не хочем сидіти тут на цих бумажках в штабі"Але тепер ти пілот дронів…Це була частина зв’язку, але вона була тилова. Вони під час АТО виїжджали на позиції. І я думала, що я теж поїду. Але коли я проходила навчання, то мені сказали, що потрібні дві дівчинки в штаб з вищою освітою. І мене, і мою вже подругу тоді забрали в штаб. Ми займалися закупівлями. Це була паперова робота з 09:00 до 18:00 - те, чого я зовсім не хотіла. І так, якраз під час того, як я приїхала з навчання і потрапила в цей штаб, розпочалося повномасштабне вторгнення. І поки воно десь все це устаканювалося, туди-сюди, це питання затрималося. Тому що ми казали керівництву не один раз, що ми не хочем сидіти тут на цих бумажках в штабі. Бо мали ж буть на зв’язку. А тоді наші хлопці, там де ми мали бути, вони якраз були на виїзді. І ми от так нили-нили, а нас не відпускали. І аж коли з’явилася Армія+ , це скільки там… три роки пройшло, тоді це все вийшло. "Все було б добре, якби ворог не ставив купу РЕБу, через який дуже важко пройти."Як це бути пілотом дронів? Які взагалі бувають складнощі в цьому? Чи навпаки ти бачиш переваги цього напрямку?Все було б добре, якби ворог не ставив купу РЕБу, через який дуже важко пройти. Тобто те, що ми бачимо в новинах, в інших на "відосіках" ці всі класні: до землі, прямо там обличчя ворога, коли ти вже безпосередньо заходиш на ціль - це все класно, але це дуже важко. Тому що потрібно вдосконалювати обладнання своє, на якому ти працюєш. Це все потребує коштів. А в плані загалом, як роботи, то не зовсім важко. Літаєш, вбиваєш по можливості.Розкажи якісь цікаві історії про бойові виходи ваші.Був один момент, коли нашу позицію "спалив" ворог. У нас був вильот, ми летим і чуєм звук пропів, які обертаються. І не розумієм, що це і як це? Потім до нас "доходить", що це FPV, яка біля наших дверей. Ми тоді знаходилися в сараї, в сараї був підвал. І от якраз у ці двері влетіло вороже FPV. Воно не здетонувало, воно застрягло. І пропи крутились. І ми думали, що робить? Викликали бомберів, які кошкою зачепили цей дрон, витягли дрон. І на той момент, коли бомбер намагався витягнути цю FPV, влетіла ще одна FPV навпроти цього сараю в будинок, в якому зберігалося БК. І будинок починає горіти. І ми розуміємо, що там БК. Воно може здетонувати. Ми дуже чекали, щоб цю ворожу FPV уже забрали. І як тільки забрали, ми вибігаєм. Там в кінці вулиці були наші суміжники. І це перше, куди нам треба було тікать - до суміжників. Ми до них прибігли і нам лишалося лише чекати. Наш паралельний взвод теж знаходився у цьому селі, де ми були. Там було десь 1-2 кілометри до них. Ми хотіли би до них піти. Але розуміли, що якщо ворог знає, де ми знаходимося і через "мавіки" можливо бачить наші переміщення, нам потрібно десь ще пересидіти. І ми сиділи в суміжників. Але була надія, що все-таки це був якийсь випадковий їх зальот. І ми сиділи десь там годину. І я така думаю "щось дуже тихо, ніде нічого не літає." І якраз у той момент, коли я подумала, що все гаразд, чуємо дрон і вибух. І якраз над дверима того підвалу, де ми були. І тут теж постає питання: чи це теж у них теж плановий обліт по всіх будинках? Чи все-таки вони нас засікли? Ну давай ще посидимо почекаємо. Ми так ще хвилин 10-15 посиділи почекали. І знову дрон - і прям в двері. І ми зрозуміли, що це по нас. І ми давай тікати. А тікати куди? По підвалам, по будинкам. І так ми бігали-бігали. Дочекалися "сіряку", коли більш-менш наче стихло і тоді вже пішли до наших."Коли в тебе класне відео і прям робота йде, як пісня, то ти такий входиш в азарт, хочеться ще!"Ти в будь який момент можеш просто…Загинути.І тим не менш, ти доволі тривалий час в армії. Що в тобі підтримує бажання служити далі і дає тобі сили сказати "ні, я цього не боюсь"...… Не піду в СЗЧ? Так "я не піду в СЗЧ".Я б сказала, це побратими. Ті, з якими ти їздиш на позиції. Ті, які роблять з тобою твою роботу. У нас дуже класний колектив. Це постійно якісь жарти, гарний настрій. І якось з усім цим позитивним настроєм ти їдеш і воно попускає. І класно. І плюс на позиції, коли в тебе класне відео і прям робота йде, як пісня, то ти такий входиш в азарт, хочеться ще!Ірино, розкажи трошки про своє цивільне життя. Звідки ти сама? Яка у тебе освіта?Народилася в Ірпені і живу весь цей час в Ірпені. Там мій дім. Освіта: в коледжі напрям оціночної діяльності. Потім бакалаврат у мене фінанси і кредит. Магістратура - менеджмент. І друга магістратура по психології. У тебе дві вищі освіти?Так.Психологія - яка спеціальність?Це загальна. Це вже далі по напрямку ти собі потім після здобуття загальної спеціальності ти обираєш собі напрямок, за яким ти хочеш працювати, і далі навчаєшся. Тобто загальна корочка є. Але якщо я захочу зв’язати своє життя надалі з цим напрямком, то це буде робота з військовими. У мене дипломна робота була про ПТСР. Наче не у війську, не береш безпосередню участь у бойових діях. Але теж якусь користь приносиш, десь у чомусь помагаєш.Поговоримо про ПТСР. Наскільки це розповсюджена і наскільки це взагалі серйозна проблема?Це проблема. Основними аспектами ПТСР є агресія, суїцидальні думки і так далі. Але в кожного воно програється по своєму. В когось якісь тригери можливо проскакують. Серед своїх знайомих у мене таких одиниці. Але все рівно багатьом важко. Хтось у цивільному житті важко реагує на ШАХЕДи. Комусь навпаки, цей адреналін настільки заповнює голову, що вони не можуть знайти собі місце. От у них якась відпустка, або вони проходять ВЛК і вони вдома - і вони не знають, чим зайнятися. І вони відчувають безпорадність. Багато хто каже: "у мене мої побратими там, а я тут. А як це так?" І хоч у нього немає ока, або щось з рукою, яка не дієздатна. Але він все рівно туди хоче, рветься, бо не знаходить собі місце."Донатять в основному одні й ті самі люди. І серед них нормальний такий відсоток військових. Тобто, військові допомагають військовим."А ти це відчуваєш?Ні. У мене є якийсь такий "бздик", не знаю, наскільки це серйозна проблема: але я не можу заснути на позиціях. Не знаю чого. У мене немає ніякої такої боязні, стресу такого я не відчуваю. Але проблеми зі сном на позиції.В цивільному як себе відчуваєш? Комфортно?От коли знаходишся в центрі Києва, то якось не дуже комфортно. Ти бачиш людей, у яких немає війни. Вони живуть своє життя. І ти з одного боку їх розумієш. Бо за це і є частина того, за що ми воюємо. Щоб люди жили спокійне життя. Але ти дивишся на цих чоловіків. Ти ходиш у спортзал, ти бачиш, які там бугаї. А там якийсь 50 річний дядько таскає БК і живе в тій землі. А ти тут весь такий "туди-сюди". Як тільки починалося, як ТЦК ходило по спортзалам - і наскільки всі ховались. Це якийсь такий нонсенс. І оце ти дивишся в Києві хтось там бухає, хтось там собі гуляє, клуби працюють. Все класно. І з одного боку люди живуть життя, це якби нормально. А з іншого, ти коли відкриваєш збори і ти бачиш, що з 200 переглядів там кліків 7 на твоє посилання. І ти думаєш: реально настільки важко якихось 20 гривень скинути? Люди настільки зациклюються на своєму особистому комфорті, не вбачаючи навіть у тому, щоб зробити якийсь внесок мінімальний з того, що вони можуть, в армію. Бо ти маєш бути або для війська, або у війську. Це моя така думка. І навіть у мене дівчата, які роблять збори, і знайомі, то кажуть, донатять в основному одні й ті самі люди. І серед них нормальний такий відсоток військових. Тобто, військові допомагають військовим. І це сумно."Карпати - маленька любов. Кожну відпустку - це стабільно."Ірина, у тебе дуже класна футболка.Скажімо так, як мій стиль життя. Мандруй, стріляй, кохай. Це основні три аспекти, які роблять твоє життя щасливим. Мандруй, дізнавайся якісь нові місця. Особливо гори. Карпати - маленька любов. Кожну відпустку - це стабільно. Раніше у мене був ритуал-не ритуал, але кожен день народження я святкувала на вершині. Починаючи з 21ого. Стріляй - це адреналін, теж якесь щастя. Раніше часто їздила на полігони. Так як у мене друзі теж військові. Ну і кохай. Те, що дає якийсь спокій, затишок.Дуже цікаво про Карпати. Ти там часто буваєш?Ну обходила майже все, що можна. Всі туристичні маршрути точно. А так зараз по можливості. От була відпустка в липні, то їздили. Але вже по вершинам не лазили. Мені вже ці бліндажі і підвали набридли. То раніше по кайфу були палатки. А це вже хотілося знайти якийсь "домік" з усіма зручностями, десь у тиші, зверху максимально повище. Так воно й було. Кайф!Ти коли милуєшся цими краєвидами, зокрема й в Карпатах теж, у тебе складається відчуття "так, я за це воюю!"Ну десь так є. Відгукується. Це не тільки про Карпати. Це більше, коли ти їдеш у машині і бачиш поля гарні. І ти думаєш, що це наша земля з цими родючими землями і це все так гарно. І тим більше коли на шляху зустрічаєш людей, які максимально щирі, відкриті і гостинні, тоді да.