Про це у коментарі для Еспресо розповіла правова аналітикиня Центру прав людини "Зміна" Онисія Синюк."Вихід Росії з Конвенції – наслідок уже існуючої системи. Для Кремля це спосіб публічно продемонструвати, що міжнародні норми для нього більше не мають жодного значення", – наголошує Синюк.Євроконвенція ніяк не перешкоджала катуваннямСам документ діяв від 1987 року та передбачав заборону катувань і спеціальний механізм моніторингу – право Комітету відвідувати місця несвободи, перевіряти умови утримання і ставлення до в’язнів. "Тут важливо розуміти дві речі. Перше - навіть за той період до денонсації, коли Конвенція діяла, умови утримання в російських місцях несвободи залишалися неадекватними. Катування й системне нелюдське поводження не зникли. Тобто сам факт існування Конвенції не зупиняв російську систему. Друге – Комітет уже у 2024 році заявляв, що Росія не допускає його представників до місць утримання. Тобто й так реального контролю вже не було", – пояснює Онисія Синюк.За словами правниці, такий крок Путіна є радше політичним жестом. "Це демонстративне підтвердження того, як Російська Федерація ставиться до звинувачень у катуваннях. Фактично це публічна відмова визнавати проблему. Адже ми бачимо і за прикладом наших військовополонених, що катування – це не виняток і не проблема окремих виконавців. Це сама система, побудована на насильстві", – зазначила правозахисниця.Міжнародні зобов’язання залишаютьсяДенонсація Європейської конвенції не означає, що заборона катувань більше не діє. Росія залишається стороною інших міжнародних актів, каже юристка. "Це насамперед Конвенція ООН проти катувань, а також норми міжнародного гуманітарного права, які прямо забороняють жорстоке й нелюдське поводження з військовополоненими та цивільними. Крім того, Римський статут Міжнародного кримінального суду кваліфікує катування як воєнний злочин і як злочин проти людяності. Тобто навіть після денонсації відповідальність не зникає. За ці злочини Росія й надалі може бути притягнута, як у межах міжнародних судів, так і через національні механізми" – розповіла Синюк.Як приклад вона наводить Україну, де вже відкриті кримінальні провадження проти конкретних осіб, причетних до катувань наших військовополонених і цивільних.Тортури для чужих і своїх Ситуація стосується не тільки українських полонених, а й самих російських ув’язнених. Система катувань у Росії й до денонсації була широко розповсюдженою, каже експертка."Російські правозахисники навіть називали це "податком на катування". Держава фактично закладала у систему покарання і насильство. Тому відмова від Конвенції – це радше підтвердження реальності, яка й так давно існує".На думку юристки, сам факт денонсації нічого радикально не змінює і, швидше за все, є лише символічним та демонстративним кроком. "Росія вже не є членом Ради Європи і денонсація виглядає як поступовий відхід від будь-яких зв’язків з цією структурою. У пояснювальних документах навіть вказувалося, що причиною стала відмова обрати російського представника до складу Комітету. Аргументація виглядає суто політичною", – додала юристка.За оцінками українських правозахисників і моніторингових місій ООН, близько 90% військовополонених й так піддавались катуванню, тобто йдеться про величезні масштаби.Найбільша втрата від цього рішення, на думку юристки – це обмеження можливості незалежного моніторингу."Європейський комітет міг фіксувати факти катувань. Тепер цього інструменту немає. І хоча сам доступ уже давно був заблокований, денонсація зачиняє двері остаточно. Тому головне питання тепер, як збирати доказову базу і встановлювати конкретних винних у катуваннях".