1. Зміна позицій Трампа повʼязана  з двома речами: виходом Путіна з продуктивних переговорів та з ескалацією позицій РФ в Європі. США не хочуть воювати самі, але вони демонструють Росії, що готові  завдавати ударів чужими  руками. 2. Учорашній удар по Білгороду і тимчасовий блекаут в місті — це, схоже частина цієї самої  нової фази гібридної війни чужими руками. Нагадаю, що напередодні, Зеленський заявив, про те, що бажання виключити Україну призведе до блекауту в Москві. Далі йде удар по Білгороду (росіяни виють, що іноземною зброєю), потім виходить Ді Венс і каже, що Трамп розглядає можливість передачі томагавків, а потім зʼявляється Келлог із заявою, що Трамп дозволив завдавати ударів в глибину Росії й там немає недоторканних точок. 3. США явно підіймають градус. І в Росії прекрасно розуміють: головні удари будуть іти по нафто- і газоперевальних портах та перекачувальних станціях. Можливостей зробити блекаут в Москві майже нема, але призупинити експорт нафти — цілком реально. Тепер росіянам  потрібно або дати страшну відповідь (що насправді неможливо), або продовжувати надувати щоки й говорити про те, як вони на всіх фронтах перемагають.Читайте також: Трамп дозволив Україні бити по Росії далекобійною зброєю, — Келлог4. Теоретична поява Томагавків — це не завершення війни, а новий виток ескалації. Я розумію, що зараз зʼявиться виття великої кількості людей, які скажуть, про контрпродуктивність такого розвитку подій (виражаюся мʼяко). Насправді ситуація складається так, що всі інші варіанти гірші, адже Путін, де-факто, вийшов із переговорного процесу і найближчим часом ніяких шансів на стабілізацію чи мирні переговори не було і нема. 5. Ми, виглядає, входимо в період  нової серйозної ескалації, яка триватиме кілька наступних місяців. Але, при цьому всьому, треба памʼятати: у США, як мінімум,  поки що, продовжують мислити в категорії поновлення переговорів з РФ;Росія підіймала ставка з головною ціллю: розірвати ЄС та Україну і примусити ЄС перелякатися настільки, щоб погодитися на всі умови по обміну своєї безпеки на здачу України та, як мінімум, частковому скасуванні санкцій. Наша головна дипломатична  задача — не допустити саме цього сценарію.7. На цьому фоні варто звернути увагу на соціологічне дослідження, який провів аналітичний центр Ділова Столиця, про ставлення українців до тривалості війни та до можливих мирних переговорів. І тут я б хотів виділити кілька важливих аспектів:корупція, вже традиційно, більша проблема, ніж війна. І це головний виклик для всього політикуму, який живе в логіці виборів, яких не буде. А народ вимагає швидких антикорупційних рішень, які апріорі неможливі. Тому ця тема буде головним тригером всього політичного життя України з усіма відповідними наслідками;суспільство без рожевих окулярів щодо війни. Очікувань швидкого закінчення бойових дій немає. Частково — це реалізм, частково — всі вже вмонтувались у війну в той чи інший спосіб. Забігаючи дуже сильно наперед, варто звернути увагу на те, що вихід  з війни буде стресом, який, в принципі, не прораховують політтехнологи;розкол по переговорах (39 проти 30) і невіра в результативні переговори (54%) - це погана ситуація, яка породжуватиме дуже серйозну турбулентність в суспільстві. Це один з головних проблемних моментів для нашого суспільства, як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях. За таких умов, надто велика спокуса впасти в популізм і спробувати максимально войовничо розширити (застабілізувати) свою електоральну бульбашку.ДжерелоПро автора: Вадим Денисенко, політолог.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.