Про це зазначила  голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник на прес-конференції.10 вересня Уряд ухвалив Програму дій, яка, за словами правозахисників, містить лише фрагментарні згадки про окремі категорії постраждалого населення. Крім того, наголошують вони, без комплексного підходу держава ризикує залишити мільйони людей без належного захисту."Держава знала про цю проблему роками""Про формування політики просто навіть не згадується у багатьох міністерствах. Хоч це величезна кількість людей, які, крім України, не зможуть ніде отримати жодної підтримки. Україна має за них боротись, але цього немає. Це є одним із наслідків ліквідації Міністерства реінтеграції", – пояснює правозахисниця Скрипник.Вона, зокрема, працює в сфері політичних і цивільних в’язнів уже 11 років. За цей час, каже, держава вже мала б розробити різні механізми і реагувати, але у Програмі дій уряду, чіткої відповіді не знайшли."Ми навіть маємо закон про осіб, позбавлених волі внаслідок агресії. На них я зупинюсь, бо саме це  – дуже конкретна категорія постраждалих. І навіть на прикладі цієї категорії, яка є не настільки великою, теж нема відповіді у Програмі уряду. Жодних відповідей у цій програмі полонені цивільні там не побачать", – розповідає юристкаЗа словами Ольги Скрипник, лише у Міністерстві розвитку громад і територій України частково прописано про забезпечення роботи комісії з встановлення факту позбавлення волі таких осіб. Це на сьогодні є єдиним механізмом, через який люди отримують реальну фінансову допомогу від держави. "Це стосується як полонених, які вийшли з полону, так і рідних, які ще чекають своїх родичів. Але робота цієї комісії не вирішує питання і комплекс проблем, які є у цих людей. Крім держави, ніхто не може дечого вирішити. Для прикладу – житло. Це питання не має вирішення у Програмі дій уряду щодо постраждалих від війни. Як це реалізовувати – не зрозуміло. Повернулось декілька десятків цивільних людей і ми бачимо, що навіть для них держава у ручному режимі намагається вирішити це питання – забезпечити житлом. А ще проблеми зі здоров'ям, психологічна підтримка" – розповідає правозахисниця.Тут, додає, навіть Міністерство охорони здоров'я теж не має алгоритмів."І навіть Мінсоцполітики , яке опікується такими категоріями – постраждалими внаслідок війни – з чітких категорій постраждалих прописує певні дії лише щодо дітей, які постраждали від депортації", – каже Скрипник.Дехто стільки сидів, що не знає, як користуватися смартфономНаступний важливий момент, на якому наголошують усі представники правозахисних груп – цивільні полонені потребують супроводу після повернення, бо вони часом не розуміють, що тут відбувається."Уявіть, приїжджають люди і не розуміють, що таке "Дія", та навіть не розуміють, як працюють смартфони. Люди провелик 6-7-9 і навіть 11 років в російській неволі, де повна ізоляція і тотальна пропаганда. Вони не знають елементарних речей, тому потребують цього супроводу. А цього ми також не бачимо у пріоритетах уряду і це дуже неправильно. За 11 років можна було працювати конкретні механізми", – наголосила Ольга Скрипник.Що потрібно робитиКлючова річ, яка має вирішувати ці проблеми, переконані правозахисники – зміни до закону про захист осіб, позбавлених волі. Цей закон був ухвалений ще до початку повномасштабного вторгнення і не може відповідати реаліям, які є сьогодні під час війни. "Кількість військовополонених, цивільних полонених величезна і цей закон має бути змінений. Саме уряд має розробити і подати цей проект змін до закону, але чомусь – це знову ініціатива громадських організацій", – наголошує правозахисниця.Зі слів представників громадських організацій, категорії постраждалих від катувань узагалі нема куди звертатись, якщо це не йдеться сексуальне насильство пов'язане з конфліктом. Вони не можуть довести, що зазнали катувань.Ще одна проблема – немає "єдиного вікна" для родичів цивільних полоненихПісля трансформації та ліквідації Мінреінтеграції наприкінці 2024 року частина його функцій була передана іншим відомствам, однак низка повноважень залишилася поза увагою державних органів. Наразі, кажуть правозахисники, відсутня цілісна політика щодо захисту прав постраждалих від війни, а міжвідомчі механізми її реалізації –  неефективні.Ольга Скрипник зауважує, що багато уваги уряд приділяє диджиталізації послуг і сервісів, однак рідні тих, хто перебуває  у полоні, ще й досі не мають "єдиного вікна", куди можна звернутись. "Родичі повинні звернутись до комісії, поліції, СБУ та ряду інших органів і самостійно вирішувати всі питання. А якщо ці рідні ще й у різних умовах, тобто на ТОТ чи за кордоном? У них немає "єдиного вікна" – точки входу. Зараз на рівні уряду немає відповідального міністерства, яке б обробляло ці запити. Хто має створити це "єдине вікно", щоб спростити життя цим людям? Вони й так у трагічній історії. Замість того, аби дати підтримку, ми ускладнюємо їм життя. Я не побачила спрощення цієї системи в діях уряду", – наголосила правозахисниця.