У пошуках виходу з глухого кута…

Сьогодні США опинилися в ситуації, що нагадує тимчасовий безвихідь. Переговори про закінчення війни йдуть, але гарантій безпеки, які пропонувалися, Росія не приймає. Розмови про розміщення миротворців, розвідку, фіксацію злочинів – все це зустрічає відмову. Мої контакти в Держдепартаменті США підтверджують: ні Росії, ні США не бачать швидкого вирішення питання. Нема ні очікувань виборів в Україні найближчим часом, ні надії на швидке припинення війни. Ймовірно, це все затягнеться щонайменше до кінця нинішнього року.

Ситуація парадоксальна. З одного боку, є прагнення діалогу та пошуку виходу, з іншого боку відсутня дієвий механізм, крім особистих відносин. Історія показує, що такі ілюзії рідко призводили до якихось проривів. Ще під час Другої світової війни створювалися ілюзії прогресу, за якими не було реальних дій. І все ж таки надія залишається. Адже мета не відновити дружбу двох країн - Росії і України, а мета - зупинити війну хоча б заради порятунку людських життів.

Тут виникає глибша дилема. Дозволю собі трохи філософії. Понад 25 років у американській політиці дають мені право на самокритичний погляд. Отже, американська зовнішня політика (чи то політика демократів чи республіканців) залишається, на жаль, переважно транзакційною. Ми добре вміємо формулювати гучні гасла про демократію та суверенітет, але нам складно грати вдовгу. Наш виборець втомлюється від витрат, політичні настрої в країні змінюються, і наша стратегія руйнується під тиском короткострокових інтересів.

Так, нинішня адміністрація Трампа – більш протекціоністська і набагато схильніша концентруватися на наших внутрішніх питаннях. Це зрозуміло. Але світ взаємопов'язаний і несуть відповідальність за ту систему, яку самі й формували. У цій відповідальності є моральний вимір, правове, є історичне. Наші дії, навіть непрямі, стають елементами провокації, яка не виправдовує агресію, але створює середовище, де кризи стають неминучими.

Сьогодні ми намагаємося «згасити пожежу», намагаємось замирити, пом'якшити, зупинити. Але ми не думаємо про наступний крок. Іноді обставини змушують виконувати обіцянки всупереч намірам не з принципів чи почуття справедливості, та якщо з логіки ситуації. Це така своєрідна «ситуаційна мораль». І саме вона може відіграти вирішальну роль.

Момент самокритики для США, як на мене, необхідний. Тому що без чесного погляду на власні помилки, без готовності мислити стратегічно, ми приречені потрапляти в один і той же глухий кут. Але навіть у глухому куті часто народжується можливість. Можливість, що динаміка зміниться і там, де безнадія, завтра з'явиться шанс на реальний поворот до світу.