30 серпня 2025 року назавжди увійде в історію України. У Львові був убитий народний депутат України, голова Верховної Ради VIII скликання (з 2016 по 2019 роки) Андрій Парубій. Уперше в історії на одного із керівників держави, нехай і колишнього, був здійснений успішний замах. Чому так сталося, хто стоїть за цим убивством і чому саме Парубій? Давайте розберемося.

Паралелі із Бандерою і Ребетом

У нинішніх умовах будь-яка подія такого штибу завжди викликає підозру на російський слід. Можливо, не усі вони справді пов’язані із російськими спецслужбами, але підозри такі виникають практично на автоматі. Виникають тому, що такі убивства – вони завжди на руку Росії.

І те, що Парубій на момент убивства був звичайним народним депутатом, аж ніяк не найвпливовішою фігурою у фракції "Європейської Солідарності", куди він входив у нинішній Верховній Раді – це не має жодного значення. Ірина Фаріон, убита у тому ж місті минулого року, взагалі формально не була представлена в політичному житті – ні мандату, ні посади.

Та і якщо згадати убивства Степана Бандери і Лева Ребета у Мюнхені в другій половині 50-х – вони також не несли жодного практичного смислу для Кремля. Обидва діячі ОУН давно відійшли від справ, діяльність організації на території УРСР фактично припинилася, закінчувалася і боротьба окремих груп повстанців, які ще переховувалися на Галичині.

Але це були люди-символи, люди, чиї прізвища багато що значили – і для українців, і для кремлівського режиму. Можна навіть сказати (і це не буде натяжкою, хіба зовсім трохи), що термін "бандерівці" створили у тому розумінні, який ми знаємо зараз, саме радянські спецслужби. А перед тим точно так же були створені "мазепинці" та "петлюрівці". Луб’янка сама обрала собі ворога (ви чулись колись щось про "мельниківців", когось із українців так обзивала російська пропаганда?) – і сама його вбила.

Щось схоже ми бачимо і у випадку із тими ж Парубієм та Фаріон. Бо пан Андрій для росіян, для тамтешнього режиму – це перш за все комендант наметового містечка Євромайдану та мовний закон. Тобто ті речі, які вдарили по російських амбіціях якнайболючіше. Згадайте, що Революцію Гідності росіяни називали "державним переворотом", а однією із вимог Кремля у нинішній війні з Україною було і фактично досі залишається офіційний статус російської мови. В обох цих випадках ми бачимо, зокрема, і фігуру Парубія. А Росія, очевидно, бачила перш за все саме його.

Фактор дестабілізації

Ірина Фаріон також була певним символом для частини українського суспільства. Не таким, як Парубій, звісна річ – але цю різницю помічаємо ми з вами. Для росіян же різниця між цими двома політиками – мінімальна. Бо вони обидва втілювали образ борця з Росією – принаймні, у російських же мізках. Саме тому, що б вам не розповідали патентовані політологи із брудним біло-синім бюджетним бекграундом – обидва ці убивства є ланками одного процесу.

А ще тому, що і Фаріон, і Парубій мали авторитет і вплив на ту частину українського суспільства, яку ще з 2004 року прийнято називати "помаранчевою". Тобто на активно-громадську проукраїнську частину. На тих людей, які у разі потреби могли встати і вийти на захист держави – хоч на Майдан, хоч на війну. І, як ми бачили минулого року і бачимо зараз, саме ця частина нашої спільноти активно і емоційно реагує на убивство одного із своїх. Це теж – одна із цілей ФСБ, яка, скоріш за все, стоїть за обома успішними замахами.

Бо мета Росії – хоч у випадку із завербованими через Telegram терористами-підлітками в ТЦК, хоч у випадку із убивствами відомих політичних діячів – є однією і тією ж. Дестабілізація в українському суспільстві, хаос, паніка і усі відповідні наслідки. Методика і завдання тут не змінюються з давніх, ранньорадянських часів. Та і, питається, чого мінятися, якщо при владі залишаються ті самі структури, ба більше, тепер вони не при владі, а самі є владою.

Суспільство за спиною політика

Саме тому убили Парубія, а не когось із інших депутатських фракцій чи груп. Тут можна згадати, що 2015 року, наприклад, був застрелений геть проросійський персонаж Олесь Бузина. Так, тоді Росії було вигідно тиснути саме на цей фактор – фактор дискримінації російськомовних, проросійських діячів, а зараз ситуація змінилася. Та справа не тільки в цьому.

Для того, аби одним, нехай і гучним убивством, дестабілізувати ситуацію в Україні, потрібно щоб на це убивство відреагувала якомога більша частина суспільства. А це можливо тоді, коли за політиками стоять не чиїсь гроші чи популярність лідера, а справжні прихильники. Активна спільнота. Коли за політиками стоять реальні люди.

За Парубієм вони є. І за Фаріон теж були. Можливо, менше, ніж за Парубієм – але точно були. І саме тиск на оце суспільство – одна із причин убивства колишнього голови Верховної Ради. А не тільки його участь у "антиросійській", тобто проукраїнській, патріотичній діяльності. Убивством Андрія Парубія є кого налякати.

Чи зупиниться Росія на цьому убивстві? Звісно ж, ні. Дестабілізація України – буде тривати війна чи ні – залишиться головним завданням ФСБ на нашому напрямку. Допоки Кремль не змириться із існуванням незалежної від нього європейської держави Україна усі відомі проукраїнські діячі в нашій державі будуть перебувати під загрозою. І це має чітко розуміти державний апарат, забезпечивши їм відповідну охорону. Інакше ми знову і знову переживатимемо такий шок як 30 серпня 2025 року. Коли від куль кілера загинув один із найкращих, якщо не найкращий керівник українського парламенту. Справжнього парламенту, а не показушної декорації.