Головне:

• Як на місце світового порядку, заснованого на правилах, приходить порядок, заснований на силі?
• Чи усвідомили це у столицях Європи?
• Які головні завдання зараз стоять перед Європейським союзом?

Ми є свідками хаотичного становлення нового світового порядку, і цей процес відбувається під впливом трьох лідерів, які відкрито вороже налаштовані до Європейського Союзу: президент США Дональд Трамп, президент Росії Володимир Путін і президент Китаю Сі Цзіньпін. Цей новий порядок матиме мало спільного з тим, що панував у другій половині двадцятого століття і в перші два десятиліття двадцять першого під проводом США. Хоча ключові національні гравці залишаються тими самими, їхні ролі змінилися, так само як і їхня політична та економічна вага.

Замість міжнародного порядку, заснованого на правилах, який Сполучені Штати викували після Другої світової війни, ми побачимо порядок, заснований на силі, що формується виключно геополітикою. Замість глобальної вільної торгівлі ми побачимо суперництво між великими економічними блоками з нульовою сумою, що означає тенденцію до автаркії. А замість аналогового світу ми побачимо все більш цифровий, де прориви в галузі штучного інтелекту стануть вирішальними факторами в економічному житті, можливо, навіть визначаючи політичний контроль.

Ця трансформація, безсумнівно, є домінуючим глобальним макротрендом нашого часу. Вона не лише вплине на Європу, але й, ймовірно, визначить, чи виживе Європа в будь-якій впізнаваній формі. Зрештою, "Європа" - це більше, ніж географічне позначення. Це політична реальність; континентальна конфедеративна група тісно пов'язаних між собою держав, скріплених не військовою силою, а спільними ідеями та цінностями.

Як і міжнародний порядок на чолі з США, який зараз зникає, ЄС сформувався відразу після війни в Західній Європі. Повоєнна Європа була надзвичайно успішною як проект економічного об'єднання колись ворожих держав. Вона процвітала в умовах військової та політичної безпеки, яку забезпечувала оборонна парасолька США, та повоєнної системи світової торгівлі, яку Америка допомогла розширити та підтримати.

Але в міру того, як занепад американського порядку ставав все більш помітним в останні роки, ЄС переживав серйозні політичні кризи. У 2016 році було завдано подвійного удару: Сполучене Королівство проголосувало за вихід зі складу Союзу, а американці вперше обрали Трампа. Озираючись назад, ми розуміємо, що ці події змінили все.

Завдяки піднесенню Китаю та фінансовій кризі 2008 року сцена для глобальних потрясінь вже була підготовлена. І хоча Brexit і шокуюча перемога Трампа тоді не сприймалися як смертельний удар по порядку, очолюваному США, вони вивільнили руйнівні сили, які причаїлися під поверхнею протягом тривалого часу.

Потенціал цих сил став очевидним після повномасштабного вторгнення Путіна в Україну в лютому 2022 року, за яким послідувало переобрання Трампа минулого року. Дрібні суперечки між Великою Британією та ЄС були швидко забуті, на зміну їм прийшла нова військова солідарність з Україною та нові колективні зусилля, спрямовані на досягнення солідарності у сфері оборони та безпеки в усій Європі.

Політики і політичні лідери в Лондоні, Брюсселі і найважливіших європейських столицях зрозуміли, що ситуація докорінно змінилася. Нова сувора реальність, уособлена Путіним, змусила всіх європейців (як в ЄС, так і за його межами) знову опинитися в одному геополітичному човні. Коли йдеться про безпеку, європейці мають спільний інтерес. Норвегія і Великобританія так само вразливі до наслідків російської військової агресії, як і Польща, Фінляндія, Швеція, Німеччина і Франція. Європейські лідери і більшість громадян розуміють, що якщо Трамп припинить гарантії безпеки Америки і виведе американські війська, Європі доведеться захищати свої кордони - і саме своє існування - самотужки.

Під загрозою Путіна і тиском Трампа Європа повинна знайти спосіб розвивати власну незалежну обороноздатність. Хоча вона повинна підтримувати трансатлантичне партнерство якомога довше, вона не може ігнорувати той факт, що Америка під керівництвом Трампа є фундаментально ненадійною. Повинен бути план Б. Всі європейські країни, як в ЄС, так і за його межами, повинні переозброїтися і розробити плани для будь-якого з двох сценаріїв: один з Америкою, а інший - без неї.

В обох випадках європейські країни повинні якомога тісніше співпрацювати не лише над обороною, але й над відродженням європейської економіки. Це вимагає спільного лідерства таких великих гравців, як Франція, Великобританія, Німеччина, Італія та Польща, які мають необхідні гуманітарні, військові та економічні ресурси, а тепер і політичну волю. Перед обличчям сьогоднішніх реалій вчорашні ідеологічні розбіжності стали майже безглуздими. Центральні питання європейської політики більше не стосуються розширення ЄС, інтеграції та національної незалежності; вони, перш за все, стосуються захисту європейської свободи та відстоювання спільних цінностей.

Авторське право: Project Syndicate, 2025.www.project-syndicate.org