Минулого тижня у складі комісії МОУ та ДОТ я мала нагоду відвідати один із військових складів. На подібних складах зберігається все, необхідне для тилового забезпечення армії. Враження, як то кажуть – суперечливі.

Склад 1938 року будівництва зберіг не лише свою архітектуру, а й, схоже, частину змісту тих часів. Серед найбільш "вражаючих" знахідок — радянська білизна 50-70-х років. Офіційно вона давно списана, але утилізувати її неможливо — адже її мають видавати підрозділам як ганчір'я для чистки зброї. На вагу, звісно. І якщо з білизною це усталена практика, то що робити з такими речами, як, наприклад шапки-"ушанки"?. 

Не так критично, але навряд за уставом: утеплені штани виробник доправив у "леопардовому" пакуванні. Зрозуміло, що відсутні якісь конкретні вимоги до того, у чому штани привезуть. Проте, я більше, ніж впевнена, що виробник включав пакування в вартість товару. То напевно все ж не варто складати військовий одяг у те, що залишилося після іншого, не оборонного замовлення.

За леопардовим принтом ховаються серйозні системні проблеми: переповненість складів застарілими матеріалами та гуманітарною допомогою, яка накопичується із 2022 року. Гумдопомогу не завжди розбирають через проблемність самих процедур — особливо це стосується спорядження. Воно може видаватись лише додатково, не централізовано. А відтак постають проблеми зі списанням цього майна. Тому зачасту простіше не брати та не покладати на себе додаткову відповідальність за списання. 

Осідають і "неходові" розміри – військові приїжджають за спорядженням, але відмовляються від "неходових розмірів"  – бо в розпорядженнях не вказуються конкретні потреби. І для мене це дуже дивно, тому що потреба ЗСУ формується на підставі запитів безпосередньо від військових частин. Але оскільки в розпорядженнях немає розмірної сітки речей, які підлягають до видачі – то неможливо встановити, чи дійсно військова частина замовляла лише ходові розміри. 

Та чи не найбільше здивувала ситуація з арештованим майном. На складах ЗСУ зберігаються тисячі товарів, які визнані "речовими доказами" в кримінальних провадженнях. Логіка проста до абсурду: СБУ арештовує, а Збройні сили роками зберігають "речові докази". Чому б не навпаки — хто арештував, той нехай і зберігає у себе, а не займає склади, які критично потрібні для оборонних потреб. При цьому, оскільки майно під арештом, його не можна видавати. І що в результаті? Правильно, держава змушена закуповувати кількість необхідних речей, пропорційну тій, яка пилиться на складах. 

Розв'язання цих проблем не потребує революційних змін, лише системного підходу. Необхідно централізовано виділяти кошти на інфраструктуру для сортування за розмірами. Потрібно вдосконалити систему обліку та розподілу гуманітарної допомоги, переглянути норми забезпечення. Варто встановити додаткові стелажі для оптимізації простору та розробити єдині стандарти пакування. А головне — дати можливість утилізовувати застарілі матеріали без довгих бюрократичних процедур.

Під час війни кожен квадратний метр складських приміщень має працювати на перемогу, а не служити "музеєм радянського мотлоху". 

Анастасія Шуба, членкиня Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, асоційована дослідниця Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)