Ажіотажу та інформаційно-політичного галасу навколо процесу зміни Уряду набагато більше, ніж реального політичного значення цієї події. Тим не менш, запитань у журналістів щодо зміни Уряду багато. І що цікаво, деякі з цих питань дають можливість доволі точно проявити парадоксальність нинішніх урядових змін.

Найбільш популярне запитання – чому заміна прем’єр-міністра відбувається саме зараз?

Насправді, немає жодної прямої, безпосередньої причини для заміни Прем’єр-міністра. Якихось значущих претензій до роботи Дениса Шмигаля як очільника Уряду не було. Саме тому він залишається в оновленому складі Кабміну на іншій відповідальній посаді. Можливість заміни Д.Шмигаля на Юлію Свириденко обговорювалась ще рік тому. Але тоді заміна Прем’єр-міністра не відбулась. Деякі джерела кажуть, що на той момент Президент Зеленський вважав, що Ю.Свириденко ще не зовсім готова до роботи на першій позиції в Уряді.

Що могло змінити думку Президента в цьому питанні? На мій погляд, єдиний чинник, який міг суттєво спрацювати на користь Юлії Анатоліївни, це її успішна переговорна робота з адміністрацією Трампа по ресурсній угоді, і конструктивна ділова комунікація з міністром фінансів США С.Бессентом. А добрі і ефективні відносини з адміністрацією Трампа зараз є дуже актуальними. Тому питання про зміну Прем’єра визрівало поступово, а не було реалізовано в зв’язку з якоюсь терміновою нагодою.

Якщо Шмигаля знімаюсь з посади Прем’єр-міністра, навіщо тоді призначають на відповідальну посаду міністра оборони?

Як я вже зазначив, до роботи Шмигаля на чолі Уряду не будо жодних серйозних претензій. Але оскільки виникла потреба в заміні міністра оборони, та ще йшлося про структурне посилення міністерства оборони, треба було призначити на цю посаду досвідченого управлінця і адміністративного «важговаговика», який має розрулити всі управлінські проблеми, які є в Міноборони, і налагодити роботу відомства, яке буде займатися не тільки забезпеченням потреб Збройних Сил України, а також ще і виробництвом зброї. І той факт, що цим буде займатися Д.Шмигаль, означає, що йому довіряють, і на нього покладаються. Він сприймається Офісом Президента як лояльний і надійний командний гравець, а також як непоганий «менеджер-стабілізатор».

Які політичні зміни очікуються внаслідок зміни Уряду?

Зміна Уряду відбулась не заради політичних змін, а заради тактичних кадрових перестановок в керівництві Уряду (заміна Прем’єр-міністра і міністра оборони). Паралельно відбулися деякі інші кадрові зміни, а також скорочення кількості міністерств і об’єднання деяких міністерств, що планувалося ще з 2022 року. І політика Уряду і характер його взаємин з офісом Президента не зміняться внаслідок нинішніх урядових трансформацій.

Якщо суттєвих політичних змін не очікується, навіщо тоді змінюють Уряд?

Якщо відбувається заміна Прем’єр-міністра, то за Конституцією старий Уряд йде у відставку, і формується новий Уряд. Але зараз це скоріше формальна процедура. У вересні минулого року склад Уряду оновився наполовину, а зараз – приблизно на третину. Формально юридично відбулась зміна Уряду, а по суті це була його певна кадрова і структурна реконфігурація.

Чому Прем’єр-міністра і окремих міністрів змінює Президент, а не парламентська більшість?

Це дуже популярна тема, особливо в опозиційних колах. При цьому згадують, що у нас парламентсько-президентська республіка. Про всяк випадок нагадаю, що терміни «парламентсько-президентська республіка», «президентсько-парламентська республіка» є суто політологічними категоріями, і ви не знайдете цих термінів в Конституції України, чи в законі про Кабінет міністрів України.

Набагато важливіше те, що дійсно за Конституцією України «кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.» І оскільки зараз в ролі парламентської більшості виступає пропрезидентьска фракція, то вона формально і виконує цю функцію. Підкреслюю слово «формально». Ця пропрезидентська фракція формувалася вузькою командою Президента Зеленського зразка 2019 року, залежить від Президента і в основному залишається під його контролем.

Деякі опозиційні діячі кажуть, що зараз у президентської фракції немає 226 прихильників Президента Зеленського. Але кількісний статус парламентської більшості визначається не кількістю голосів фракції, або фракцій більшості в тих чи інших голосуваннях, а чисельністю депутатів у фракції (фракціях) парламентської більшості. Поки що у депутатської фракції «Слуга народу» є 231 депутат, і з формально-юридичної точки зору за цією фракцією залишається статус парламентської більшості. Де-факто пропрезидентська більшість у Верховній Раді України також існує, що показало голосування і за нового Прем’єр-міністра, і новий склад Уряду.

Якщо відволіктися від формально-юридичних обставин, то і в умовах, коли в парламенті діє реальна міжпартійна коаліція, кандидатура майбутнього Прем’єр-міністра завжди визначалась дуже вузьким колом політичних лідерів. І в цьому колі визначальну, або дуже впливову роль завжди відігравав Президент України, яким би не було його прізвище. А у нас зараз (з серпня 2019 року) де-факто президентська республіка, коли Президент України контролює і парламентську більшість і Кабінет міністрів. Тому не варто дивуватись, що саме Президент вирішує, хто і коли буде очільником Уряду. Безумовно на цей процес суттєво впливає і керівник Офісу Президента – в 2019 році впливав Андрій Богдан, зараз впливає Андрій Єрмак.

Кому така ситуація не до вподоби, треба дочекатися повоєнних парламентських виборів, після яких ми майже напевно повернемось до міжпартійної коаліції парламентської більшості і коаліційного Уряду.

Чому у новому Уряді майже не має «нових облич»?

Президент Зеленський експериментував з Урядом нових обличь в 2019 році. Вже в лютому-березні 2020 року він з’ясував, що цей експеримент виявився не дуже вдалим. А в умовах війни точно не до кадрових експериментів. До того ж, у Президента не має особливого кадрового резерву. Та і охочих йти зараз до складу Уряду не дуже багато. Дуже велика відповідальність одночасно з великими ризиками і потенційними проблемами навіть після відставки.

Я маю на увазі перш за все статус «політично значущої особи», який зараз діє пожиттєво, передбачає посилений контроль (в том числі банківський) за доходами і витратами навіть колишніх депутатів і високопосадовців (в тому числі міністрів) та їх прямих родичів. Ця проблема, до речі, може стати актуальною і для майбутнього депутатського корпусу і для повоєнного Уряду.