У час, коли за нашу ідентичність точиться боротьба, ми особливо гостро відчуваємо потребу повертатися до витоків – до того джерела, з якого починається наш духовний шлях, наш історичний вибір, наша єдність. Сьогодні ми відзначаємо 1037-му річницю Хрещення України-Руси – подію, яка стала джерелом нашої духовної ідентичності, основою культури й державності, шляхом, що вивів наш народ із темряви язичництва до світла Христової істини.

Цей вибір не був лише релігійним. Це був вибір цінностей, напряму для розвитку, моделі суспільства, де на перше місце вийшли гідність, любов, співчуття, свобода та світло правди. Ми не просто прийняли віру – ми вкорінили її у своїй мові, культурі, державності, у способі мислення і будівництві майбутнього.

Ця визначна дата – більше ніж нагадування про те, ким ми є, звідки походить наше коріння і на чому стоїмо. Адже народ, який втрачає зв’язок із власними витоками, втрачає й внутрішній орієнтир, а разом із ним – здатність протистояти зовнішнім впливам і викривленням. Але ми – спадкоємці глибокої й світлої традиції, яку покликані не лише пам’ятати, а й берегти й плекати.

Хрещення України-Руси відбулося в Києві, на берегах Дніпра, за волею рівноапостольного князя Володимира – саме тут, на українській землі. Протягом століть цю історичну правду намагалися привласнити, переінакшити, стерти. І сьогодні наші противники й далі намагаються зробити своїм те, що ніколи їм не належало – наше християнське коріння, нашу святу спадщину. Але ані переписані підручники, ані пропаганда, ані штучно створені «традиції» не здатні зруйнувати те, що живе в серцях. Істина тримається не на міфах, а на вірі, пам’яті та правді.

І сьогодні, коли знову точиться боротьба не лише за території, а й за нашу історію, як ніколи важливо не просто пам’ятати, а й плекати цю спадщину. Бо війна йде не лише за кордони, вона йде за нашу духовну ідентичність, а значить – за правду.