Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Силкіна.

Старший солдат Сергій Силкін на псевдо Ірокез поліг 17 жовтня 2022 року у бою поблизу села Берестове на Донеччині. Під час танкового обстрілу він зазнав смертельного поранення. Захисникові назавжди 28 років. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Суспільне та офіційнмй сайт Івано-Франковська.

Сергій Силкін народився 17 липня 1994 року в Івано-Франківську. Батько Сергія – Олександр Силкін родом з Луганщини. Наразі досі під окупацією залишаються його брати. Матір Галина – з Одещини. Познайомилися вони під час навчання у Києві, а згодом побралися та переїхали жити в Івано-Франківськ. Тут у них народилися двоє дітей: донька Олена та син Сергій.  

Любов до музики у Сергія – з дитинства, зізнається його мати. Дитиною він чотири роки ходив у музичну школу. Не завершив навчання, але вже у дорослому житті продовжував постійно розвиватися у цьому напрямі й сам писав музику й вірші.

В липні 2013 року влаштувався звукорежисером на ОДТРК «Карпати», також він був «голосом» обласного радіо «Карпати». У жовтні 2015 року Сергія призвали до армії, де він служив до квітня 2017 року. Після служби повернувся на Суспільне і працював у компанії до вересня 2021 року.

У 2021 р. перебував на роботі в Польщі, але після початку повномасштабного вторгнення Сергій повернувся з-за кордону і вирушив на фронт. 

«Він сказав: «Я піду, щоб вам було краще, щоб вам було спокійніше. Піду захищати». Він такий був, не думав про себе», – каже матір.

За словами Галини Силкіної, її сина до війська взяли з четвертої спроби. 

«Його взяли, напевно, з четвертої спроби. Раз пішов: є проблеми з коліном, є проблеми з хребтом. Повернувся. Через тиждень знову у військкоматі. Я кажу: «Сергію, може не варто продовжувати, – пригадує Галина Силкіна. – Другий-третій рази, сказали, що за його військовим фахом не потрібно. Він – зенітник. Після того намагався у штурмові, диверсійні групи потрапити, бо казав: «Я хочу бути там, де активні дії відбуваються, де можу принести найбільшу користь».

Ще у 2017 році юнак закінчив строкову службу. Тоді отримав перший позивний Носоріг через свою впертість. Тож у 2022 рвався у бій. Поспішав завершити військові навчання та відправитися на передову, каже матір. Серед тієї групи, з якою сина відправляли на фронт, пригадує жінка, він був наймолодший. У серпні 2022 року воїн вже був на позиціях.

«Він казав, що після першого бою, коли повернувся, кілька днів дуже боліла голова. Отримав контузію. Не чув на ліве вухо взагалі. Я його дуже просила: «Звернися до медика». А він каже: «У нас медик – тяжко поранений». І я, як санітар, фактично залишився сам. Згодом їх таки навідав інший медик», – зізнається матір.

У великій війні Сергій отримав псевдо Ірокез через зачіску, яку мав.

«Під час першого бою допоміг вибратися одному побратиму, потім ще одному. Йому там допомагали. Звісно, що він не сам був. Повернувся, побачив ще одного побратима. Той добігав до нього і наступив на міну. «Пелюстка» – вона так називається. Йому відірвало ступню. Коли телефонував мені, казав: «Крик стояв у вухах ще довго. Однією рукою тягнув Івана, іншою – відстрілювався». Бій є бій. Якось треба вибратися звідти», – розповідає Галина Силкіна.

Батькам син телефонував за першої нагоди, якщо був зв'язок. Коли йшов на завдання, тоді міг бути поза зоною досяжності декілька днів.

По завершенні війни Сергій мріяв повернутися до улюбленої справи – писати музику та створити власне радіо. Він п’ять років працював звукорежисером обласного радіо «Карпати» та був його «голосом», створив цикл передач на військову тематику.

«Сергій був дуже творчою і неординарною людиною. Саме творча робота, коли треба було фантазувати, щось придумувати, імпровізувати, йому вдавалася найкраще. І ще – голос! Він мав красивий, низького тембру, оксамитовий голос. Саме його радіослухачі чули в багатьох передачах обласного радіо», – ділиться спогадами про Сергія Силкіна продюсерка «Суспільного» Івано-Франківськ Галина Держипільська.

Сергій мав інтуїтивне, бо цього ніде не вчився, відчуття тексту, його змісту, настрою, ставився до роботи не формально, а з усією душею, продовжує продюсерка.

Ось як пригадує зустріч із Сергієм у 2013 році його колега – фахівчиня з програмування Тетяна Мухіна. У той час вона також працювала звукорежисеркою на обласному радіо.

«Ми якраз тоді організовували FM-мовлення, і він прийшов звукорежисером, щоб за пультом працювати. Тоді треба було молодих хлопців, які б то витримували, вміли. Він прийшов одразу після коледжу, – каже Тетяна Мухіна. – У нас трошки був дефіцит чоловічих голосів. І питали, хто може, хоче себе спробувати. І Сергій погодився. Кажу, відважний хлопець був. І коли його послухали, одразу зрозуміли: це саме то».

«Отримавши повістку в армію у 2015 році, пішов без вагань. І ми всім творчим колективом чекали його. А коли відслужив і вийшов на роботу, пам'ятаю, як казав, що думає продовжити військову справу. І таки продовжив. І залишиться тепер в нашій пам'яті справжнім воїном», – каже Галина Держипільська.

Загинув воїн 17 жовтня 2022 року на Бахмутському напрямку. 22 жовтня бійця поховали на Алеї слави у Чукалівці.

Сергій Силкін нагороджений посмертно як медійник нагородою «За відданість професії». Також відзнакою міського голови Івано-Франківська «За честь і звитягу» (посмертно). Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня (посмертно). 30 квітня 2024 р. Івано-Франківська міська рада присвоїла звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська» (посмертно).

У нього залишилися матір, батько і сестра.  

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.