До появи механічних чи електронних годинників українські селяни вміли точно визначати час за природними ознаками, побутовими звуками та ритмами життя. Ці знання передавалися з покоління в покоління та допомагали жити в гармонії з природою.

Як українці у давнину орієнтувались у часі без стрілок і цифр у давнину, розповідає РБК-Україна.

Найпоширенішим способом визначення часу було положення сонця на небі:

• Схід сонця вказував на початок робочого дня
• Полудень визначали, коли тінь від предметів ставала найкоротшою
• Захід сонця був сигналом до завершення робіт
• Навіть розташування сонця відносно місцевих орієнтирів - дерев, церков, гір - могло бути "сонячним годинником".

Півні співали тричі за ніч - це був природний "будильник":

• перший раз близько опівночі,
• другий - перед світанком,
• третій - на схід сонця.

Дзвін церковних дзвонів повідомляв про утреню, обідню службу чи вечірню молитву.

Звуки природи також слугували орієнтирами - наприклад, цвіркуни активні перед дощем або вночі, а птахи замовкали до вечора.

Селяни добре знали, скільки часу займає певна робота: вичистити стайню, зробити десяток снопів, збігати на криницю.

Побутові справи - молитви, варіння їжі, випікання хліба, випас худоби - також ішли в певному порядку, що давало відчуття "графіку".

Тінь від хати чи дерева - це найдавніший аналог сонячного годинника.

Увечері визначали час за згоранням полін у печі: знали, що одне поліно горить близько 40 хвилин.

Уночі орієнтувались за місяцем - його фаза, висота над горизонтом.

Сузір’я на нічному небі (наприклад, положення Великої Ведмедиці) також підказували годину.

Вас також може зацікавити:

• Про що можуть розказати загублені сережки
• Чи справді чорна кішка віщує про нещастя
• А ви знали, чому у давні часи не можна було прати вночі?

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: каталог Національної бібліотеки України, Всеосвіта