Цілі очевидні:1. Вбити клин між військовими та цивільними.Коли люди в тилу починають радіти загибелі українських військових (а хто б там що не говорив, працівники ТЦК — це військовослужбовці), це вже не просто криза моралі. Це успішна спецоперація з розшарування на "ми" й "вони". Це культивування ненависті до своїх.2. Покращити образ агресора в очах зрадо**бів.Бо для цієї публіки головний ворог — не Росія, яка знищує українські міста й убиває мирних людей, а ТЦК, яке "ловить хлопців по вулицях". У цій спотвореній картині світу російська ракета вже не вбивця, а "каральна рука справедливості".Читайте також: Чому росіяни б'ють по ТЦК і що з цим робити3. І, зрештою, зірвати мобілізацію.Бо що менше довіри до військових структур — то більше спротиву, паніки, саботажу, ухилення, втеч. Успішна мобілізація — це спина армії. Якщо її зламати, фронт ослабне без єдиного пострілу.Наступний крок у цій грі — сакральна жертва. Але вже з іншого табору. Хтось, хто публічно й голосно критикує ТЦК, стає зручною мішенню. Бо його смерть — це ідеальний вибух емоцій. Це привід для нової хвилі ненависті. Для нового витка "народного гніву". Чудовий наратив для Telegram-каналів, які працюють на Росію. І тут Олексію Гончаренку справді варто серйозно замислитися. Бо куратор дуже легко може перетворитися на навідника.То що з цим робити?Випереджати російські наративи.Пояснювати в публічному полі логіку таких ударів.Люди мають бачити: це не хаос, це стратегія ворога.Висвітлення має бути проактивним, а не реактивним — не "оправдовуватися", а викривати схеми впливу.Очистити самі ТЦК від токсичних фігур.Публічна відповідальність за свавілля окремих працівників — важлива.Читайте також: Удари по ТЦК: спроба "демілітаризації", про яку торочить ПутінЯкщо є жорстке покарання за перегини — зникає ґрунт для розпалювання ненависті. Потрібен публічний кейс: "Ось — офіцер, який порушив закон; ось — система, яка його покарала". Не замовчування, а демонстрація справедливості;Не толерувати "корисних ідіотів".Якщо хтось публічно називає ТЦК гіршим ворогом за Росію — це вже не "інша думка", а саботаж у тилу.Має бути чітка межа: свобода слова не дорівнює свободі зливати позиції ворогу.Ворог хоче, щоб ми почали гризтися всередині, поки він добиває нас зовні. Щоб мобілізація асоціювалася не з героїзмом, а з приниженням.Протидія — це не мовчання й не обурення. Це системна робота з правдою, довірою й відповідальністю.ДжерелоПро автора. Максим Несвітайлов, експерт-міжнародникРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.