Новина про створення політичної партії Ілоном Маском сколихнула американську політику. Але чи це реальна спроба прийти до влади, чи щось значно хитріше?

Я вирішив поговорити про так звану «партію Маска», тому що ця тема дає чудову нагоду пояснити, як працює американська політична система, які запити в ній виникають, і чому її двопартійна модель відверто не відповідає викликам часу. Ця історія наочно демонструє, що запит на третю силу в Америці справді існує.

Що насправді хоче зробити Маск?

Судячи з інсайдів та заяв, я не думаю, що Маск мріє за два чи чотири роки отримати більшість у Конгресі. Його мета – здобуття «золотої акції». У Сенаті всього 100 місць, тому перемога навіть трьох-чотирьох його кандидатів дасть йому величезний вплив на партійний баланс. Додайте до цього кілька десятків конгресменів у Палаті представників, і ви отримаєте силу, здатну схиляти шальки терезів під час ключових голосувань та диктувати свою волю і республіканцям, і демократам. Але найцікавіше – це ідеологія такої партії. Бо погляди самого Маска – це шиза у чистому вигляді.

В економіці він типовий лібертаріанець-мінархіст: виступає за мінімальну державу, мінімум чиновників та скорочення видатків. Саме через це він публічно сварився з Трампом. Але водночас він хоче, щоб його власні бізнеси, які він вважає корисними, отримували максимальні державні субсидії.

У соціальних питаннях все ще складніше. Давайте будемо об'єктивними, він є фактично відкритим расистом і дуже сумнівно ставиться до прав ЛГБТ-спільноти та навіть жінок. У нього у голові багато консервативних, традиціоналістських і навіть фашистських елементів.

І тут доведеться визначатися. Або створювати центристську платформу, яка об'єднає розчарованих виборців обох партій, або піти іншим шляхом – стати «більшим Трампом, ніж сам Трамп» і очолити ще більш радикальне крило правого руху.

Чому двопартійна система застаріла?

Двопартійна система США серйозно застаріла і втратила авторитет. Американське суспільство та його проблеми стали надто складними, щоб бінарна модель могла давати на них адекватні відповіді.

Особливо це видно в умовах існуючих праймеріз. На внутрішньопартійні вибори приходять переважно найбільш ідеологічно мотивовані, радикальні виборці. Поміркованим набагато важче мобілізувати свій електорат. Через це ми бачимо, як Республіканська партія стала набагато радикальнішою. Помірковані голоси у ній стали першою жертвою цієї радикалізації – їх просто не чують, і політики змушені мімікрувати під радикальну MAGA-позицію, яка сама по собі є сумішшю лібертаріанців, відвертих фашистів та прихильників теорій змови.
Системні перешкоди, які стоять на шляху «третьої сили».

У США ніколи не було заборони на інші партії – їх існують сотні. Іноді їхні кандидати навіть набирали багато голосів і виступали «спойлерами», як це було на виборах 2000 року, коли кандидат від третьої сили відібрав у Альберта Гора голоси у Флориді, що й принесло перемогу Джорджу Бушу.

Але за 150 років, з часів розвалу партії Вігів, жодна третя сила так і не змогла закріпитися надовго. І на це є ключові причини, закладені у самій системі:

1. Мажоритарна система без другого туру. Переможцем стає той, хто набрав відносну більшість. Якщо на окрузі буде республіканець, «республіканець 2.0» від Маска і демократ, то перші двоє просто розділять між собою голоси, наприклад, 30% і 20%, а переможе демократ із 40%. Це головна причина, чому багато хто утримується від розколу.
2. Необхідність регіональної концентрації. Ти можеш мати 10% підтримки по всій країні, але отримати нуль місць у Конгресі, бо ніде не зможеш набрати більше, ніж кандидати від основних партій. Щоб перемогти, потрібна надвисока підтримка на конкретних територіях.

Які реальні перспективи у Маска?

Рішучу перемогу йому не вдасться. У нього замало часу, він сам є доволі токсичною фігурою, і я не впевнений, що він зможе набрати якісних кандидатів. Плюс, він не може балотуватися у президенти, бо народився у Південній Африці.

Але його реальна можливість полягає не в перемозі, а у впливі через шантаж. Його технологічна стратегія може бути такою:

1. Він створює партію, яка на виборах гарантовано відбирає у республіканців 3-5% голосів. Для партійних бонз це катастрофа у будь-якій близькій гонитві.
2. Їм доведеться йти до Маска на переговори, виторговуючи в нього неучасть у виборах та підтримку республіканських кандидатів в обмін на певні політичні поступки та бенефіти для його бізнесу.

Ось тут він може бути дуже сильним гравцем. Хоча цілком імовірно, що він не піде на таку хитру гру, а дійсно піде до кінця, намагаючись «покарати» республіканців.

Що це означає для України та демократів?

Звісно, я вболіваю за те, щоб Ілон Маск набрав якомога більше голосів, вкравши їх у Республіканської партії. Для України це вкрай вигідно. Нам потрібна адекватна американська адміністрація, а від адміністрації Трампа чогось притомного на дистанції чекати важко, поки вони контролюють Конгрес і Сенат. А розкол у стані республіканців посилює позиції демократів.

По-перше, їм відкривається простір для центрування, поки Трамп і Маск змагатимуться у радикалізмі. По-друге, навіть найбільш ліві представники Демократичної партії бачитимуть, що їхній супротивник стратегічно слабшає, а отже, перемога гуртом стає реалістичною. Це знижує ймовірність розколу вже в їхньому таборі.

Я сподіваюся, що Маску вдасться створити силу, яка відбиратиме голоси у MAGA-трампістів. Можливо, це навіть змусить республіканців почати боротися з радикалами всередині себе та шукати разом із поміркованими демократами відповіді на складні питання: соціальну нерівність, надмірну владу корпорацій та як обмежувати владу технофаш*стів у нашу добу.