24-а окрема механізована бригада імені Короля Данила нині боронить українські землі на Донеччині.

Без піхоти не втримати навіть найкращу точку

"Лотос" – командир роти 24-ї ОМБр. Його підрозділ стоїть тут близько року.

– Я вже збився з рахунку. Спочатку на одних позиціях були, потім на інші переїхали. Тут нам трохи краще. Противник нашу 24-у бригаду вже знає і поважає, особливо через третій батальйон.

– Більшу частину Часового Яру зараз тримає противник?

– 50 на 50.

Командир з позивним "Ванга" скаржиться: орки йдуть через переправу щодня по три-чотири людини.

– Тихо?

– Так, тільки техніка десь їде. Вони йдуть з нового Часового Яру через переправу: йдуть, йдуть і йдуть. Кожен день мінімум по чотири людини заходять.

– Які вони, міські бої, якщо це взагалі ще можна навіть містом назвати?

– Руїни, розвалини, підвали… Тут позиції друг від друга, на відстані 20-30 метрів. Звісно, противник знає, де знаходяться наші позиції, а ми знаємо, де перебувають вони. Так, у нас і полонині є. Беремо багато таких, хто хотів моїх хлопців "заштурмувати".

"Ванга" додає, що бувають випадки, коли на українські позиції орки приходять самостійно.

– Перший полонений ходив і шукав воду. Трохи заблукав, а коли розумів, що прийшов не до "своїх", то почав здаватися. Другого росіянина на наступний день взяли: він тікав з поля бою. Кричав, що "свій", але трохи не туди завернув і потрапив до нас у полон. Як виявилося, один був з Далекого Сходу, а інший з Підмосков’я. Прийшли воювати за гроші. Перший хотів заробити на квартиру, другий – розплатитися з боргами. Їм обіцяли одне, а в результаті пішли, як м'ясо.

Військовослужбовці розповіли, що нині на цій ділянці фронту противник активізувався і проводить штурми.

– Спочатку прилітає "Привіт" від ударного російського безпілотника. А потім, під прикриттям FPV, вони починають атакувати. На війні дуже важливі і безпілотник, і мінометний снаряд. Але, якщо немає піхотинця, то нікому буде тримати позицію.

Життя у лісі: окоп, як другий дім

Позиції 24-ї бригади – в лісі. Це одночасно і фортеця, і дім. Військові показали, як  облаштувалися. Тут і спостережний пункт, і схованка, і місце для перепочинку.

– Давай-давай світи, гляну, що ви тут нарили. Живете як королі? Переміщення трохи обмежене: сітку занизько причепили.

– Я зрозумів. А що ти бачиш звідси?

– З бійниці все бачу: і ліворуч, і праворуч.  

– Дивись, оце "крутий укроп" іде. Ставай в повний зріст, не бійся!

"Лотос" повідомив, що сюди намагаються по-максимальному закидати провізію. Це великі посилки до 10 кілограмів, а то й більші.

– Доставка в нас налагоджена. Але вона може долетіти, а може й ні. Тому стараються пішим ходом певний кілометраж пройти і принести провізію. Воду для госппотреб набираємо в озері, для пиття – знайшли колодязь неподалік.

– У нас є запаси з продуктами. Отак хлопці живуть тут п'ятнадцять-двадцять днів. А інколи поповнюють провізію, коли противник до них підходить і його взяли разом з трофеями. А кожен з них має не тільки автомат та БК, а ще й запас їжі на пару діб.

Виживання піхотинця залежить не лише від укриття, а й від хитрості

"Молдова" – командир взводу – зізнався, що в піхоті дуже важко.

– Тут потрібна витримка, добра спортивна підготовка. Піхоті доводиться постійно рухатись, просто сидіти на позиціях не вийде. Триває сучасна війна: навколо літають "пташки", тож треба бігати та дурити їх.

– Як це?

– Було багато таких ситуацій, де аби вижити доводилось їх обманювати. Я і провідником – бігав, і в розвідці – теж бігав. FPV можна надурити, враховуючи радіогоризонт та знаючи, як той дрон спускається. Наприклад, можна забігти туди, де він тебе не дістане або втратить свій сигнал.

– Перший раз заводив нас провідник і там потрібно було перебігти поле. Хто там воював, той знає – називається "Алея трупів". Це так звана дорога життя та окопи, за які билися то ворог, то наші. Був лютий місяць, йти до своїх доводилося в темряві й не хотілося йти багнюкою, що у перемішку з небіжчиками. Тож намагалися швиденько перебігти через поле. Пам’ятаю, коли ми вперше бігли, то провідник заказав нам супровід з радіоелектронної боротьби. А ворог знає: якщо РЕБ працюватиме, то ми одразу будемо бігти. Ну і розпочали обстріл. Цей провідник – "трьохсотий", бо перший біг, а ми добігли.

Наступного разу вже я ввів групу. Заказав РЕБ, дві хвилинки почекав – орки почали по полю гатити. А як вони замовкли, то ми з хлопцями й перебігли нормально.

Хочеш жити – рий: чим глибше копаєш, тим довше проживеш

– Кубку вирили в повну глибину, на повний зріст. Я маю метр 75. Тож мені тут нормально. Окоп критий, є запасний вихід.

– Увесь вільний час, коли не літають ворожі дрони, піхотинці займаються облаштуванням і укріпленням позиції: риємо-копаємо, копаємо-риємо. А що робити, якщо жити хочу? Чим глибше окопаєшся, тим довше проживеш.

Командир роти розповів, якщо людина знаходиться на позиції по 70-80 днів, то їй потрібен відпочинок.

– Це зрозуміло. Я буду старатися, аби боєць побільше відпочив. Якщо він дійсно проявив себе нормально, то треба щоб він відпочив, підлікувався, відправився в відпустку.

– Яким чином взагалі відбувається переміщення і заміна особового складу, коли всі все бачать?

– Ми чекаємо на погоду. Зараз добре – робимо все під прикриттям "зеленки" та будівель.

Піхотинці розповіли, що їм дуже набридають "привіти" від росіян у вигляді FPV, великі дрони типу "крило", міні-шахедик. Інколи ними вони розбивають наші позиції. 

– Він до 10 кілограмів, там вже напічканий різним і може нам дещо порозвалювати. Головне, щоб наші піхотинці працювали і не казали: "Командир, міняєм точку". Такого не виходить.  

– Траншеї. Хлопці гарно тут попрацювали. Це бійниця: "Покемончик" на чергуванні, мішки тут стоять, сітка на бійниці піднімається. Добре! Ось підкоп під бетон. Треба мати дуже хороше укриття, це ж для себе!

Піхота живе прямо на СПшках, роль піхотинця дуже важлива, бо це – лінія бойового зіткнення.

– Без піхоти ніяк. Неможна втримати все дронами. Тумани, РЕБи, дощі. І все: ворог буде вже в Костянтинівці. Бо передова без піхоти, порожня дорога – перша ознака небезпеки.

Села навколо Часового Яру та Костянтинівки виглядають моторошно

Дорога від Костянтинівки до найбільшого села нині якраз порожня. Тут повністю розбита вулиця: тільки розтрощені будинки місцевих, спалені автівки та покинуті собаки.

Село знаходиться ближче до Часового Яру. По прямій звідси до Костянтинівки близько 9 кілометрів.

– У Костянтинівку прилітають не лише артилерійські снаряди, але й дрони, в тому числі на оптоволокні. Захід-вихід, мені здається, набагато гіршим став.

– Ми заходили в Кліщіївку вдень: дорога була 4-5 кілометрів, тоді тільки міномет працював. Зараз вже так не походиш.

– Як воно бути піхотинцем?

– Поважно й важко. На передку все залежить від піхотинців. Це ті, хто тримають оборону, нашу землю тримають. Тяжко, але хлопці вчяться. Треба вміти керувати по радіостанції, без допомоги дрона. Наразі дуже великий наплив противника. Мотоциклістів трохи є, але не у великій кількості. Пару днів тому пару штук намагались переїхати канал – підірвалися на мінах. Я не знаю, яка в них мотивація. Зрозуміло, що їх заганяють до нас. Зворотного шляху в них немає. Назад навіть трьохсоті не йдуть: все одно сидять тут до останнього, поки їх не закидаємо або здаються у полон.

– У них в голові – повна каша. Вони йдуть сюди на заробітки. Були такі ситуації: він навіть без автомата, нога поранена, кульгає, а все одно йде до позиції, на міну наступив і все.

Піхотинці 24-у бригади розповіли, що свого часу в цей сектор фронту загнали дуже багато техніки. Її "перемололи" майже всю.

– Нам бажано тримати цю висоту до останнього. Тому, що буде потім дуже напряжно з російськими безпілотниками – пілоти їхні стануть ближче. І пересування навіть район Костянтинівки буде дуже ускладнене. Зараз воно плюс-мінус є. На околицях ми спокійно пересуваємось: РЕБи працюють, сітки теж працюють. Ми вже звикли. Головне – мати хоч якусь ротацію на цій локації. Дехто з хлопців тут по два місяці перебувають, але ми намагаємося їх міняти.

– Нині є зміни: підійшла піхота з полігону. Хлопці підготовлені. Вранці встав з ліжка – у тебе над головою бійниця, і одразу починаєш "навалювати". Тільки головне, щоб не в штани.

– Пан Ява, багато зайвого не кажіть (піхотинці сміються).

Поки ворожих штурмів немає, хлопці ще тримаються. Однак після кожної атаки противника командири намагаються дати особовому складу відпочинок і міняють людей.

– Жодного переміщення без дозволу командира не відбувається, бо вони можуть обернутися зайвими втратами.

"Я тут, бо не хочу, щоб мій син воював"

Військовик на псевдо "Молдова" розповів, що він родом з Республіки Молдова.

– Тому я й маю такий позивний. Коли там почалася війна, я був маленький. Задля безпеки мої батьки переїхали на Донбас. Я там виріс і мав тихе, спокійне дитинство. Але в 2014 році знову почалася війна. Знову цей "руський мір". І доля закинула мене в Ірпінь та Гостомель. Тепер воюю на Донеччині.

– Хто тут навпроти вас стоїть: яка бригада, дивізія?

– Різні були окупанти. Навіть не знаю, як їх там називати. Всі різні на обличчя… Не хочу, щоб вони захоплювали наші землі. Я не хочу, аби моєму сину довелося воювати. Ради цього я тут, в окопі.

– Скільки вашому сину?

– Йому 12 років.

Ольга Калиновська, " 5 канал " .

Як повідомляв 5.UA, українські війська на Сумщині визволили Андріївку та закріпилися поблизу Олексіївки

Дивіться також відео:

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні".

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.