15 жовтня 2024 року прем'єр Денис Шмигаль святкував своє 49-річчя в колі колег по уряду. 

Серед членів Кабміну кожен другий був новачком, адже якийсь місяць тому за ініціативи президента Володимира Зеленського Рада замінила 10 міністрів із майже 20. Сам Шмигаль посаду втримав, хоч майже всесильний глава Офісу президента Андрій Єрмак усе підготував для заміни прем'єра. 

У липні 2024 року він навіть підібрав кандидатку на пост глави уряду – першу віцепрем'єрку Юлію Свириденко. Вона, до речі, теж була на святкуванні. І коли черга для привітання дійшла до неї, Свириденко не стала відмовлятись, а навпаки охоче взяла слово. 

"Дякую, Денисе Анатолійовичу, що врятували мене від рабства", – сміючись, підняла келих Юлія Анатоліївна, показуючи, що розуміє масштаб тиску і викликів, які лежать на плечах прем'єра.

Однак Шмигаль не врятував Свириденко, а, схоже, лише відтермінував її "покріпачення".

Адже на початку липня 2025-го, рівно за рік після першої спроби, президент і його головний офіс-менеджер знову хочуть зробити Юлію Анатоліївну прем'єркою. 

Чи станеться таки заміна глави уряду, чому голосування щодо цього перенесли з 7 липня, кого залишать і кого планують замінити після завершення епохи Шмигаля, розібралась "Українська правда".

Читайте також: Своя на 100%. Хто така Юлія Свириденко і як вона стала кандидаткою в прем'єри

Всі дороги ведуть до Риму: відкладена відставка

"Якби мене минулого тижня запитали, чи буде заміна уряду, я б дав 100%. Все було дуже заряджено, всіх готували", – розповідає в розмові з УП один із топів президентської команди.

"Перша ідея була така, щоб 7 чи 8 липня оголосити позачергове засідання Ради і там всіх звільнити і зразу призначити. Але так не вийшло, і трохи імпульс втрачений", – додає співрозмовник.

Перенесення голосування за заміну уряду із 7 липня відбулося з кількох причин.

[BANNER5]

Для початку банально в країні немає депутатів. Середина літа зазвичай багата на різного роду саміти як не НАТО, то ПАРЄ, то ще якихось важливих організацій. Зазвичай депутати підганяють під ці робочі виїзди відпустки, щоб якийсь час побути з сім'ями за кордоном чи відпочити.

"Людей немає, ми зберемо зараз нашвидку 150 наших, воно все провалиться – нащо так ризикувати? Кому там горить? Врешті керівництво Ради і Арахамія відбились від цієї ідеї. Проголосують все, але десь 15 липня, тоді буде плановий пленарний тиждень", – розповідає УП співрозмовник у "Слузі народу".

Інша причина не форсувати заміну прем'єра – велика конференція з відновлення Ukraine Recovery Conference у Римі, яка має відбутись 10–11 липня. Це дуже важливий захід, сотні українських і європейських чиновників, представників бізнесу тощо мають зібратися разом.

"Привезти туди всю делегацію у статусі в.о. – це просто плюнути в лице італійським партнерам. Бо якщо навіть міністрів призначать, то всі заступники і команди всіх міністерств точно ніхто не встигне затвердити", – пояснює не під запис один із членів уряду.

Тож, щоб зайвий раз не соромитись перед друзями в ЄС, переформатування уряду, найімовірніше, почнуть після URC.

Ну і last but not least – на деякі Міністерства не ясно кого призначати.

Наприклад, багатостраждальне Міністерство національної єдності. Взимку 2024 року його створювали, по-перше, щоб працевлаштувати в уряді Олексія Чернишова, по-друге – щоб спробувати налагодити активну роботу із закордонними українцями на випадок виборів.

Потенціал для роботи з українцями за межами країни насправді колосальний. Але інтерес у влади до цієї теми дещо спав: швидких виборів поки не намічається, а підтримка за кордоном, м'яко кажучи, не відповідає очікуванням Банкової.

Ну а персональну історію "повернення українця" Чернишова "Українська правда" вичерпно висвітлювала впродовж останніх тижнів. Це затягнуте відрядження і справа НАБУ цілком можуть коштувати віцепрем'єру політичної кар'єри. 

Ще не так давно його прізвище лунало навіть поміж кандидатів на заміну прем'єра. Тепер же просто залишити в Кабміні його ніхто не наважиться. 

Не менш складною задачею буде знайти когось, хто захоче ризикнути репутацією й очолити Міністерство національної єдності після такого скандалу. Тож є висока ймовірність, що міністерство Чернишова просто зіллють десь під МЗС чи кудись інде.

[BANNER1]

"Це було таке "крафтове" міністерство. Ми спробували – не вийшло. Може, не варто його далі і тягнути. Поки взагалі остаточної певності нема, що щось буде. Президент із Єрмаком повернулись із своїх самітів НАТО і ЄС, і якось тихо. Нікого не смикають. Подивимось", – розмірковує один із впливових "слуг".

Можливо, перші особи були зайняті тим, щоб 27 червня освятити своєю присутністю фінальні оглядини Свириденко перед бізнесом на так званому "великому форумі". 

Звелося все, як завжди, до чергових "амбітних планів", щирих обіцянок підтримки і мораторіїв на перевірки силовиків. Хоча були речі, які запам'ятаються. 

Найперше, оце фото як візуальний стандарт майбутнього перезавантаження. 

Фото із Facebook Юлії Свириденко

На його тлі дуже кидалась в око якась невідповідність, навіть зайвість скромного і як завжди усміхненого Шмигаля. Було в ньому щось рудиментарне, щось із епохи, яка вже добігає кінця. 

І дуже символічно, що прем'єрське мілітарі вбрання так різко контрастувало з тим буйством дорогих костюмів, в які з полегкістю перебрались інші люди із влади.

Хто замість кого

Ситуація зі зміною складу Кабміну, як кажуть у зведеннях Генштабу, складна та контрольована.

Всередині великої історії перезапуску уряду можна чітко виокремити кілька сюжетних ліній, без яких неможливо зрозуміти логіку процесу.

Сюжет перший – суб'єктність потенційної прем'єрки Свириденко. Питання тотальної лояльності до Офісу і президента, здається, навіть не варто ще раз обговорювати. 

Але й кілька позицій в уряді для своїх людей їй дістанеться, так би мовити, потрібний мінімум. 

Йдеться про міністра Кабміну. Одна зі слабких сторін Свириденко – нестача у близькій команді бюрократичних важковаговиків. А саме така людина мусить обійняти посаду міністра Кабміну – свій довірений бюрократ, який буде підкручувати гайки системі. 

Поки єдина відома кандидатура, на яку Юлія Анатоліївна може розраховувати в цьому плані, це керівниця Нацагентства з питань держслужби Наталія Алюшина. 

Крім цього Свириденко дуже хоче зберегти вплив на рідне міністерство, поставивши на посаду міністра свого заступника Олексія Соболева. 

[BANNER2]

Найбільш імовірно, що поєднувати міністерську позицію і статус першого віцепрем'єра, як робила Свириденко, Соболеву не дадуть. По-перше, це дасть забагато впливу для Юлії Анатоліївни. По-друге, як пояснюють співрозмовники у владі, більшість у Раді просто не бачить у Соболеві того, хто потягне бути другою людиною в уряді.

Ще потенційна прем'єрка не проти була б поставити свою нинішню заступницю Тетяну Бережну на позицію міністерки соцполітики, яку наразі посідає Оксана Жолнович. У чинної міністерки загалом доволі робочі стосунки з Радою і з профільним комітетом близької до Єрмака Галини Третякової. Але є певні хейтери в Офісі. 

Поки остаточного рішення по цій позиції немає. Але для Свириденко три своїх людини в уряді – це краще, ніж дві.

Другий сюжет оновлення влади – посилення (хоч, здавалося б, куди більше) впливу глави ОП. Звільнення Шмигаля, який за роки роботи в системі цієї влади зумів побудувати кілька неоголошених союзів типу співпраці з Давидом Арахамією, Русланом Стефанчуком тощо, тощо, відкриває для Єрмака "іменем і в інтересах" Зеленського можливість по суті мануального режиму управління урядом.

В логіці побудови процесів, яку роками демонструє глава ОП, найбільш очікуваним рішенням було б підвищення Олексія Кулеби до рівня першого віцепрем'єра. Це б посилило ще одного протеже Андрія Борисовича, якого він провів по кадровій драбині від КМДА до уряду. А ще це створило б баланс на випадок, якщо велика влада вдарить у голову новій прем'єрці.

Як очікується, самого Кулебу заміняти не будуть.

Попри розмови і перебирання кандидатур рівня глави СБУ Василя Малюка чи глави МВС Ігоря Клименка, Єрмаку станом на зараз вдалося "засейвити" на посаді главу Міністерства оборони Рустема Умерова. 

Судячи з того, як активізувалася хвиля чорного піару проти Михайла Федорова, його кандидатура знову лунала в контексті переходу в МОУ. Але поки що міністр цифрової трансформації залишиться на своєму місці. До речі, Федоров може стати єдиним міністром, який без перерв працює в уряді ще з часів прем'єра Олексія Гончарука.

В експертних, політичних чи військових середовищах Міноборони зазвичай наводиться як приклад найбільш дезорганізованої структури. Однак саме навколо цього відомства розбудована найбільша мережа тіньового збагачення різного роду ділків.

І йдеться навіть не лише про вимивання десятків мільярдів гривень на сумнівні компанії типу скандального "Лехмара", хоч і за це колись комусь доведеться відповісти. Мова ще й про обслуговування цілої низки мілітарних компаній, якими встигли обрости різні центри впливу навіть у владі. 

[BANNER3]

В навколополітичних колах довго обговорювали можливість відставки Умєрова з одночасним призначенням його послом у США. Але це мало сенс у конфігурації, коли Малюк переходить на МОУ, а орієнтований на Єрмака генерал Поклад очолює СБУ. 

Так як Василь Малюк в Міноборони не ходок, а на посла у Вашингтон цілком може підійти чинний міністр культури Микола Точицький, відставка Умєрова втратила первинну привабливість.

Ще однією людиною, яка може не перейматись за свою посаду, за даними УП, є керівник Міністерства енергетики Герман Галущенко. 

Його збереження це відголоски ще одного сюжету, який пов'язаний з боротьбою глави ОП і Тимура Міндіча. Колишнього помічника Коломойського і співвласника "Кварталу" стало надто багато в різних грошових сферах від Міненерго до Sensbank`у, щоб Єрмак міг залишити це без уваги. 

За даними УП, станом на час виходу матеріалу Герман Васильович в парі зі своєю колишньою помічницею, а нині міністеркою захисту довкілля Світланою Гринчук зробили правильний бюрократичний вибір і тепер бачать своїм патроном саме главу ОП, а не якогось зайшлого дніпровського бізнесмена.

Окремий цікавий трек – ситуація в Мінфіні. З одного боку, міністр Марченко своїм небажанням вписуватись у чергові популістичні ідеї ОП, як роздати гроші, та "надмірною чутливістю" до вимог МВФ і партнерів, які дають гроші, уже добряче втомив главу держави. 

На Банковій навіть розглядають варіанти із заміни Марченка на його першого заступника Дениса Улютіна чи й навіть главу парламентського комітету з питань бюджету Роксолану Підласу. 

Але чинний міністр настілько давно в системі й настільки тісно працює із західними партнерами, що про його відставку думають з особливою ретельністю. Бо бюджетна криза на носі і треба хтось дорослий, щоб давати з нею раду.

Ще одна можлива точка входу людей Єрмака в Кабмін – Мін'юст. Чинна віцепрем'єр-міністерка юстиції Ольга Стефанішина давно мріє про Міністерство Європи чи бодай просто про відновлення свого чисто євроінтеграційного міністерства. А  Мін'юста вона б воліла позбутись. 

Тому існує ймовірність, що керувати Міністерством юстиції Банкова відрядить юридичну заступницю Єрмака Ірину Мудру. Це загалом можна лише привітати. Мін'юсту точно потрібен міністр на повну ставку, і таке розділення ще й розвантажить Стефанішину. А їй треба час і наснага, хоч би щоб займатися Орбаном та іншими ворогами України.

[BANNER4]

Поки не зовсім зрозуміла ситуація і з міністром внутрішніх справ Ігорем Клименком. В ОП є певна втома від нього, але він багато зробив у питанні організації всього, що стосується війни його служб і підрозділів, що просто зняти його ні в кого рука не підніметься.

Міністри освіти Оксен Лісовий та охорони здоров'я Віктор Ляшко теж перебувають в зоні ризику. Щодо першого є багато нарікань у депутатів президентської фракції; другого ж нібито токсичить радник президента Дмитро Литвин з теми відбудови Охматдиту. 

Поки що ні щодо Лісового, ні щодо Ляшка, як і щодо решти "малих" міністерств, остаточних рішень про заміни й кандидатів у Зеленського ще не ухвалили.

***

"Поки що головна проблема з цією зміною уряду – ніхто толком не розуміє, що вона має в такому форматі дати. Посилення Єрмака? Гаразд. А ще що? Замінити міністрів на заступників і трохи людей з Офісу – це не те щоб велика реформа. Тому ніхто не спішить, трохи відкладають, тягнуть час", – розповідає в розмові з УП один із українських урядовців. 

Очевидно, що якщо Зеленський натисне, і Шмигаль напише заяву, то в Раді зберуть голоси за потрібну конфігурацію майбутнього уряду. Але поки що кістяк владної команди не дуже розуміє, чи заміна Шмигаля на Юлію Свириденко здатна якісно перезапустити владу.

За роки спільної роботи між прем'єром і спікером Ради Стефанчуком вибудувались дуже робочі стосунки. Спікер не пропускає в порядок денний речі, проти яких виступає прем'єр, а той своєю чергою, завжди готовий підтримати речі, важливі для спікера. 

Така ж історія з керівництвом президентської фракції і багатьох комітетів у Раді. Все загалом збалансовано, всі інтереси враховані. Це, можливо, не найпродуктивніший механізм, але він працює, навіть в умовах тотальної війни. 

"Запустити процес зміни всього уряду – це пів року всі будуть тільки розбиратись, що там і як працює, що робити і так далі. Чи є у нас цих пів року зараз? Дуже складне питання", – ділиться сумнівами з УП один із членів Кабміну Шмигаля.

"Перезапуск точно треба. Але треба міняти військове командування, щоб дати надію армії, щоб перезапустити оснащення, навчання і так далі. І разом з цим перезапускати силовиків і уряд. В рамках однієї цілісної стратегії. А так же нікого реально важливого не змінюють. Ніякого задуму, крім підсобить Андрію Борисовичу, я не бачу. А ви?" – риторично запитує інший урядовець. 

Роман Романюк, УП