Ситуація в українській економіці безпосередньо впливає на ситуацію на полі бою. У цьому переконаний інвестор Вячеслав Мішалов. Він - ексспіввласник металургійного заводу "Дніпропрес сталь", співзасновник одного з найбільших інтернет-провайдерів "Фрегат", медіаресурсу "Інформатор" та фонду прямих інвестицій. Сфера його бізнес-інтересів – від нерухомості до енергетики. Про роль технологій у війні з Росією та як заборона експорту не дає розвиватись українському військово-промисловому комплексу В’ячеслав Мішалов розповів в інтерв’ю Еспресо.Люди, які інвестували у військові технології, робили не лише заради грошейВ’ячеславе, хотіла б розпочати розмову з вашого останнього посту в  Instagram, який стосувався призначення Роберта Бровді (Мадяра), де ви писали, що "без правильного менеджера навіть курка з золотими яйцями – збиткова". Ви вважаєте, якщо людина хороший менеджер, то вона може бути ефективна в будь-якій сфері діяльності, навіть у війську?Так, я вважаю, що насамперед повинні бути менеджери високого рівня. До війни я не був знайомий з Робертом Бровді. Знав, що є такий колекціонер та підприємець, що він створив музей тощо. Але сьогодні його результати, швидкість, організація, все говорить про те, що у нього все побудовано як високотехнологічна компанія. Тому переконаний, що таких прикладів має бути більше, і влада має бути зосереджена на тому, аби підіймати потрібних людей не керівні посади. Інакше ми нічим не відрізнятимемось від СРСР.В'ячеслав Мішалов, фото: пресслужба В'ячеславф МішаловаЯ багато років допомагаю і військовим, і невійськовим організаціям. І різниця в тому, чому я допомагаю одним і не допомагаю іншим - це ефективність. Річ не у тім, що Бровді уміє збирати гроші, а в тім, що він їх справді ефективно використовує. "Рахунок – на табло".У цій війні для нас вкрай важливий розвиток технологій. І у нас є нові розробки, цікаві стартапи, але до серійного виробництва практично не доходить. Чи готовий приватний бізнес інвестувати у серійне виробництво, пов’язане з miltech?Перше. Ті серійні виробництва, що вже існують, не бажають публічності, бо це викликає прильоти ракет і дронів. Два тижні тому на одне із моїх підприємств прилетіло з десяток дронів і пара ракет. Це величезні збитки і треба довго оговтуватись. Не факт, що іноді можна взагалі відновити – простіше починати все спочатку.Друге. Будь-який бізнес передбачає економічний успіх. Відповідно, є потреба продавати свої вироби. Повинна бути чітка формула: українська оборонка має право купити стільки, скільки їй треба за ціною, наприклад, на 15% меншою, за експортну, але якщо вона не купує, то це можна експортувати.  З цієї точки зору на сьогодні немає достатніх умов, аби бізнес хотів інвестувати гроші у військові технології.У мене було безліч зустрічей і перемовин з виробниками. В усіх одна проблема: ми можемо і виробляти більше, і продавати більше, але є нюанси…Люди, які інвестували у військові технології, робили це точно не лише заради грошей, а щоб зробити Україну більш обороноздатною. Однак вони стикаються з безліччю нюансів, які або забороняють, або нескінченно ускладнюють процес продажу продукції навіть узгодженим покупцям. Це величезне зло – забороняти продавати те, що Україна не купила. Нехай нині у них продукт, який не подобається українській оборонці, але продаючи його за кордон, вони отримають гроші і зможуть розробити інший.  Наприклад, підприємство може виготовити 1000 одиниць, а країні треба 500. Ок, дайте можливість ті зайві 500 продати. Це повинно бути очевидним для всіх.Мало того, що через заборону експорту не розвивається оборонка, в країну не заходить валюта, недоотримані податки, немає грошей на розвиток. Це як вистрелити самому собі в ногу. На жаль, ніхто не розуміє наслідків своїх безтолкових рішень.Дурні рішення – більше зло, ніж корупціяДо повномасштабного вторгнення одним з найбільших постачальників валюти в країну була металургія. Як ви як людина з досвідом у металургійному бізнесі вважаєте: чи мають шанс українські металурги відновити свої  позиції?Ні. Багато великих виробництв розташовано на окупованих територіях. Це увесь так званий Маріупольський кущ, який знищений. Все, що близько до лінії зіткнення, зокрема, у Запорізькій області, теж має проблеми. Логістика ускладнилась і здорожчала. Але найголовніше – відновлення – це довгі та дорогі процеси. Наприклад, ми після прильотів будемо відновлюватись у кращому разі рік. Ми не зможемо у найближчий рік вийти на 50% потужностей, які були до прильоту. Бо пошкоджено багато обладнання, яке доволі унікальне і його не можна просто піти купити на ринку.Залізорудна сировина, очевидно буде продаватись, але вона завжди буде дешевша, ніж будь-який кінцевий продукт з неї.Моя думка – ми сильно програємо внутрішній економічний фронт. А він не менш важливий, ніж воєнний, бо війна – дорога справа. І навіть висловлювання Президента "ми готові купувати зброю" це підтверджують.В'ячеслав Мішалов, фото: В'ячеслав Мішалов Поки тут не буде добре українському бізнесу, іноземний не прийде А чи може взагалі ефективно працювати економіка в умовах війни?Вона може бути ефективнішою, ніж вона є зараз.За рахунок чого?Якісного управління, якого нині нема. Чим більше часу економіка перебуває під "вогнем" неправильних рішень, неправильних менеджерів, результат стає незворотнім. Нам потрібна дерегуляція всюди, де тільки можна. Скорочення держапарату наполовину. Кримінальна відповідальність для чиновників, які своїми безтолковими рішеннями завдали збитків економіці. Як на мене, дурні рішення – більше зло, ніж корупція, бо мають набагато гірші наслідки. І за них має бути персональна відповідальність.Нині унікальний час, коли Україна може і повинна стати на правильні рейки економічного розвитку. Навіть якщо війна закінчиться завтра, найважчі економічні часи будуть попереду. Потрібно буде відновлювати країну, а на все це потрібні гроші – сотні мільярдів. Де їх взяти? Щось дадуть зовні, але і самим треба заробляти. І в Україні є все для того, аби стати привабливою насамперед для своїх громадян. Бо поки тут не буде добре українським підприємцям, західні не прийдуть.Нині Україна некомфортна для бізнесу, не має інвестиційного клімату. І я постійно повторюю – якщо не буде створений інвестиційний клімат, не буде ні розвитку, ні інвесторів, ні угод, ні капіталізації. А це дорога не туди, куди нам треба.Однак ви є засновником фонду прямих інвестиції Fortress. Куди нині в основному інвестує ваш фонд і якими мають бути проєкти, аби вони зацікавили вас як інвестора?Насамперед я дивлюсь на команду, бо все одно залежить від того, наскільки ефективний там менеджмент, який у них бекграунд і як вони підійшли до поточного проєкту.Нині мене цікавить генерація електроенергії. Вважаю, що це перспективний напрямок. Мене цікавить нерухомість… І, мабуть, все. Жодні складні активи, довгі проєкти мене зараз не цікавлять. Сьогодні вони мають забагато ризиків.Тобто ви б рекомендували інвестувати нині лише в енергетику і нерухомість?На сьогодні я взагалі не рекомендував би інвестувати. Ми перестали активно займатись пошуком нових напрямків. Доводимо всі проєкти, які почали, але нових не починаємо. Бачу по наших машинобудівельних активах, що значна кількість великих підприємств зупинили всі програми розвитку. Це великі інфраструктурні підприємства, порти, виробники, – тобто ті, хто є невід’ємною частиною української економіки і мають програми модернізації та розвитку на роки наперед. Під ці програми завжди є тендери, підрядники. Останні два-три місяці все зупинилось. Навіть ті проєкти, на які вже були витрачені великі гроші.  Все просто заморозилось.Але при цьому в Україні розвивається багато стартапів, багато з них мають справді цікаві проєкти. Як їм у цих умовах, коли всі вичікують, залучати інвестора?Їм треба створювати продукт, який націлений на інші ринки, а не на український.А як щодо залучення іноземних інвесторів в Україну?Іноземний інвестор – це сферичний кінь у вакуумі. Не треба плутати благодійність з інвестиціями. Якщо якась американська компанія чи син Уоррена Баффета вирішили допомогти Україні на 10 чи 50 млн – спасибі йому велике. Але це не має нічого спільного з інвестиціями.При цьому у світі нескінченна кількість вільних грошей. Великі міжнародні інвестори не знають, куди дівати гроші. Вони безперервно шукають варіанти. Але вся ця історія, давайте ми конкретного інвестора приведемо за ручку – це смішно. Має бути однакова система для всіх. Якщо ця система приваблива, вони прийдуть. Якщо інвестори не приходять, отже треба міняти не "простирадла". Тобто в так званий закон про інвестнянь ви не вірите?Ні, звичайно. Жодна нормальна людина не може в нього повірити. Людина, яка займається реальним бізнесом, дивиться на це як на якийсь комедійний стендап. Проблема не в законах, а в неефективному державному менеджменті: немає відповідальності за рішення, немає КРІ, коли людину, яка не справляється з роботою, звільняють та вимагають відповідальності. Проблема у тому, що економіка НЕ може стояти на місці – вона або зростає, або падає. І вона в нас падає і помирає, люди виїжджають. Проблема з персоналом – фантастична.  Ви вісім років жили у США. Що вас мотивувало повернутись в Україну і що може мотивувати тих, хто виїхав під час війни?Кожен день неповернення зменшує відсоток людей, які повернуться. Що більше часу людина провела за кордоном, то менше шансів, що вона повернеться. Тому треба боротись не за тих, хто виїхав і намагатись перетягнути, умовно, з Німеччини назад в Україну, а за тих, хто все ще в Україні. Бо якщо створити умови, коли перестануть виїжджати , ці ж умови спрацюють і для повернення людей.Що хоче нормальна людина? Нормально жити, лікуватись, навчати дітей.  Людям потрібна хороша робота, а вона можлива лише, коли зростає економіка. Наприклад, останні два роки податкові правила змінюються кожні 3 – 6 місяців. В умовах війни це неприпустимо. Створювати бізнес без горизонтів стабільності неможливо.До речі, про стабільність. Україна другий рік поспіль в лідерах за стабільністю фіксованого інтернету – попри війну, попри відключення. Ви як співзасновник одного з найбільших в країні провайдерів як можете пояснити цей феномен?  У якийсь момент цей ринок в Україні був повністю дерегульований. Хто завгодно міг стати інтернет-провайдером. Не було ніяких перепон. В країні було тисяч десять провайдерів – від дрібних на 100 абонентів, до тих, у кого мільйон. Оскільки ціна на інтернет в Україні завжди була нижче плінтуса, тож почали конкурувати якістю. Нині на ринку 6 – 7 крупних гравців, стабільність та швидкість інтернету в Україні фантастична, ми ні на один день не зупиняємо модернізацію досі. Тобто справжня ринкова конкуренція викристалізувала крупних гравців у справжніх діамантів.Три роки тому саме працівники "Фрегата" були серед перших, хто зміг налаштувати систему зі старлінками на фронті. Це теж був фантастичний ривокКолись я казав, що інтернет такий же важливий, як вода в крані. Тепер я розумію, що якщо у мене вода буде лише дві години на добу, я переживу. Але якщо інтернет буде лише дві години – це пережити неможливо. Якщо 12 годин на добу не буде інтернету – все зупиниться. Тепер інтернет не як вода в крані, а як повітря. Особливо, на полі бою.