6 років тому, восени 2019 року, Верховна Рада достроково припинила повноваження тодішнього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Однією з причин такого рішення стало те, що замість очищення судової системи минула ВККС зберігала мантії суддям із сумнівною репутацією. Тоді, коли суспільство вимагало справедливості після Майдану, коли були очевидні факти порушень, – рішень про звільнення не було. Це формувало відчуття безкарності й остаточно підривало довіру до судової влади. 

Формувалася така Кваліфікаційна комісія за квотним принципом – членів делегували судді, адвокати, науковці, омбудсман та голова Державної судової адміністрації. Замість спільного стандарту доброчесності отримали "конструктор" із різними групами впливу, де кожна захищала власні інтереси.

Нова ж ВККС була створена зовсім за іншим принципом: її членів обирала спеціальна Комісія, яка складалась з 6 осіб – троє делегованих Радою суддів та троє — міжнародними організаціями. 

Попри дещо повільний темп, новий склад ВККС ухвалює рішення, яких роками чекали українці: відправляє на звільнення суддів Майдану, тих, чий стиль і спосіб життя не відповідає офіційним доходам. Цим демонструє, що критерій доброчесності більше не можна ігнорувати. 

1 червня строк повноважень Конкурсної комісії, яка обрала новий склад ВККС два роки тому, закінчився. Далі членів ВККС обиратиме нова Комісія, яка складатиметься виключно з представників, делегованих національними субʼєктами, – тими ж таки суддями, науковцями, адвокатами та прокурорами. Наприкінці липня Вища рада правосуддя розпочала процес формування такої Конкурсної комісії без міжнародних експертів у її складі. 

Порівнявши кілька рішень попередньої та чинної ВККС, ми вирішили показати, наскільки визначальною є роль міжнародних експертів. Ця різниця не є випадковою. Вона стала можливою завдяки тому, що у формуванні складу ВККС вперше брали участь міжнародні фахівці, які мали вирішальний голос і забезпечували чесність конкурсу.

Андрій Ключник, суддя Святошинського районного суду міста Києва

Ключник є яскравим прикладом так званих "суддів Майдану". 22 січня 2014 року на вулиці Грушевського в Києві активіста Євромайдану Олександра Костура схопили та побили бійці "Беркуту", а після, разом з іншими активістами, вивезли за місто. Деякий час Костур вважався зниклим, але потім знайшовся у Святошинському районному суді міста Києва, де суддя Андрій Ключник обрав йому найвищу міру запобіжного заходу – тримання під вартою строком на два місяці.

Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів визнала – у діях Ключника є підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Проте у грудні 2015 року ВККС припинила дисциплінарне провадження через сплив строків притягнення до відповідальності, а через 4 роки взагалі визнала Ключника таким, що відповідає займаній посаді.

Тоді співбесіда із суддею тривала 22 хвилини. Колегія ВККС вирішила не розглядати висновок Громадської ради доброчесності (ГРД) та майже не перевіряла походження його майна. Суддя коротко проаналізував причини зміни та скасування його рішень, розповів, чим займався в той період, коли не здійснював повноваження як суддя. У 2016 році Ключник також відмовив детективам НАБУ у доступі до матеріалів справи щодо іншого судді Майдану – Андрія Макухи. Хоча апеляційний суд вже передав цю справу саме до Святошинського райсуду, Ключник пояснив свою відмову тим, що "все дуже просто", він "виконував вимоги закону".

Якщо попередня ВККС за лічені хвилини "очищувала" Ключника від усіх питань і визнавала придатним до роботи, то новий склад Комісії у 2023 році поставив зовсім іншу оцінку.

Цього разу співбесіда завершилася висновком, що Ключник не відповідає займаній посаді, і рекомендацією його звільнити. У рішенні наголосили, що, обираючи запобіжний захід активісту Майдану Олександру Костуру, суддя мав забезпечити безсторонній і справедливий розгляд, однак цього не зробив. Додатково вказали й на проблеми з майновими деклараціями: наприклад, Ключник не вказував автомобіль Volkswagen Touareg 2012 року, яким постійно користувався. При цьому сумнівно, що авто справді належить його племінниці, а не самому судді.

Тобто там, де стара ВККС закривала очі, нова – встановила факт невідповідності посаді й направила до Вищої ради правосуддя рекомендацію про звільнення судді. Ключник, очікувано, не погодився з рішенням та оскаржив його у Верховному Суді.

Олена Ізовітова-Вакім, суддя Харківського окружного адміністративного суду

У 2013 році Ізовітова-Вакім ухвалила два резонансні рішення, якими фактично заборонила мирні зібрання на підтримку Євромайдану в Харкові.

25 листопада 2013 року вона задовольнила позов Харківської міськради та заборонила проведення "Євротижня у Харкові" з наметами, нічним чергуванням та звукопідсилювальною апаратурою. Уже наступного дня суддя знову стала на бік міськради й заборонила будь-які мирні зібрання в Харкові з 27 листопада 2013 року: безстроково, на всіх вулицях і площах міста, з будь-яким обладнанням. Це рішення було очевидно свавільним і незаконним.

Попередня Вища рада правосуддя навіть визнала, що Ізовітова-Вакім порушила процесуальні норми при розгляді цих справ, однак тоді суддя уникла відповідальності через сплив строків. А ВККС, розглядаючи її кандидатуру під час кваліфікаційного оцінювання, повірила поясненням судді про "епідемію грипу" в Харкові, яка нібито становила загрозу для здоров’я населення, і визнала її такою, що відповідає займаній посаді.

Під час співбесіди суддя звинуватила Громадську раду доброчесності у "свавільному порушенні її конституційних прав", зокрема права на професію. Це було реакцією на висновок ГРД, де йшлося, що призначення Ізовітової-Вакім на посаду судді стало можливим завдяки впливу її матері – Лідії Ізовітової. Остання з 1998 по 2014 роки була членкинею Вищої ради юстиції, а на момент призначення доньки очолювала цей орган. Сьогодні ж Лідія Ізовітова багато років незмінно керує Національною асоціацією адвокатів України та Радою адвокатів України. Саме остання інституція тепер має право делегувати своїх представників до нової Конкурсної комісії.

Чинна ж ВККС рекомендувала звільнити суддю. Члени Комісії дійшли висновку, що, ухвалюючи рішення про заборону мирних зібрань, Олена Ізовітова-Вакім не була обʼєктивною та неупередженою. Вона розглядала справи без участі сторін, що унеможливило всебічне з’ясування, чи справді існувала загроза здоров’ю населення. При цьому суддя обґрунтовувала заборони не фактами чи доказами, а лише формальними листами держорганів і розпорядженням Харківського міського голови, яке вже за кілька днів було скасоване через "покращення епідеміологічної ситуації".

І тут виникає очевидний ризик: після рішення ВККС щодо її доньки Лідія Ізовітова навряд чи захоче прозорого й незалежного відбору нового складу Комісії. Адже саме такий відбір може призвести до втрати її впливу та покарання недоброчесних суддів, у тому числі з її близького оточення. 

Олег Дзюба, суддя Господарського суду Харківської області

Історія судді Дзюби добре ілюструє різницю попереднього та чинного складів ВККС у підходах до оцінювання суддів. Так, у 2019 році попередній склад формально перевірив суддю, але зробив це поверхово. Наприклад, питання щодо його поїздок до росії, Білорусі хоч і піднімалися, але Комісія просто повірила поясненням Дзюби про "сімейні причини" і не шукала додаткових підтверджень. Так само не було досліджено питання набуття та перебудови бабусею будинку на майже 300 квадратів у Харкові, в якому разом із сімʼєю проживав суддя. 

Самостійно ВККС тоді нічого не встановлювала – обмежилася тим, що почула від самого судді. Тому й рішення було передбачуваним: Дзюбу визнали таким, що відповідає посаді.

У 2024 році ГРД встановила нові факти. Виявилося, що ще у 2014 році дружина Дзюби оформила російський паспорт, а також отримала страховий та податковий номери рф. Крім того, дружина з серпня 2016-го до травня 2021 року була зареєстрована в окупованому Севастополі як приватна підприємиця у сфері виробництва верхнього одягу. 

Чинна ж ВККС вже у пленарному складі наголосила, що відвідування суддею росії та окупованого Криму у 2014-2021 роках свідчить про відсутність чіткої громадянської позиції щодо агресії рф та є несумісним зі статусом судді. ВККС прямо вказала, що такі поїздки могли створювати ризики вербування з боку спецслужб держави-агресора і свідчать про порушення суддею Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів. Також Комісія врахувала пояснення щодо походження коштів на будинок у Харкові, записаний на бабусю дружини судді, проте зазначила: частина цих доходів була отримана дружиною від підприємницької діяльності в рф та окупованому Севастополі, що ставить під сумнів законність походження активів. Інші претензії ГРД – помилки в деклараціях із площею землі та квартири – ВККС спростувала, врахувавши пояснення судді.

У підсумку Комісія ухвалила рішення: суддя Дзюба не відповідає посаді, та внесла до Вищої ради правосуддя подання про його звільнення.

Андрій Бойчук, суддя Приморського районного суду міста Одеси

Ще перед співбесідою з ВККС суддя Бойчук вже мав дисциплінарне стягнення: його визнали винним у порушенні процесуального права у справі про позбавлення батьківських прав та аліменти й призначили сувору догану з позбавленням надбавок на три місяці. Здавалося б, такий факт мав би стати серйозним сигналом для Комісії. Але на співбесіді все звелося до пояснень самого судді, що рішення ще "оскаржується", і ВККС просто не дала йому оцінки. Зрештою, рішення Дисциплінарною палати підтвердив пленарний склад ВРП.

Крім того, ГРД встановила низку інших проблем: під час офіційного навчання Бойчук встиг ухвалити 74 рішення, фактично не перебуваючи на робочому місці. У декларації за 2015 рік він не вказав квартиру в Одесі, а в медіа з’являлася інформація про велику кількість скасованих ним рішень, що ставило під сумнів його професійну придатність.

Та попри всі ці застереження попередня ВККС вкотре обмежилася тим, щоб "повірити на слово" судді. І результат був цілком передбачуваний: Бойчука визнали таким, що відповідає посаді.

Цього року до історії Бойчука додалися нові факти недоброчесності. Зокрема, у справах про керування в стані сп’яніння він закривав провадження "через сплив строків" ще до того, як ці строки фактично минали, або ж повертав матеріали на доопрацювання за відверто сумнівних підстав. У результаті справи все одно закривалися через ті ж "строки".

Цього разу пленарний склад ВККС поставився до ситуації набагато суворіше. У рішенні зазначено: порушення, констатовані ВРП, свідчать про нездатність Бойчука розглядати справи справедливо, безсторонньо й відповідно до закону. Коли ж його аргументи розсипалися, суддя намагався маніпулятивно переконати Комісію, що "усвідомив помилки" та нібито виніс для себе уроки.

Комісія також встановила, що Бойчук порушив закон, використавши заочне провадження не за його прямим призначенням і з грубим ігноруванням процесуальних норм. У підсумку за пропозицію визнати його таким, що відповідає посаді, не проголосував жоден член ВККС. Це й стало підставою ухвалити рішення про його невідповідність.

Так історія судді Бойчука стала показовою. Попередня ВККС закривала очі на дисциплінарні стягнення, проблеми з деклараціями й дивні рішення, обмежуючись поясненнями самого судді. Натомість чинний склад Комісії розглянув усі факти, зокрема й нові дані про порушення, виявлені нещодавно, і дійшов однозначного висновку: Бойчук не відповідає займаній посаді.

Інна Отрош, суддя Господарського суду міста Києва

Мабуть, найпоказовішим прикладом різниці у підходах до оцінювання є історія судді Інни Отрош. Вона відзначилася запереченням факту російської агресії, регулярними поїздками до окупованого Криму та росії, а також тим, що елітне майно отримала у подарунок від матері – впливової посадовиці часів Януковича.

Попередня ВККС, розглядаючи її кандидатуру в складі колегії, визнала Отрош такою, що відповідає посаді. При цьому Громадська рада доброчесності наголошувала: суддя відмовлялася надавати пояснення й ухилялася від відповідей, фактично уникаючи спростування наданої щодо неї інформації.

Чинна ВККС була значно жорсткішою у своїй оцінці. Комісія встановила, що Отрош відмовилася пояснити походження свого елітного майна, без жодної нагальної потреби їздила до окупованого Криму, а під час співбесіди так і не змогла дати відповіді на елементарні питання. Зокрема як вона дізналася про вакансію в Господарському суді міста Києва, чому, не розглянувши жодної справи в Господарському суді Луганської області, отримала характеристику "грамотного та досвідченого фахівця", і в чому взагалі полягав конкурс на посаду судді у столиці.

Фактично суддя уникала прямих відповідей, намагаючись обійти незручні теми. Жодних переконливих доказів на спростування сумнівів у своїй доброчесності вона не надала. У підсумку ВККС ухвалила рішення: Інна Отрош не відповідає займаній посаді й має бути звільнена.

****

Контраст між попередньою і чинною ВККС ще раз доводить: доля судової реформи напряму залежить від того, хто сидить у Комісії, і як туди обирають.

Саме зараз парламент має шанс закріпити прозорий і незалежний механізм відбору членів Комісії, ухваливши законопроєкт №13382, який відновить участь міжнародних експертів та захистить процес від політичних домовленостей і кулуарних впливів. Тож що обере парламент: дати міжнародним експертам можливість добирати наступний склад комісії у 2027 році чи відкрити двері для повернення старої системи? Відповідь на це питання депутати можуть дати уже незабаром. І саме тоді стане зрозуміло, чи справді Верховна Рада готова підтримати курс на очищення судової влади. 

Тетяна Чижик , юристка Автомайдану