Інформаційні атаки на суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС), на неприпустимість яких на днях звертала увагу пресслужба, все частіше нагадують призабуті в Україні радянські практики цькування індивідів. На жаль, але у більшості публікацій наводиться не конструктивна критика, яка є невід’ємним елементом громадського контролю за судовою владою, а йдеться про намагання дискредитувати в очах суспільства тих, хто, ризикуючи собою і безпекою своїх сімей, присвятив життя служінню державі через розгляд найскладніших та найбільш небезпечних справ щодо топкорупції.

Нове життя старих методів

Із огляду на це нагадаю, що в радянську добу, крім усіх інших способів підпорядкування волі індивіда колективному "я", невід’ємним елементом здійснення впливу на людину був моральний тиск. У цьому контексті відразу пригадалася інформаційна дошка в центрі громади, в якій я виріс, із написом "Вони ганьблять наше село". В радянські часи в таких місцях розміщували зображення та відомості про тих, чию поведінку партія вважала антисоціальною та кого підпорядкована їй волі спільнота морально засуджувала.

Послідовники тоталітарних традицій

Минуло більше 30 років з часу здобуття Україною незалежності, відбулася часткова зміна поколінь, але старі радянські практики цькування нікуди не зникли, мігрувавши в інтернет. У наш час ці методи взяли на "озброєння" ті, хто через власну недалекоглядність, особисті образи або свідому роботу на ворогів України, пишуть та поширюють інформацію про особисте життя суддів, зокрема, Вищого антикорупційного суду, в такий спосіб, щоб протиставити їх іншим громадянам, сформувати уявлення, що вони моральні покидьки.

Так, в окремих телеграм-каналах, дописах у facebook і на вебсайтах під публікаціями про суддів певні факти супроводжуються негативними коментарями та оцінками їхніх людських якостей. Тобто, здебільшого йдеться не про критику ухвалених ними рішень, а про оцінку поведінки в особистому житті. Подібні дописи, до яких зазвичай додаються зображення тих, кого критикують, зазвичай містять такі тези, які направлені на протиставлення "бідних і багатих", "цивільних і військових", "волонтерів і не волонтерів" тощо. Іноді факти, про які пишуть в негативному "світлі", ще й змішують із нічим не підтвердженими вигадками.

Справедлива критика чи маніпуляція

Безумовно, кожен суддя розуміє, що виконуючи таку важливу роль у суспільстві як здійснення правосуддя, їхні рішення та спосіб життя можуть бути предметом суспільного зацікавлення й кожному варто бути готовим до критики, наявність якої є нормою в демократичному суспільстві. Проте не можна вважати нормальним і таким, що відповідає Європейській конвенції з прав людини та практиці Європейського Суду з прав людини, відверте маніпулювання інформацією про життя суддів, яке здійснюється у так, щоб налаштувати суспільство вороже по відношенню до людей цієї професії. Подібні практики не мають нічого спільного з допустимою критикою.

Варто зауважити, що в поширюваних дописах не йдеться про будь-які злочини чи порушення закону зі сторони суддів. Навпаки, в публікаціях акцент робиться на особистому житті в такий спосіб, щоб навіть реалізацію людиною свого права, яким в Україні безперешкодно користуються не лише судді, але й інші громадяни, подати як приклад наявності в суддів низьких моральних якостей. Наприклад, людина продала одне своє майно і за чесно отримані від продажу кошти та за чесно зароблену зарплату купила інше. Навіть такий факт з життя судді автори, використовуючи тему війни, перекручують, трактуючи як щось аморальне. Подібний підхід – свідома маніпуляція, спрямована на формування ворожого ставлення в суспільстві до суддів конкретно обраного суду. Вказане нагадує радянську боротьбу з куркулями, коли володіти приватною власністю вважалося поганим, людей за це переслідували. Тепер роль "куркулів" сучасні продовжувачі радянських традицій цькування людини приміряють на суддів ВАКС.

Приклади персональних атак

Не бажаючи допомагати тим, хто своїми дописами намагається підірвати довіру до Вищого антикорупційного суду, збільшувати кількість переглядів їхніх публікацій, без посилання на конкретні статті та їх авторів наведу приклади як відбуваються персональні інформаційні атаки. Та й автори подібного контенту часто приховують свої імена, боячись понести за це відповідальність (на відміну від тих, хто робить перепости подібних дописів і вороже їх коментує в соцмережах, його автори ймовірно юридично підковані й розуміють, що в разі, коли хоча б один суддя чи його сім’я через подібні дописи зазнає нападу, то не виключено, що й вони як підбурювачі до злочину можуть отримати покарання).

Отже, одним зі способів є публікація й поширення у facebook десятків або й сотень однотипних дописів щодо окремих суддів, у яких просуваються тези, які, за задумом замовників, мали б переконати читачів, що ці люди не гідні через свої моральні якості працювати в суді.

Серед закидів, які наводяться в таких публікаціях, озвучуються купівля в період повномасштабної війни житла та нового авто в кредит, купівля б/у автомобіля, не здійснення підтримки донатами ЗСУ (хоча людина, яка пише подібну брехню, не може знати чи той, про кого вона пише, здійснює пожертви, адже не кожен публічно розповідає про свою благодійність!), відсутність значних сум заощаджень як ніби то доказ їх приховування від декларування, звернення до суду за захистом своїх прав на суддівську винагороду в розмірі, який держава гарантувала судді на момент вступу на посаду, наявність сімейних судових суперечок, критика окремих дописів у соцмережах стосовно особистого життя тощо.

За останні півтора роки в мережі траплялися й факти поширення неправдивої інформації. Наприклад, публікація твердження, що судді нашого суду під час війни вимагають пільгових кредитів на житло, будучи забезпеченими службовим. Хоча де, коли саме і хто конкретно вимагав цього, написано не було. Судді ВАКС дуже цьому здивувалися, оскільки вперше чули, що існує від них така вимога.

Іншим прикладом був допис про купівлю суддею нового автомобіля, якого насправді суддя взагалі не купував. Вказаний факт було легко перевірити через відкритий для всіх реєстр декларацій. Ймовірно саме через це передруковану з одного з телеграм-каналів неперевірену інформацію про купівлю автівки прибрали зі своїх сайтів ті, хто її спочатку публічно поширили, зрозумівши, що то брехня.

Подібна інформація не рідко подається у такий спосіб, щоб протиставити суддів з високими зарплатами іншим громадянам, які отримують меншу винагороду за свою працю, чи людей які їздять на дешевшому автомобілі – тим, хто має можливість за законно зароблені кошти купити дорожчу автівку. Дуже часто джерелом подібної чи іншої різної неправдивої або спотвореної інформації про особисте життя суддів антикорупційного суду виступають окремі анонімні телеграм-канали чи сторінки/акаунти у facebook, які беруть і поширюють коментарі та інформацію від сумнівних експертів.

В чому ж проблема?

І все б нічого, коли б перш ніж публікувати подібні матеріали в тих, кого обрали у якості мішеней, спробували взяти коментарі. Однак, за окремим винятком, стосовно позиції судді ніхто не звертається, тобто не запитує чому суддя купив або продав те чи інше майно, судиться за обіцяну державою суму суддівської винагороди, змінив спосіб пересування країною, чи донатить на ЗСУ тощо.

Звісно, не кожен суддя може погодитись щось прокоментувати. Проте саме можливість спробувати почути думку того, про кого пишеш (звернутися за коментарем), відрізняє чесну журналістику від інформаційного кілерства, метою якого є не з’ясувати суть та розповісти про неї читачам, а знищити позитивну репутацію обраної жертви. Коли ж йдеться про суддів нашого суду, то мішенями згаданих атак є не просто персонально окремі люди, а вся інституція. Виглядає так, що через страх по відношенню до Вищого антикорупційного суду з його Апеляційною палатою, яких бояться ті, хто розуміє, що "порішати" тут не вийде, окремі люди роблять все, щоб дискредитувати суддів.

Можливі наслідки

Разом з тим, подібна практика інформаційних атак, яка породжує ненависть, може згодом проявилася у формі злочинів проти суддів. В умовах війни, коли навіть головний ворог України (нелегітимний президент росії) негативно висловлювався стосовно антикорупційних органів, в тому числі суддів ВАКСу, маніпулятивні дописи створюють пряму загрозу для безпеки суддів і членів їх сімей.

Якщо ж хтось вважає ці мої побоювання перебільшенням, то згадайте не лише про останні політичні вбивства, які відбулися в Україні та прочитайте історію судді з Албанії Саїди Долані. Її сім’я постраждала саме через її участь у розгляді справи, схожої до тих, які доводиться слухати суддям ВАКС (її чоловіка побили, зґвалтували, до рота вставили пістолет, згодом він помер). Про перші ознаки загрози нещодавно вже й суд повідомляв (ситуація, коли псевдожурналісти їздили за адресами проживання судді та її близьких).

Очевидно, що напади на суддів Вищого антикорупційного суду та його Апеляційної палати вигідні не лише росії, але й тим, хто вже сьогодні перебуває під вартою завдяки рішенням ВАКС (мета – помста), та тим, справи про високопосадову корупцію щодо кого продовжує розглядати антикорупційний суд (мета – залякати). Водночас суспільство, яке будує демократичну правову державу, не зацікавлене в заляканих суддях.

Висновки

Описана ситуація з інформаційними атаками, наведена на прикладі досвіду лише невеликої групи суддів, набула нечуваних масштабів. І це зрозуміло, адже спеціалізований суд показує, що топпосадовці, причетні до корупції, поступово отримують покарання. Але очевидно, що подібні спроби дискредитації суддівської гілки влади стосуються всіх суддів, оскільки схожі інформаційні атаки не рідко зачіпають й тих, хто працює у Верховному Суді та інших судах на території України. 

На жаль, але після більш як 30 років незалежності ще є ті, хто, застосовуючи не найкращі практики радянського минулого, намагаються у маніпулятивний спосіб дискредитувати суддів. Подібні випадки нагадують булінг, наслідки якого не прогнозовані. Публікація відвертих маніпулятивних текстів в умовах повномасштабного вторгнення здатна спровокувати окремих проросійських "ждунів" чи сплячих агентів кремля на вчинення злочинів проти суддів, підбурювачами до яких у майбутньому можуть бути визнані ті, хто писав або поширював вказаний контент.

Звісно, юридично "підкований" читач може порадити суддям, щодо яких публікують неправдиві або маніпулятивні відомості з негативним відтінком, звертатися з позовом про спростування недостовірної інформації до суду. В цьому дійсно є раціональне зерно з точки зору права. Проте, на думку автора, на практиці подібний інструментарій неефективний. Річ у тім, що звернення до суду вимагає витрат на це часу та коштів для оплати судового збору, укладення договору з адвокатом, а ще пошуку першоджерела, адже пред’являти позов потрібно до того, хто першим написав брехню. І, коли річ йде про анонімних дописувачів, завдання ускладнюється. Але участь в судовій тяганині – це ще привід для додаткових публікацій, а отже розширення аудиторії, яка прочитає щось погане про суддю.

Тому, як вважає автор, коли він чи будь-хто інший з суддів антикорупційного суду щодо кожного неправдивого допису про себе зверталися б з позовами до суду, то це відволікало б увагу від головного – необхідності приділити вільний час своїй сім’ї, а робочий – якісному виконанню основної роботи. Отже, на думку автора, найкращим способом реагування на інформаційні атаки для судді є їх повне ігнорування, а в разі спроб отримати коментар – адекватне коментування ситуації. Безумовно така тактика не врятує від спроб дискредитації та психологічного усвідомлення, що суддів багато хто ненавидить, але дозволить не відволікатися від головного на другорядні речі. Більше того, активне реагування на провокації лише стимулює провокаторів до їх продовження, у той час як їх ігнорування не спонукає до подальших дій.

У будь-якому випадку інформаційні атаки, які згадані вище, негативно позначаються на авторитеті правосуддя як такого. Проте єдиним способом протидії цьому виклику, крім ігнорування маніпуляцій та брехні, є проведення заходів за участі суддів, направлених на підвищення правової культури суспільства, формування критичного мислення у молоді з тим, щоб навіть випускник школи усвідомлював важливість незалежного правосуддя для демократичного поступу й міг відрізнити факти від вигадок і відвертих маніпуляцій.

Микола Глотов, суддя-спікер, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду