П’ять років тому, 2020-го, в Україні завершилася реформа децентралізації. Новостворені громади отримали широкі повноваження і, що важливо, — змогу розпоряджатися власними землями. Це був суттєвий крок уперед. Наприклад, до цього часу долю земель сільськогосподарського призначення в будь-якому куточку країни — на Волині, Одещині чи Тернопільщині — визначали в Києві. Це створювало проблеми для місцевих жителів, фермерів і породжувало корупційні ризики.

2020 року громади перетворилися з адміністративних одиниць на унікальні екосистеми, кожна з яких має свій інвестиційний потенціал. Окрім землі, це вода, аграрний потенціал, логістика, людський капітал тощо. Громади, на відміну від чиновників у столиці, більше зацікавлені залучати інвесторів. Тому зазвичай і вирішують усі питання швидко, готові проявити гнучкість та піти на поступки. Саме на місцях вдається швидше узгодити, наприклад, умови меморандуму, затвердити проєкт, вирішити організаційні та кадрові питання. Якщо для Києва відкриття заводу в невеликому селищі за 500 кілометрів від столиці може здаватися буденною подією, то для місцевої громади це не так. Бо це нові робочі місця, податки й можливість покращити життя всіх мешканців. Заради нового підприємства місцева влада готова, наприклад, прокласти дорогу чи комунікаційні мережі, швидше затвердити Детальний план територій чи виділити земельну ділянку. Й інвестору не потрібно місяцями обходити кабінети обласних органів влади чи профільного міністерства.

Ризики для громад

Повномасштабне російське вторгнення вдарило по фінансових можливостях громад. Податкові надходження більшості з них скоротилися — з 24 лютого 2022 року частина підприємств зупинили роботу або навіть релокувалися на захід країни. І нині ніхто не здатен спрогнозувати, коли заводи та фабрики відновлять свою роботу. Аграрії в перші роки після російського вторгнення зіштовхнулись із проблемою збуту зерна — звичні логістичні шляхи було зруйновано, а зерновий коридор почав повноцінно працювати, без суттєвих перебоїв і впливу росії, лише восени 2023-го. І ці проблеми вплинули на дохідні частини бюджету тих громад, де розташовані та працюють сільськогосподарські підприємства.

У квітні 2023 року власникам і користувачам земельних ділянок дозволили не сплачувати орендну плату чи земельний податок на територіях, де тривають або тривали бойові дії. Екологічний податок чи податок на землю було втрачено.

На фінансову спроможність вплинули й зміни до Бюджетного кодексу, ухвалені в листопаді 2023 року. Вони полягають у тому, що з 1 жовтня ПДФО з доходів військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу має сплачуватися не до місцевого, а до спеціального фонду державного бюджету. Це важливе рішення, бо країна потребує коштів на війну й захист своєї незалежності. Але для тих громад, на території яких розташовуються військові частини або ДСНС, це стало серйозним викликом.

Компенсувати втрати можливо, але для цього потрібні нові інвестиції. Що є не дуже втішною новиною для місцевих громад. Бо обсяг безпосередніх іноземних інвестицій — а це індикатор розвитку бізнесу — досі й близько не досяг довоєнних показників. Наприклад, 2021 року він становив 6,7 млрд доларів, 2022-го — 1,2 млрд доларів, 2023-го — 4,2 млрд доларів, а 2024-го — 3,3 млрд грн. У першому кварталі 2025 року Україна змогла залучити тільки 669 млн доларів. Ситуація не покращується.

Конкуренція серед громад за кожного інвестора — шалена. І з огляду на ситуацію, що склалася, у місцевих органів влади не так багато інструментів для залучення інвесторів. Громади можуть розпоряджатися землею, встановлювати місцеві податки, погоджувати проєкти — але без фінансових та інституційних ресурсів це не дає потрібного результату. Відсутність кваліфікованих економічних структур, інвестиційних паспортів і маркетингових стратегій все ще робить громади вразливими та залежними від зовнішніх рішень.

Що можна зробити

Влада може підтримати громади вже зараз, не очікуючи на завершення війни. Для цього потрібно законодавчо закріпити механізми участі громад у стратегічних інфраструктурних проєктах (земля, податки, компенсації тощо). Громади мають отримати право надавати податкові пільги, звільняти від орендної плати на період будівництва, брати участь у компенсаційних механізмах. Необхідно скасувати обмеження на створення вільних економічних зон, у регулюванні прибуткового податку та в участі у великих проєктах — це гальмує розвиток.

А ще можна розробити спеціальну державну програму для залучення інвестицій на розвиток громад — з пільгами й преференціями для бізнесу, який готовий працювати в невеликих містах. Один з варіантів рішення: створення субсидіарної програми з преференціями для такого бізнесу. Програма має враховувати специфіку кожної громади, а не нав’язувати універсальні рішення, розроблені без консультацій з місцевою владою. І це вже не розкіш, а необхідність. Уже за кілька років можна буде побачити перші результати — відкриття нових підприємств посприяє розбудові інфраструктури громади та поліпшенню якості життя її жителів.

Економічне відновлення України неможливе без сильних громад, яким нині потрібна підтримка. Бюджети розвитку наразі мізерні проти реальних потреб. Наприклад, у місті Кілія він становить усього 9 млн грн на 34 тис. жителів щорічно — це менше вартості кілометра асфальту. Громади змушені латати інфраструктуру, зруйновану десятиліттями, без підтримки й без стратегічного партнерства з державою. Якщо ж підтримати місцеві органи влади зараз, надавши їм більше повноважень, то вже за кілька років держава отримає розвинені міста та села. І вони стануть основою для післявоєнного розвитку та відновлення країни.

Ми не просимо подачок — ми просимо інструменти. Дайте громадам повноваження, і вони самі створять економіку відновлення!

Вячеслав Чернявський , Кілійський міський голова Ізмаїльського району Одеської області