Хоча останнім часом голоси польських радикалів і популістів звучать дедалі гучніше, велика кількість поляків продовжує підтримувати Україну і її біженців. 

Після того, як президент Польщі Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт, який мав продовжити тимчасовий захист українських біженців і уточнити питання підтримки дітей, польські жінки написали лист протесту до органів влади Польщі із закликом відновити впевненість українських біженців у захисті. Лист підписало понад дві з половиною тисячі жінок (і весь час продовжують надходити нові підписи), серед яких три колишні перші леді Польщі — Данута Валенса, Йоланта Кваснєвська й Анна Коморовська, в також лауреатка Нобелівської премії з літератури Ольга Токарчук, кінорежисерка Аґнєшка Голланд, колишня заступниця уповноваженого з прав громадян Ганна Мачинська тощо.

Поки польські політики вирішують, відмінити чи ні українським біженцям, які не працевлаштовані офіційно, безкоштовний медичний захист і соцвиплати на дітей, польські жінки наголошують, що таке рішення позбавляє підтримки жінок з дітьми, чиї чоловіки воюють на фронті. Це створює для біженок атмосферу страху замість безпеки.

"Уявіть собі, що ви на війні, а сусідня країна ставиться до ваших дружин і дітей, як до заручників політики", — йдеться у зверненні, опублікованому виданням Sestry.

За словами авторок листа, замість стабільності українські жінки отримали загрозу повторної втечі та втрати довіри до польської держави.

"Ми, польські жінки — матері, дружини, дочки, сестри й бабусі — говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо зруйнувати довіру, на якій тримається наша спільнота", — наголошується у зверненні.

Мости, а не стіни роблять сусідів союзниками, а справедливі закони й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські крики з трибуни, переконані авторки листа.

"Цим листом ми прагнули насамперед показати, що ми на боці українських матерів і дітей, які втекли від війни, — коментує Йоанна Мосєй , головна редакторка видання Sestry й співавторка листа. — І що наша солідарність і підтримка не є сезонною, а в Польщі є більше добра, ніж ненависті".

Нагадаємо, що, за даними звіту Deloitte, проведеному на замовлення Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), українські біженці зробили значний внесок в економіку Польщі, додавши 2,7% до польського ВВП у 2024 році (це близько 47 млрд злотих або 11 мільярдів євро). А за три роки війни українці поповнили бюджет Польщі на 111 мільярдів злотих. Внесок українців у польський ВВП щороку зростає разом із показниками їхнього працевлаштування та споживання. Прогнозується, що до 2030 року завдяки українцям реальний ВВП має зростати на 3,2%.

При цьому витрати на українців за ці три роки становлять до 39 млрд злотих (7,56 млрд злотих на соцвиплати, 9 млрд на медицину й освіту). Тобто польська економіка отримує від українських мігрантів набагато більше, ніж втрачає. І вкиди про утримання біженців чи меценатство Польщі, які звучать від популістів і радикалів дедалі гучніше, не мають підстав.

Лист протесту польських жінок до Прем’єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

25 серпня Президент Республіки Польща наклав вето на урядовий законопроєкт, спрямований впорядкувати захист і підтримку сімей, які тікають від війни. Це рішення та супроводжуюча його риторика — оголошення про те, що допомога дитині залежатиме від працевлаштування її батьків, продовження шляху до громадянства, розпалювання конфліктів щодо пам'яті — не є питанням настроїв, а холодним політичним розрахунком . Вони шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх , замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави.

Уявіть, що ви воюєте, захищаючи свою Батьківщину, а сусідня країна ставиться до ваших дружин, матерів і дочок, як до заручниць політики.

Після рішення Президента в тисячах будинків по всій Польщі запанували шок, розчарування і почуття зради. Матері, які з дітьми і хворими батьками втекли з міст і сіл, перетворених на пил, сьогодні задаються питанням, куди їм тікати далі. Жінки, які обрали Польщу з любові й довіри, відчувають, що ця любов не була взаємною.

Дитина — це не мертві літери у законі , а допомога, що надається на дитину, не може бути важелем тиску на її матір. Солідарність не сезонна, це не примха і не мода. Якщо це правда в березні, то це має бути правдою і в серпні. 

Пам'ять — не палиця. Держава, яка замість того, щоб лікувати рани історії, використовує примітивні символи, не будує спільноти. Держава не може бути вуличним театром. Серйозна держава обирає відповідальність, а не політичне шоу: процедури, чітку комунікацію, захист найвразливіших.

Ми, польські жінки — матері, дружини, дочки, сестри й бабусі — говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо руйнувати довіру, на якій базується спільнота. Це рація держави і наша совість. Саме мости, а не стіни, роблять сусідів союзниками, а передбачуване і справедливе право й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські вигуки з трибуни.

Європа, а отже і ми, висловилася за безперервність захисту цивільних осіб, які втекли від агресії. Наш обов'язок — дотриматися свого слова . Це означає одне: публічно, чітко і без двозначності підтвердити, що сім'ї, які довірилися Польщі, не прокинуться завтра в правовому вакуумі; що дитина не буде покарана за те, що один з її батьків працює; що мова влади не буде ділити людей на "своїх" і "чужих". Для дитини та її самотньої матері закон має бути щитом , а не інструментом примусу до лояльності й покори. Політика має бути службою , а не видовищем.

Ми закликаємо вас, хто створює закони та представляє Республіку, відновити впевненість у захисті та відкинути слова, які стигматизують, а не захищають. Нехай закони служать людям, а не політичним іграм . Нехай Польща залишається домівкою, в якій мати не мусить питати: "Куди тепер?", бо відповідь завжди буде такою: "Залишайся в країні, яка тримає слово".

Це не суперечка про юридичні технічні деталі. Це питання про обличчя Республіки . Чи буде вона державою слова, яке дотримується, чи державою слів, кинутих на вітер. Чи ми станемо на бік матерів і дітей, чи на бік страху.