Рік тому "Принцип" почав говорити про необхідність створення єдиного та анонімного каналу, через який військовий зможе повідомляти про правопорушення свого командування. Такий сервіс ще не з‘явився, хоча певні зрушення у цій сфері все ж є. Зокрема, держава створила Центральне управління захисту військовослужбовців, яке за рік розглянуло понад 5000 звернень. Також був створений інститут Уповноваженої президента з питань захисту прав військовослужбовців та членів їхніх сімей – там заявили, що фактично за пів року існування прийняли 7000 звернень.

Зважаючи на такі цифри, зараз уже зайве пояснювати, чому сервіс саме анонімного повідомлення має існувати. Але ще раз окреслю його очікувані характеристики: він має бути незалежним, безпечним та ефективним. Ці елементи взаємопов’язані: механізм не матиме сенсу, якщо на нього впливатиме військова ієрархія і військовослужбовці вважатимуть звернення небезпечним для своєї подальшої служби.

Ключове в побудові такого механізму – вибудувати довіру. Тобто створити умови, коли військовослужбовець віритиме, що його звернення здатне виправити ситуацію і не зможе її погіршити. Це складний виклик, тож "Принцип" вирішив оцінити спроможності держави у цій сфері. 

Дослідження української практики показало, що наявні канали повідомлень все ж є недостатніми. Їм бракує або незалежності від військової ієрархії, або ефективності, що ставить скаржника у вразливе становище. Йдеться насамперед про систему "гарячої лінії". Як поскаржитися на протиправні дії того, в чийому розпорядженні ти перебуваєш, якщо він гарантовано дізнається про це? Брак конфіденційності підриває довіру, тож багато проблем у війську лишаються не тільки невиправленими, а й навіть невиявленими. 

Можна лише уявити, якою буде кількість звернень у випадку забезпечення анонімності. Згаданий вище досвід роботи Уповноваженої Президента сигналізує, що кількість скарг у разі побудови якісного каналу може значно зрости. Проте якщо орган реагування не матиме змоги опрацьовувати таку кількість запитів ефективно і вчасно, довіра до такого каналу швидко зникне. 

Забезпечення спроможності механізму – це не лише про правильну організацію відповідного органу. Також потрібно окреслити предмет скарг, для яких такий канал буде доступним, тобто визначити його "спеціалізацію". Адже не всі проблеми, що пов’язані з проходженням військової служби, вимагають конфіденційності та захисту скаржника. Це дозволить звузити профіль звернень саме до тих, що стосуються захисту життя скаржника. Водночас для великої кількості таких питань, як-от проблеми із забезпеченням чи виплатами, може бути достатньо і вже наявних механізмів.

Другим питанням є можливість забезпечити реальну інституційну та операційну незалежність механізму від ланцюжка командування без позбавлення його ефективних інструментів взаємодії з військовою системою. Незалежність має полягати щонайменше в кадрових питаннях, механізмах доступу до інформації, контролі над даними, можливості приймати рішення, які вестимуть до відповідальності командування будь-якої ланки.

Необхідною є також вибудова звʼязку такого механізму з кримінальним провадженням, адже, ймовірно, предметом конфіденційних повідомлень часто будуть діяння потенційно кримінального характеру. Так, ключовим наслідком існування цього каналу має бути оперативне реагування на ситуацію та якнайшвидший захист скаржника після надходження повідомлення. Важливо передбачити можливість ініціювати кадрові рішення щодо кривдника, зокрема для убезпечення особового складу в його підпорядкуванні. Цей механізм не повинен дублювати чи замінювати кримінальне провадження. Натомість він має стати його доповненням, тобто виконувати внутрішню адміністративну функцію: запобігати негативним наслідкам та уможливити заходи, щоб подібного не відбувалось тут і зараз.

Наступним викликом є забезпечення власне самої конфіденційності. Це потребує продуманої архітектури зберігання даних, суворого дотримання протоколів щодо поводження з такими даними, але передусім – наявності в органу реагування інструментів для розв'язання питання без розкриття інформації про особу скаржника або з мінімально можливими ризиками для нього. Досвід такий в Україні є, наприклад, в процедурі захисту викривачів корупції.

Зрештою, фундаментальним питанням постає роль у цьому механізмі інституції військового омбудсмана. Чи стане омбудсман органом розгляду (безпосередньо отримувати і реагувати на повідомлення) чи органом нагляду (стежитиме, як працює відокремлена від його офісу система, втручатиметься за потреби)? Вирішувати це треба вже зараз, щоб правильно розбудовувати саму архітектуру майбутнього органу.

Побудова ефективного каналу конфіденційного повідомлення є складним завданням: у міжнародній практиці успішних прикладів бракує навіть серед успішних західних демократій. Утім такий механізм необхідний в Україні, оскільки у боротьбі за виживання держава спирається передусім на людину у війську. Отже, її необхідно берегти і захищати від будь-яких недоліків і "багів" армійської структури.

Денис Гаценюк , військовослужбовець, аналітик дослідження "Принципу" про методи повідомлень про порушення прав військовослужбовців