Які вибори? Чи це поки тестові трюки для перевірки потенційних стейкхолдерів, які мають можливості впливати на процес виборчих правил? Давайте спробуємо розібратись.

У Раді з’явився законопроєкт 13464, яким передбачені грунтовні зміни до Виборчого кодексу України. Що цікаво, цей законопроєкт певним чином спричинив метушню в дуже вузькому колі осіб у найнезручніший момент, коли є напруження на фронті, очікування наростаючого наступу росіян та продовження терористичних атак РФ по мирним містам України. 

Здавалось би, маємо дивну спробу підняти тему виборів, до яких, за загальним враженням, начебто, ще дуже далеко, враховуючи настрій продовжувати війну та неможливості забезпечити безпекові гарантії виборчого процесу в умовах воєнного стану. 

Ситуація пікантна ще тим, що серед ініціаторів проєкту закону 13464 хоч і домінують кількісно депутати від "Батьківщини", але значиться також спікер парламенту Руслан Стефанчук та заступник голови фракції "Слуга народу" Андрій Мотовиловець. 

Щоб довго не втомлювати читачів, наведу лише декілька найважливіших пропонованих змін. 

1. Виборча система в Раду. Зберігається 5% бар’єр для партій і два типи відкритих виборчих списків – загальнодержавний та регіональні. Але тепер пропонується, що кількість кандидатів від кожного виборчого регіону (а їх передбачається всього 25) буде залежати від чисельності виборців в ньому. При цьому фактично буде два типи голосів, поданих за партію у кожному конкретному виборчому регіоні:
   
   1) голоси за партію і за конкретного кандидата в її регіональному списку (назвемо їх "персональними" голосами);
   
   2) голоси за партію без позначки конкретного кандидата в її регіональному списку ("безперсональні" голоси). У випадку подолання партією 5%-бар’єру кандидат від неї, який набрав кількість голосів, що дорівнює чи перевищує виборчу квоту, очевидно стає депутатом. 
2. "Безперсональні голоси". При цьому практика місцевих виборів 2020 року, які вперше проходили за відкритими списками, показала, що лише 35% кандидатів (8 225 осіб) отримали свій депутатський мандат завдяки персональним голосам у округах. Всі інші стали кандидатами за рахунок "безперсональних голосів". І на майбутніх наступних парламентських виборах ці голоси повинні будуть враховані для визначення кількості невикористаних мандатів кожної партії в кожному виборчому регіоні. Далі законопроєкт розписує нову процедуру ранжування тих кандидатів у регіональних списках, які не "вписались" у виборчу квоту в регіоні. При цьому черговість обраних депутатів буде визначитись кількістю голосів виборців, поданих за них у порядку зменшення. При рівній кількості – запроваджується процедура жеребкування.     
3. Гендерні квоти: у загальнодержавному списку – мінімум по 2 кандидати кожної статі в кожній п’ятірці; у регіональних списках – мінімум 30% осіб однієї статі. Це спроба надати законодавству "європейського" лоску для пришвидшення позитивної реакції з боку міжнародних інституцій, що традиційно проводять оцінку демократичності виборчого законодавства.  
4. Бюлетені. Місцеві вибори 2020 року показали, що 40% виборцям було непросто розібрались із новим виборчим бюлетенем з відкритими списками. Нині змінами пропонується уніфікувати бланки виборчого бюлетеня на парламентських та місцевих виборів. В новому бюлетені в парламент, наприклад, пропонується позначати номер політичної партії, перші дев’ять прізвищ загальнодержавного списку без номерів і всіх кандидатів регіонального списку із своїми номерами. Праворуч від партії буде два квадрати: перший – для "плюса" за партію, другий – для позначення номеру кандидата із регіонального списку. 
5. Принцип "25% виборчої квоти" для просування кандидатів в регіональному списку може бути скасований. Раніше, ті кандидати, які отримали 25% виборчої квоти розміщувались на початку регіонального списку у порядку зменшення кількості голосів виборців за себе і отримували більш гарантований шанс стати депутатом.  
6. Тотальна "партизація" виборів до всіх місцевих рад. Планується запровадити застосування пропорційної системи виборів з відкритими списками при виборах обласних, районних, міських, районних у місті, селищних та сільських рад. І саме це природньо поставить найбільше питань. Що цікаво, приблизно за тиждень до появи проєкту 13464, в Раду був внесений ще один законопроєкт про зміни у Виборчий кодекс – 13419 за ініціативи депутатів В. Безгіна та А. Загоруйко, який передбачає пропорційну систему для рад громад з кількістю виборців більше ніж 50 тисяч (нині – більше 10 тисяч).  

Чим же викликана поява цих новацій і пропозицій? Причин може бути декілька.

По-перше, дійсна необхідність виправлення багів та хиб виборчої системи, що застосовувалась під час місцевих виборів 2020 року. Але не стільки для парламентських виборів, які дуже примарні в найближчий час, скільки для місцевих виборів, які повинні були б відбутись восени 2025 року. Можливо, це робоче опрацювання варіанту проведення місцевих виборів в частині областей, районів і громад в умовах воєнного стану? Якщо це так, то нас очікує дуже ризиковий експеримент з точки зору безпечних виборів, але чутки подібні ходять ще з минулого року.  

По-друге, поява змін до Виборчого кодексу може свідчити про певні ситуативні альянси частини депутатів, які таким чином бажають зайняти нішу у тематиці виборчих правил і підвищити власну цінність перед політичним торгом на перспективу, адже Офіс Президента буде системно працювати над найвигіднішими правилами організації виборів для нинішньої владної команди. А тут прикметно, що в ініціативі проєкту закону частина "Слуг народу" поєднана із фракцією "Батьківщина". 

По-третє, через цю ініціативу волею обставин фактично стартує кампанія за збереження відкритих списків через їх операційне удосконалення і спроба збити ініціативи із зміни виборчої системи, які можуть несподівано виринути (від повернення до змішаної системи до ідеї закритих списків) і стати привабливими на тлі думки, що вони були б кращими для виборів у післявоєнний час.

Разом з тим, очевидно, що нині потрібно зосередитись на фундаментальних основах проведення виборів у поствійну, а не на виборчому дизайні та косметичному ремонті виборчого права. Пріоритетними питаннями нині мають стати адаптовані, зрозумілі та демократичні процедури голосування у повоєнний час, а особливо для чотирьох категорій населення: закордонних українців, внутрішньо переміщених осіб, чинних військовослужбовців і громадян на окупованих територіях. Критичними і складними є проблеми пошкодженої війною виборчої інфраструктури, реєстру виборців, облаштування нових дільниць закордоном. 

А у запропонованому законопроєкті провідними є зовсім інші питання: гендерні квоти, формат бюлетенів, "партизація" місцевих рад тощо.  

Пропоновані зміни гарні для міжвиборчого циклу у мирній спокійній країні і зовсім не відповідають сучасним реаліям життя України і викликам повоєнного часу. На жаль, виборче право у нас завжди було заручником вузької політичної кон’юнктури і цю тенденцію не вдається переломити навіть у війну.

Олег Постернак, політтехнолог, кандидат історичних наук